|
Акцент на необхідність повороту державної економічної політики від кейнсіанських рекомендацій стимулювання платоспроможного попиту до всемірного стимулюванню пропозиції, т.е . приватного підприємництва, є ключовою ідеєю не тільки монетаризму, а й теорії економіки пропозиції. При наявності багатьох спільних позицій монетаризм і теорія економіки пропозиції мають ряд суттєвих розбіжностей. Одним з них, несучим практичне навантаження, є наступне. Вважаючи, що вирішальним напрямом державної бюджетної політики має бути стимулювання (у першу чергу, податкове) підприємництва і заощаджень населення, прихильники теорії пропозиції допускають при цьому можливість виникнення дефіциту держбюджету (за рахунок скорочення його дохідної частини), оскільки вважають, що в результаті стимулювання буде досягнутий такий прискорене зростання доходів і відповідно податків з них, який повністю компенсує попередні податкові втрати (закономірності, описувані кривої Лаффера).
Монетаристи також виступають за податкове стимулювання, проте не за рахунок збереження бюджетного дефіциту, мінімізація якого ставиться ними під главу кута. Таким чином, автори теорії пропозиції, заперечуючи кейнсіанські ідеї про бюджетний дефіцитному фінансуванні, по суті, повертаються до них у модифікованому вигляді: не як до активного інструменту стимулювання економічної діяльності, а як до можливого результату.
|