1.3. Типологія країн світу
Паритет купівельної спроможності
Паритет купівельної спроможності (ПКС) - це співвідношення між національними валютами за їх купівельної спроможності, тобто з урахуванням в кожній країні цін на певний набір товарів і послуг. А так як ціни у всіх країнах світу різні, то паритет купівельної спроможності практично не збігається з обмінним курсом національних валют (офіційним або ринковим). Тому ППС застосовується в аналітичних цілях, а не в господарських розрахунках.
При встановленні обмінного курсу національної валюти береться співвідношення попиту і пропозиції на цю валюту, яке утворюється внаслідок зовнішньоторговельних операцій, тобто на базі торгованих товарів і послуг (див. 1,1), Однак у більшості країн світу вони становлять меншу частину їх ВВП, При визначенні паритету купівельної спроможності береться якомога більш широке коло товарів і послуг, щоб у нього потрапили як торгуються, так і неторгуємой товари і послуги. Так, в рамках Програми міжнародних зіставлень ООН, націленої на визначення обсягу ВВП різних країн по паритету купівельної спроможності їхніх національних кал ють, беруть 600-800 основних споживчих товарів і послуг, 200-300 основних інвестиційних товарів і 10 - 20 типових будівельних об'єктів. Потім визначають, скільки коштує цей набір в національній валюті досліджуваної країни і в доларах США. На основі встановлення ППС визначають купівельну здатність тієї чи іншої національної валюти. Так, в 1996 р. середньорічний обмінний курс російського рубля по відношенню до долара США становив 5124 руб., А за паритетом купівельної спроможності - 2208 руб. В результаті 13 1996 ВВП Росії на душу населення склав 3 тис. дол за офіційним обмінним курсом рубля, але 6,9 тис. дол за паритетом купівельної спроможності рубля. Для держав з перехідною економікою та країн, що розвиваються характерно, що ППС їх національної валюти перевищує її обмінний курс, для розвинених країн - наобо-? рот, ППС частіше нижче обмінного курсу (і тільки й США у зв'язку з тим, що їхні ціни беруться в якості відправних, ППС долара пів-ністю збігається з його обмінним курсом).
Галузева структура ВВП як показник рівні соціально-економічного розвитку країни
Для країн з високим рівнем розвитку типова ситуація, коли в структурі їх ВВП переважає третинний сектор (сфера послуг) , вторинний сектор (промисловість і будівництво) представлений насамперед обробною промисловістю, а частка первинного сектора (сільське і лісове господарство, рибальство) невелика. Хоча в структурі ВВП деяких країнах, що розвиваються країн велика частка третинного та вторинного секторів, зазвичай вона пояснюється широким розвитком туризму або торгівлі, або добувної промисловості.
Рівень і якість життя
Рівень і якість життя в країні визначаються масою по-казателей, в першу чергу тривалістю життя, захв-ваемость різними хворобами, станом особистої безпеки » природного середовища, безробіттям і, звичайно, рівнем споживання різних товарів і послуг. Спробою узагальнити деякі найбільш важливі з цих показників є показник під назвою індекс людського розвитку, який вбирає в себе індекси майбутньої тривалості жізін, охоплення населення освітою та рівня життя.
Індекс майбутньої тривалості життя будується на передумові, що в сучасних умовах мінімальна продов-жительность життя навіть у найбільш неблагополучних країнах не опускається нижче 25 років, л в найбільш благополучних країнах мак-мально тривалість життя не перевищує в середньому 85 років. Формула цього індексу виглядає наступним чином:
Індекс рівня життя спрощено може бути представлений як відношення національного ВВП на душу населення, скоригованого за ПКС, до середньосвітового значенням цього показника. У 1995т. цей індекс в Росії склав 0,740,
В цілому індекс людського розвитку дорівнює среднеарифметическому від суми трьох складових його індексів, тобто у випадку Росії як: (0,667 + 0,873 + 0,740) / 3 = 0,760. Середньосвітовий індекс людського розвитку, становить приблизно таку ж величину; в найбільш розвинених країнах він наближається до 1,0, я в найменш розвинених - був близький до 0,2.
Група розвинених країн
До групи розвинених (промислово розвинених, індустріальних) входять держави з ринковою економікою до високим рівнем соціально-економічного розвитку, у яких ВВП на душу населення по ППС зараз становить не менше 12 тис, дол по ППС. Міжнародний валютний фонд включає в число розвинених країн і територій (тобто тих частин деяких країн, які мають особливий статус, наприклад, Гонконг або Гренландія) всі країни Західної Європи, США та Канаду, Японію, Австралію і Нову Зеландію, а з 1997 р. - також Південну Корею, Сінгапур, Гонконг і Тайвань, Ізраїль. ООН додає до них Південно-Африканську Республіку. Організація економічного співробітництва та розвитку відносить до їх числа також Туреччину і Мексику, які є членами цієї організації, хоча скоріше це країни, що розвиваються, але вони увійшли в неї за територіальною ознакою (Туреччини належить частина Європи, а Мексика входить у Північноамериканську угоду про вільну торгівлю - НАФТА). Таким чином, до числа розвинених країн включають близько 30 країн і територій. Ймовірно, що після офіційного приєднання до Євро пейських союзу Польщі, Угорщини, Чехії, Словенії, Кіпру і Ес-тоніі вони також будуть включені в число розвинених країн.
Можливо, що в майбутньому в групу розвинених країн піде і Росія. Однак для цього їй належить пройти тривалий шлях перетворення своєї економіки в ринкову і збільшення про-виробництва ВВП на душу населення хоча б до дореформеного рівня.
Розвинуті країни є головною групою країн у світовому господарстві. Наприкінці 90-х рр.. на них припадало 55% світового ВВП (якщо його підраховувати за ПКС) і велика частина світової торгівлі та міжнародного руху капіталу. У самій групі розвинених країн виділяють «сімку» з найбільшим обсягом ВВП (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Канада). На ці країни припадає більше 44% світового ВВП, у тому числі на США - 21, Японії - 7, Німеччину - 5%. Більшість розвинених країн входить в інтеграційні об'єднання, з яких найбільш потужними є Європейський союз - ЄС (20% світового ВВП) і Північноамериканська угода про вільну торгівлю - НАФТА (24%).
Група развісающнхся країн
До групи країн, що розвиваються (менш розвинутих, слаборозвинених) входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. З 182 країн - членів Міжнародного валютного фонду до розвиваються відносять 121. Незважаючи на значне число цих країн, а також на те, що для багатьох з них характерні велика чисельність населення і величезна територія, на них припадає близько 28% світового ВВП. Це цілий всесвіт, недарма групу країн нерідко називають третім світом, і вона неоднорідна. Верхній ешелон країн, що розвиваються складають держави з порівняй-тельно сучасною структурою економіки (наприклад, деякі країни Азії, особливо 10го-Східної, і країни Латинської Америки), великим ВВП на душу населення (зокрема, біль-шість країн Перської затоки), високим індексом людського розвитку. З них виділяють підгрупу нових індустріальних країн. У неї включають країни, які в останні два-три десятиліття продемонстрували дуже високі темпи економічного зростання і на цій основі змогли сильно скоротити знесення відставання від розвинених країн (а деякі вже увійшли до групи розвинених країн - див. вище). До нинішніх нових індустріальних країн можна віднести в Азії - Індонезію, Малайзію, Таїланд та інші, в Латинській Америці - Чилі та інші південно-і центральноамериканські країни.
Вікова відсталість, відсутність багатих запасів корисних ис-копалин, а часто - і виходу до моря, несприятлива внутрішньо-політична та соціальна обстановка, військові дії, нерідко й просто посушливий клімат обумовлюють в останні десятиліття зростання числа країн, що відносяться до підгрупи найменш розвинених. Зараз їх 47, а тому числі 32 розташовані в Тропічній Африці, 10 - в Азії, 4 - в Океанії, 1 - у Латинській Америці (Гаїті). Головна проблема цих країн полягає не стільки у відсталості і бідності, скільки у відсутності відчутних економічних ресурсів для їх подолання.
Група країн з перехідною економікою
До цієї групи відносять держави, які з 80-90-х рр.. здійсню-ються перехід від адміністративно-командної (соціалістичної чеський) економіки до ринкової (тому їх часто називають пост-соціалістичними). Це 12 країн Центральної та Східної Європи, 15 країн - колишніх радянських республік, а Також Монголія, Китай і В'єтнам (хоча формально дві останні країни продовжують 'будувати соціалізм). Іноді всю цю групу країн відносять до розвиваються (наприклад, у статистиці МВФ) ', виходячи з низького рівня ВВП надушу населення (тільки у Чехії та Словенії він перевищує 10 тис. дол), а іноді до них відносять тільки три останні країни.
Країни з перехідною економікою виробляють близько 17-18% світового ВВП, у тому числі країни Центральної та Східної Європи (без Балтії) - менше 2%, колишні радянські республіки - більше 4% (у тому числі Росія - близько 3%), Китай - близько 12%. Якщо в цій наймолодшій групі країн спробувати виділити підгрупи, то можлива різна класифікація.
В одну групу можна виділити колишні радянські республіки, які нині об'єднані в Співдружність Незалежних Держав (СНД). Це дозволяють зробити схожий підхід до реформування економіки, близький рівень розвитку більшості цих країн, об'єднання в одній інтеграційному угрупованні, хоча підгрупа досить різнорідна. Так, Білорусія, Узбекистан, Туркменія проводять менш радикальні порівняно з іншими країнами підгрупи реформи, а Таджикистан за рівнем соціально-економічного розвитку і в радянські часи сильно відставав від інших союзних республік.
В іншу підгрупу можна об'єднати країни Центральної та Східної Європи, включаючи країни Балтії, Для цих країн ха-рактер переважно радикальний підхід до реформ, прагнення увійти до ЄС, порівняно високий рівень розвитку більшості з них. Однак сильне відставання від лідерів цієї підгрупи, менша радикальність реформ призводить деяких економістів до висновку, що Албанію, Болгарію, Румунію до НЕ-які республіки колишньої Югославії доцільно включати п першу підгрупу,
В окрему підгрупу можна виділити Китай і В'єтнам, проводять реформи схожим чином і мали в перші роки реформування низький рівень соціально-економічного розвитку, який зараз швидко підвищується.
З колишньої численної групи країн з адміністративно-командною економікою до кінця 90-х рр., залишилися тільки дві країни: Куба і Північна Корея.