63. Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК)
У міру зростання населення і виробництва збільшується світове споживання первинних ен ер го ресурсів, млрд т умовного палива: 1950 р. - 3,9; 1960 г, - 4,7; 1970 г, - 6,8; 1980 г - 8,7; 1990 р. - 10,3; 1997 г, - 11,9. Середньорічні темпи зростання енергоспоживання в світі в першій половині XX в. становили 2-3%, а в 1950-1975 рр.. - Вже 5%. Приріст споживання енергоресурсів забезпечувався за рахунок швидкого збільшення видобутку нафти і природного газу (то була епоха «дешевої нафти», коли в період з 1952 по 1972 рр.. Ціни на неї становили на світовому ринку всього 14 дол за 1 т).
Однак в 1973 р. вибухнула енергетична криза, в результаті якого світова ціна на нафту підскочила до 250-300 дол за 1 т. Однією з причин кризи стало погіршення гірничогеологічних умов видобутку палива: переміщення нафтовидобутку в райони з екстремальними природними умовами (Арктика, Сахара, Сибір), на континентальний шельф. Іншою причиною стало прагнення країн - експортерів нафти (членів ОПЕК.) Використовувати своє становище власників переважної частини світових запасів нафти.
Провідні країни світу, особливо розвинені, були змушені переглянути концепції розвитку енергетики. Якщо до енергетичної кризи прогнози енергоспоживання в світі на 2000 р. становили 20-25 млрд т умовного палива, то після енергетичної кризи 70-х рр.. вони були скориговані в бік помітного зменшення (по останньому з них - до 12,4 млрд т умовного палива). У центрі економічної стратегії з тих пір знаходиться енергозбереження, що включає не тільки скорочення споживання нафти як енергоресурсу, але й перебудову галузевої структури промисловості шляхом згортання енергоємних виробництв.
У результаті в розвинених країнах помітно знизився середньорічний темп приросту споживання первинних енергоресурсів: з 1,8% у 80-і рр.. до 1,45% в 1991-1997 рр..; за прогнозом на 1995 - 2015 рр.. він не перевищить 1,25%. У той же час в соціалістичних і постсоціалістичних країнах не вживалися заходи радикальної економії енергоресурсів. У країнах споживання первинних енергоресурсів в 90-х рр.. росло навіть швидше, ніж раніше: за 1991-1997 рр.. - В середньому на 3%, у тому числі в нових індустріальних країнах та країнах - членах ОПЕК - на 5%. Настільки значне зростання енергоспоживання пояснюється більш високими темпами економічного зростання в цих країнах, а також розвитком в них базових галузей, включаючи видобувні, впровадженням енергоємних технологій і масовим переходом до автомобільного транспорту,
В результаті енергоємність ВВП (приріст споживання первинних енергоресурсів на кожен відсоток приросту ВВП) в 90-і рр.. становила: у розвинених країнах - 0,6%, що розвиваються (включаючи Китай) - 0,8%, державах - членах СНД, Центральної та Східної Європи - 0,9%.
Тому у світовому споживанні первинних енергоресурсів частка промислово розвинених країн знизилася з 59,5% наприкінці 80-х рр.. до 51% у 1995 р. і за прогнозом в 2015 р. вона знизиться до 43%. Хоча в розрахунку на душу населення споживання енергоресурсів велика і продовжує рости - з 4803 кг нафтового еквівалента в 1980 р. до 5118 кг в 1995 р., частка країн, що розвиваються (включаючи Китай) у загальному споживанні підвищилася за вказаний період з 21,9 до 31 , 4% і очікується на рівні 40% в 2015 гм а частка країн з перехідною економікою (крім Китаю) скорочується і досягне 17% в 2015 р. (за прогнозом). Економічний спад в 90-і рр.. привів тут до зниження споживання енергії на душу населення. Так, якщо в 1980 р. в Росії показник становив 5499 кг, то в 1995 р. - 4079 кг.
У другій половині XX в. в структурі споживання палива і енергії відбулися великі зміни. У 50-60-х рр.. на зміну вугільному етапу прийшов нафтогазовий (табл. 6.2).
У споживанні енергоресурсів провідне місце зберігає нафту, стабільно другу позицію займає вугілля, третій - газ.
Жорсткість вимог з охорони навколишнього середовища з метою зниження обсягів викиду шкідливих газів в атмосферу (за рішенням Міжнародної конференції в Кіото в грудні 1997 р.) в перспективі зробить певний вплив на зниження споживання вугілля і частково нафти як найбільш екологічно брудних енергоресурсів. Ці ж заходи приведуть до підвищення ролі природного газу та відновлювальних джерел енергії.
Структура энергопотребленияразличных груп країн змінюється по-різному.
У розвинених країнах частка нафти в загальному споживанні привчає-них енергоресурсів зросла з 17% в 1950 р. до 47,5% в 1980 р., а потім знизилася до 45,4% в 1995 г . Діє тенденція зниження частки вугілля: с.74% в 1950 р. до 27,4% в 1980 р., 26,5% в 1990 г, і 25,6% в 1995 р. і збільшення частки газу: з 20, 7% у 1980 р. до 22,5% в 1995 г, (зростання споживання природного газу, особливо при виробленні електроенергії, стимулюється тим, що ціни на нього нижчі, ніж на нафту і нафтопродукти, а також тим, що це екологічно чисте паливо). Частка АЕС, ГЕС та інших джерел підвищилася з 4,4% в 1980 р. до 6,5% в 1995 р. У країнах, що розвиваються провідну роль у споживанні енергоресурсів зберігає вугілля: 43% в 1990 р. і 41,9 у 1995 р . багато в чому завдяки орієнтації Індії та Китаю на вугілля. Друге місце займає нафту - відповідно 38,4 і 38,7%, Частка енергії АЕС, ГЕС і невідновлюваних джерел зросла з 3,8% в 1990 р. до 4,6% у 1995 р.
Тенденції у виробництві енергоресурсів в різних країнах
У табл. 6.3 наведено дані, що характеризують виробництво первинних енергоресурсів у світі.
У розвинених країнах приріст власного виробництва первинних енергоресурсів в 90-і рр.. залишався незначним і був забезпечений за рахунок нарощування обсягів видобутку газу (у США, Канаді, Норвегії) і вугілля (у США та Австралії) при зниженні видобутку нафти (в США і Англії).
У країнах у 90-х рр.. особливо швидко росла видобуток вугілля (головним чином у Китаї та Індії), тоді як видобуток нафти і газу збільшувалася досить низькими темпами. Причому виробництво енергоресурсів в країнах, що розвиваються традици «онно перевищує споживання (у 1995 р. - в 1,5 рази), особливо по нафті (в 2,2 рази). Такий надлишок енергоресурсів, головним чином нафти, веде, по-перше, до збільшення пропозиції нафти для постачання з країн, що розвиваються в промислово розвинені, а по-друге, до відносного (часом і до абсолют-ному) падіння цін світового ринку на цей товар.
У Росії виробництво первинних енергоресурсів знизилося за 1991-1997 рр.. на 22,9%, у тому числі видобуток нафти - на 34%, газу - IJ il вугілля - на 31%. Одночасно скоротилася переробка нафти (на 37%) і вироблення електроенергії (на 21%). Спад виробництва первинних енергоресурсів в Росії привів до зниження її частки у світовому їх обсязі (з 15,5% у 1991 р. до 10,7% в 1997 р.), У структурі виробництва енергоресурсоя в Росії знижується частка нафти і вугілля і швидко росте частка газу (у 1991 р. відповідно 39,4; 14,4 і 44,2%, а в 1997 р. - 33,8; 12,9 і 50,8%).
Нафтова промисловість
Нафта продовжує займати лідируючі позиції на світовому ринку палива. У середині 90-х рр.. середньорічний обсяг видобутку нафти становив 3,3-3,4 млрд т (у тому числі в 1996 р. по країнах, млн т: Саудівська Аравія - 410, США - 325, Росія - 290, Іран - 185, Норвегія - 155, Китай - 155, Венесуела - 150, Мексика - 145. На країни - члени ОПЕК припадає 43% усього світового видобутку (1995 р,). На експорт направляється близько половини всієї видобутої у світі нафти. Частка країн - членів ОПЕК у світовому експорті нафти становить близько 65%. Падіння цін на нафту в середині 80-х рр.. змусило ці країни зменшити се видобуток, ввести граничні квоти видобутку з тим, щоб зберегти і по можливості підвищити ціни, Проте в 199S р. відбулося нове зниження цін на нафту під впливом світової фінансової кризи, що призвів до скорочення попиту на енергоносії, насамперед у країнах, що розвиваються Східної і Південно-Східної Азії.
У перспективі попит на нафту і її видобуток будуть залежати від динаміки цін. Якщо встановилися в кінці 90 -х п \ порівняно низькі ціни на нафту (нижче 100 дол за тонну) збережуться після 2000 р., то це може привести до згортання видобутку нафти в багатьох країнах-експортерах, включаючи Росію, де собівартість видобутку значно вище, ніж у країнах з найбільш сприятливими умовами (країни Перської затоки). Очікується, що споживання нафти в світовій економіці в період до 2015 р. буде рости в середньому на 1,5% на рік. Найвищі темпи приросту (близько 2,5% на рік) очікуються в країнах, що розвиваються, що пов'язано з розвитком обробних галузей промисловості і формуванням сучасної інфраструктури. У розвинених країнах споживання нафти зростатиме на 0,7% в рік в основному для задоволення потреб автомобільного і повітряного транспорту.
Основна частина потужностей нафтопереробної про-мисловості зосереджена в розвинутих країнах, у тому числі в США - 21%, в Західній Європі - 20, Японії - 6%. На частку Росії припадає 17%, Територіальний розрив між найважливішими районами видобутку і переробки нафти обумовлює величезні масштаби морських перевезень нафти. Головні напрямки її міжнародних морських вантажопотоків починаються в портах Перської затоки і йдуть до Західної Європі і Японії. До числа важливих вантажопотоків відносяться Карибське море (Венесуела, Мексика) - США, Південно-Східна Азія - Японія, Північна Африка - Західна Європа.
Потоки нафти трубопроводами направляються з Канади в США, із Західного Сибіру та Поволжя - у Центральну і Східну Європу, а в майбутньому трубопровідний транспорт повинен буде відігравати основну роль у постачанні нафти Каспію.
Однак в останні десятилітті нафтопереробна промисловість переміщується в країни, що розвиваються (їх частка зросла з 25% наприкінці 60-х рр.. до 40% в середині 90-х рр..). Внаслідок цього почалося скорочення потужностей в Західній Європі.
Світовий видобуток газу постійно зростає. Якщо в 1970 р. вона становила 1 трлн м \ то в 1997 р. - 2,2 трлн м3> в тому числі в Росії - 570 млрдм3, США - 540, Канаді - 155, Нідерландах - 84, Великобританії - 74, Індонезії - 63, Алжирі - 58 млрд м3. Для зростання споживання газу в світовому господарстві склалися вельми бла-гопріятние умови: дешевизна видобутку , наявність значних розвіданих запасів, зручність використання і транспортування, екологічна чистота. Очікується, що в період до 2015 р. світове споживання газу буде рости в середньому на 3% на рік. Особливо активно йде використання газу для вироблення електроенергії в розвинених країнах.
На експорт надходить близько 15% всього видобутого природного газу. Найбільшим експортером газу є Росія (близько 30% світового експорту), потім слідують Нідерланди, Канада, Норвегія, Алжир. Головні імпортери газу - США, Японія, Німеччина , Франція, Італія. Близько 75% постачається на експорт природного газу транспортується газопроводами, інші 25% - в зрідженому вигляді спеціальними суднами-газовозами (з Індонезії - до Японії, з Алжиру - в Західну Європу).
Вугільна промисловість
Світовий видобуток вугілля в 90-і рр.. почала знижуватися: з 4,95 млрдт в 1990 р. до 4,2 млрд т в 1997 р. До числа найбільших вуглевидобувних країн ставилися (1997 р.) - Китай (1160 млн т), США (927), Німеччина (265), Росія (245), Індія (240 млн т). На Вира-лення електроенергії та тепла направляється близько 65% загального обсягу видобутку вугілля , а інша частина - переважно в металургію.
У зв'язку з виснаженням щодо легкодоступних родовищ вугілля і подорожчанням його видобутку шахтним способом відбувається скорочення видобутку кам'яного вугілля в Росії, Великобританії, Німеччини, Франції. рентабельних залишається лише до -Бича вугілля відкритим способом, що обумовлює її зростання в США, Австралії, ПАР.
На експорт щорічно надходить 8-9% світового видобутку. Круп-кро експортерами вугілля є Австралія, США, ПАР, Польща , а імпортерами - Японія, Південна Корея, Італія. Німеччина і Великобританія з експортерів вугілля перетворилися на його імпортерів, так як австралійський і південноафриканський вугілля коштує втричі дешевше видобутого на місці.
Електроенергетика
Вироблення електроенергії збільшилося з 5,0 трлн Квт - год в 1970 р. до 11,5 в 1990 р. і 13400000000000 кВт * год у 1997 р. До числа найбільших виробників електроенергії відносяться: США (3600 млрд кВт - год), Японія (930), Китай (900), Росія (845), Канада (530), Німеччина (500), Франція (440 млрд кВт - год). На частку розвинених країн припадає близько 65% всієї вироблення, країн, що розвиваються - 22%, країн з перехідною економікою - 13%. У Росії та інших країнах - членах СНД вироблення електроенергії в 90-х рр.. знизилася. У структурі світового виробництва електроенергії 62% припадає на теплові електростанції, 20% - гідроелектростанції, 17 %-атомні електростанції і 1%-на використання альтернативних джерел енергії (геотермальні, приливні, сонячні, вітрові електростанції). Виробництво і споживання електроенергії зростає швидше, ніж загальне виробництво і споживання первинних енергоресурсів. У перспективі до 2015 р. середньорічні темпи приросту вироблення електроенергії у світі становитимуть близько 2,7%, у тому числі в розвинених країнах - близько 2% (головним чином за рахунок збільшення потужності електростанцій, що працюють на газі) і в що розвиваються - близько 3% (в основному внаслідок будівництва ТЕС на вугіллі, так як багато хто з цих країн мають у своєму розпорядженні великими запасами вугілля, а будівельник-ство ГЕС і АЕС стримується браком капіталів).