| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3.2. Центр і периферія світової економіки з точки зору економічного зростання. | ||
|
Загальна тенденція полягає в тому, що впродовж двох століть (XIX і XX ст.) Все більше число країн і народів прагне перейти від доіндустріального економічного зростання до індустріального, а добившись значних успіхів на шляху індустріального економічного зростання, роблять спроби перейти до етапу постіндустріального економічного зростання. Розглянемо в історичному аспекті, як протікав цей процес. Першою країною, що стала на шлях індустріального економічного зростання, була Англія. Вона стала індустріальною державою до середини XIX століття. У результаті в 1850 році більше 50% населення Англії жило і працювало в містах, а в сільському господарстві залишилося лише 15% працездатного населення. У 1850 році в індустріальній Англії жило 20 млн чоловік, а всього в світі в той період налічувалося 1 млрд осіб. Таким чином, в 1850 році в індустріальних країнах жило 2% населення всієї земної кулі. У 1900 році до числа індустріально розвинених країн стали ставитися США, Німеччина, Франція та Італія. Населення цих індустріально розвинених країн склало 250 млн чоловік, або 15% всього населення Землі в 1900 році стало жити в умовах індустріального типу економічного зростання, в індустріальних країнах. У 1950 році в індустріально розвинених країнах вже жило 750 млн чоловік. І, нарешті, в 90-і роки XX століття в індустріально розвинених країнах живе більше 1 млрд людей, а це більше 20% населення планети. Передбачається, що якщо в найближчі 20-40 років в число індустріально розвинених країн увійдуть Китай, Індія, Росія і країни СНД, то до цього часу число людей, які житимуть в індустріально розвинених країнах, перевищить 4 млрд людей - більше половини населення Землі. Для світового господарства характерні дві тенденції: нерівномірність розвитку та вирівнювання економічного розвитку. При цьому в окремі роки, в окремі періоди бере гору то одна, то інша тенденція. Логічно міркуючи, можна зробити висновки, що коли країни, що знаходяться на етапі доіндустріаль-ного економічного зростання, швидкими темпами створюють в ході індустріалізації промисловість, то відбувається нівелювання рівня економічного розвитку різних країн світу. Але насправді такого не буває, тому що індустріально розвинені країни також розвиваються, всередині нерозвинених країн на-блюдаются суперечливі тенденції, одні країни швидко раз-Віва, інші - дуже повільно, тому в кожен даний момент ми спостерігаємо то посилення, то послаблення нерівномірності розвитку економіки в сучасних країнах. 25 країн, які пройшли етап індустріального зростання і вступили з середини XX століття в перехідний період до постіндустріального типу економічного зростання. Нові індустріальні країни - країни, які знаходяться на етапі інтенсивного індустріального економічного зростання. З кожним десятиліттям число нових індустріальних країн зростає. Багаті країни-експортери нафти, такі, як Саудівська Аравія. У деяких країнах-експортерах нафти ВВП в розрахунку на душу населення вища, ніж у індустріально розвинених країн, що вступили в етап постіндустріального економічного зростання. Малі країни з високим рівнем виробництва і доходу. Доходи в основному приносить туризм, банківська система (Швейцарія, Люксембург, Ліхтенштейн, Монако). Велика група країн, що розвиваються. В даний час це 2/3 всього населення Землі. Дана група також неоднорідна за своїм рівнем індустріального економічного зростання, тому зазвичай ця група країн, що розвиваються ділиться ще на три підгрупи: одна з них підійшла до нових індустріальних країн, друга намагається вирішити проблему індустріалізації, третя перебуває на перших етапах індустріального економічного зростання, створює свою промисловість , намагається увійти у світове співтовариство з високим потенціалом промисловості. 6. Країни, які ще не приступили до переходу від аграрного до індустріального економічному зростанню. Вважається, що індустріально розвинені країни - це центр сучасного економічного зростання, а що розвиваються - це периферія індустріального економічного зростання. Ці дві групи країн - центр і периферія - взаємопов'язані, взаємозалежні, між ними встановлюються як прямі, так і непрямі зв'язки: Зв'язок через вивіз капіталу. Зв'язок через транснаціональні корпорації, які створюють філії на периферії. Науково-технічне співробітництво. Співпраця в галузі підготовки кадрів. У світовій спільноті індустріально розвинені країни допомагають країнам, що розвиваються: підготовкою фахівців; продажем техніки і технології; поставками продовольства; гуманітарною допомогою. Що стосується периферії, тобто країн, що розвиваються, то вони задовольняють потреби індустріально розвинених країн у сировинних ресурсах. Кілька цифр: периферія поставляє на миро-вої ринок 90-100% потреб світової економіки в боксити, 80-95% потреб в олові, 60-90% потреб в хромі, залежно від наявності власних ресурсів у країн-імпортерів сировини, 85 - 99% - в залізній руді, 50-60% - в нікелі, SOTO% - в цинку і алюмінії. Взаємозалежність розвинених країн і країн не го-воріт про рівність між ними, безперечно, рівності немає. Між центром і периферією існує велика різниця, тому раз-Віва країни найчастіше є постачальниками дешевої сировини, дешевої робочої сили, споживачами продукції вчераш-нього дня. Але разом з тим панує переконання, що без широких інтеграційних процесів країнам, що розвиваються увійти в короткі терміни в число індустріально розвинених країн не вдасться, тому вони свідомо йдуть на підлегле становище в миро-вом господарстві для того, щоб якось виборсатися з ситуації, в якій вони в даний час знаходяться. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||