5.2. Управління формуванням операційного прибутку
прибуток (збиток) від продажу, т . е. операційний прибуток, отриманий від реалізації продукції (стор. 050 ф. 2);
операційні доходи і витрати (стор. 060-100 ф. 2);
позареалізаційні доходи і витрати (стор. 120-130 ф. 2).
Як правило, головна роль у формуванні фінансового
результату діяльності підприємства належить операційного прибутку, питома вага якої часто становить 90-95% від загальної суми прибутку. Тому управління формуванням прибутку, в першу чергу, являє собою процес управління операційним прибутком. Основною метою управління формуванням операційного прибутку є виявлення основних факторів, що визначають її кінцеву величину, і можливих резервів її збільшення.
Механізм управління формуванням операційного прибутку передбачає виявлення залежності операційного прибутку від динаміки обсягів реалізації продукції і витрат підприємства, пов'язаних з її отриманням. Цей механізм можна представити у вигляді схеми, представленої на рис. 5. Побудова представленої схеми в деякій мірі відображає порядок складання форми № 2 «Звіт про фінансові результати», хоча необхідно зазначити відмінність в використовуваної термінології.
У процесі розрахунку та аналізу операційного прибутку можна виділити кілька основних етапів: визначення валової маржі, що представляє різницю між операційними нетто-доходами (тобто операційними доходами від продажів продукції за мінусом ПДВ, акцизів та інших аналогічних податків) і змінними витратами підприємства;
розрахунок операційного прибутку до вирахування позичкових відсотків і податків, яка дорівнює валовій маржі за мінусом постійних витрат;
виявлення валового операційного прибутку, яка визначається як різниця між операційним прибутком та витратами на сплату відсотків за отриманими банківськими кредитами та податків, джерелом яких є собівартість продукції (наприклад, податок на майно організацій, транспортний податок);
встановлення прибутку до розподілу, яка залишається у підприємства після сплати податку на прибуток та інших платежів (наприклад, штрафних санкцій і ліні з податків і зборів), джерелом яких є прибуток.
Як відомо, з позиції залежності зміни величини витрат при зміні обсягів виробництва у складі витрат виділяють:
постійні (або умовно-постійні) витрати, не пов'язані безпосередньо зі зміною обсягів виробництва продукції (у певних інтервалах), до числа таких витрат відносяться: амортизація основних засобів, витрати на оренду, охорону, опалення та освітлення виробничих приміщень, велика частина управлінських витрат і пр.;
змінні витрати , що змінюються пропорційно зміні обсягів виробництва продукції, у тому числі прямі витрати на сировину, матеріали та комплектуючі, прямі витрати на заробітну плату виробничого персоналу і ін
Рис. 5. Схема формування операційного прибутку
постійної і змінної складових на основі фактичних даних за ретроспективний період, які можна отримати на основі даних фінансового та управлінського обліку. Більш докладно класифікація видатків та методичні підходи до аналізу собівартості продукції розглянуті в [6].
Графічно залежність між величиною постійних і змінних витрат та обсягами виручки від реалізації продукції (в даному випадку, вироблена продукція визнається реалізованої) представлена на рис. 6
Рис. 6. Динаміка витрат при збільшенні обсягу реалізації продукції
На рис. 7 представлена графічна модель залежності динаміки величини витрат і обсягу реалізованої продукції.
Рис. 7. Графічна модель залежності динаміки величини витрат і обсягу реалізованої продукції
З графіка, представленого на рис. 7, видно, що прямі, що характеризують виручку від реалізації та витрати, перетинаються в точці, яка називається точкою беззбитковості (порогом рентабельності). Для досягнення точки беззбитковості підприємство повинно випускати і продавати такий обсяг продукції, при якому величина операційного нетто-доходу дорівнює сумі постійних і змінних витрат. Економічний сенс точки беззбитковості полягає в тому, що вона відображає кількість одиниць продукції, реалізація якої забезпечить отримання маржинального прибутку, яка дорівнює сумі постійних витрат. Природно, наведене графічне представлення залежності виручки і витрат від обсягу випуску є достатньо умовним у зв'язку з тим, що наявна залежність розглядається як лінійна. На практиці ця залежність носить нелінійний характер, результатом чого є наявність декількох точок беззбитковості в різних періодах.
виконується таким чином:
З представлених розрахунків випливає, що для того, щоб покрити всі витрати, підприємству необхідно випустити 4000 одиниць продукції, що складає у вартісному вираженні 400 тис. руб.; для отримання прибутку в сумі 50 тис. руб. необхідно випустити 6000 одиниць продукції даного виду.
На практиці завдання визначення точки беззбитковості ускладнюється тим, що підприємство випускає, як правило, кілька видів продукції, собівартість яких різна. У цьому випадку за наявності точки беззбитковості для діяльності підприємства в цілому кожен окремий вид продукції має свою точку беззбитковості, і для управління операційним прибутком їх необхідно розрахувати. Основна проблема, з якою стикаються підприємства при вирішенні цього завдання, це вибір критерію розподілу постійних витрат. Помилковий вибір цього критерію призводить до спотворення величини собівартості окремих видів продукції і, отже, до невірних рішень з оптимізації структури своєї продукції. Розрахуємо точку беззбитковості, прийнявши в якості критерію розподілу постійних витрат виручку від реалізації продукції.
Аналіз результатів, отриманих під час проведення розрахунку, представленого вище, дозволяє зробити такі основні висновки:
- максимальну увагу необхідно приділити вибору критерію розподілу постійних витрат, в якості якого можуть виступати, наприклад, прямі витрати основного (основних) виду сировини, що становить основу продукції; сума вартості основної сировини і прямої заробітної плати основних виробничих робітників; виручка від реалізації продукції та ін; в разі відмови від випуску збиткових видів продукції необхідно прийняти управлінські рішення, дозволяють компенсувати величину постійних витрат, яка раніше припадала на збиткову продукцію, наприклад, розробити заходи щодо збільшення обсягу реалізації зберігається асортименту, освоєння виробництва нових, більш рентабельних видів продукції, диверсифікації виробництва та інших, спрямованих на збереження величини прибутку;
за відсутності можливості відмови від випуску нерентабельної продукції доцільно виявити шляхи, які дозволять скоротити збитки, наприклад, розширити номенклатуру виробленої продукції з метою перерозподілу і зниження частки постійних витрат, що припадають на випуск уби-точного асортименту, або здійснювати диверсифікацію хо-дарської діяльності (в рамках наявних технологічних і фінансових можливостей).