|
Активізація ролі держави в інвестиційній сфері передбачає також досягнення якісно вищого рівня управління державною власністю для забезпечення інвестування в реструктуризацію і розвиток державного сектора. ного майна представлено державними унітарними підприємствами, пакетами акцій різних компаній і федеральної нерухомістю. Так, у федеральній власності налічується близько 36 тисяч державних підприємств та установ. Держава бере участь у 3896 господарських товариствах, є акціонером в 2500 акціонерних товариств, де його частка перевищує 25% статутного капіталу, крім того, в 580 акціонерних товариствах володіє «золотою акцією». Незважаючи на значні в цілому масштаби державної власності та наявність прибуткових організацій (за даними офі-соціальне статистики, на частку державних підприємств припадає близько третини вантажообігу, близько 80% пасажирських перевезень, у власності держави знаходяться майже всі торговельні порти), державна власність використовується вкрай неефективно , що зводить нанівець величезні можливості економічного зростання і завдає шкоди інтересам розвитку вітчизняної економіки. Права власника приймають на себе директорат і промисловий уп-равленческій апарат, що ініціює ірраціональні форми уп-равління, коли керівники акціонерних товариств привласнюють собі право розпоряджатися чужими коштами. Неефективне управління казенними підприємствами та державними активами є причиною невиплати податків і джерелом приховуваних доходів.
Тим часом в певному плані державний сектор повинен займати ключові позиції в досягненні пріоритетів розвитку еко - номіки, формуючи потенціал економічного зростання. У зв'язку з цим формування інвестиційних програм державних підприємств, у тому числі і тих, де держава володіє лише частиною акціонерного капіталу, має здійснюватися відповідно до вимог конкурсності та ефективності. Необхідний суворий державний контроль за цільовим використанням коштів, що інвестуються і рухом фінансових потоків.
Слід зазначити, що навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою управління державним сектором здійснюється під жорстким державним контролем в інтересах розвитку національної економіки. Державний сектор виконує функції не тільки підтримки життєзабезпечуючих і збиткових виробництв, а й стимулювання вітчизняного виробництва.
У ряді випадку з метою попиту структуроутворюючих
галузей в рамках внутрішнього ринку та посилення їх можливостей щодо пожвавлення національного виробництва проводилася націоналізація підприємств. Питання про можливості та умови націоналізації підприємств в російській економіці, зокрема при конверсії заборгованості з податків до бюджету в державну власність, останнім часом виникає і в російській практиці. Представляється, що в певних умовах тимчасова ренаціоналізація приватних підприємств може бути доцільна, зокрема на період проведення реструктуризації під контролем державних органів.
Однак в цілому при здійсненні діяльності держави в реальній сфері (у тому числі і інвестиційної) слід виходити з принципу стимулювання, а не витіснення аналогічних видів діяльності у недержавному секторі, оскільки державні підприємства, що мають державну підтримку, з одного боку, більш стійкі, але, з іншого боку, менш ефективні. Активізація інвестиційної ролі держави повинна виражатися не тільки в прямій участі у фінансуванні ефективних інвестиційних проектів розвитку наукоємних виробництв, високих технологій і життєзабезпечуючих галузей. Більш важливою со-дової інвестиційної підтримки суспільного виробництва в умовах розвитку ринкових відносин, орієнтованої на прогресивну структурну перебудову, є стимулювання інвестиційної діяльності економічних суб'єктів, яке передбачає відпрацювання оптимальних форм і методів економічного регулювання, активне сприяння розвитку механізмів акумуляції фінансових коштів інвесторів та їх трансформації в виробничі інвестиції.
|