5.3. Види витрат і собівартість. Виручка, прибуток і рентабельність
Витрати поділяються на прямі і непрямі.
Прямі витрати пов'язані з виробництвом певного виду продукції і можуть бути безпосередньо віднесені на її собівартість (наприклад, сировину і основні матеріали).
Непрямі витрати не можуть бути віднесені прямо на собівартість окремих видів продукції і розподіляються побічно (наприклад, общепроізводітельние, загальногосподарські, внепроізводітель-ні витрати).
З точки зору періодичності виникнення витрати прийнято поділяти на поточні та одноразові.
До поточних витрат відносять витрати, мають часту періодичність (наприклад, на сировину і матеріали).
До одноразовим затратам відносять такі, які не мають певної періодичності, разові або екстраординарні (напри-мер, витрати на підготовку і освоєння нових видів продукції).
Відповідно до неокласичної концепцією виділяються неявні або альтернативні витрати. Вони визначаються як цінність інших благ, які можна було б отримати при найбільш вигідному використанні тих же ресурсів. Це витрати, пов'язані з упускає можливості найкращого використання ресурсів фірми. Такі витрати не передбачені контрактами фірми і тому залишаються недоотриманими. Так, фірма використовує належні їй гараж, офісні і складські приміщення, нікому нічого за це не платячи, однак при цьому відмовляється від наявної у неї можливості отримання грошових платежів за здачу їх в оренду. Фірми не відображають такого роду витрати у своїй бухгалтерській звітності, однак вони враховуються ються при оцінці підсумкових результатів її діяльності.
За місцем формування витрати поділяються на зовнішні і внутрішні.
Зовнішні витрати - це оплата всіх ресурсів, придбаних фірмою на стороні. До них відносяться витрати на оплату матеріалів, сировини, устаткування, робочої сили, тобто те, що вона не виробляє сама для створення готової продукції.
Внутрішні витрати - це витрати, які несе фірма сама при виробництві продукції, наприклад, виробництво спецінструменту, власне паросилове, транспортне, ремонтне господарство.
Залежно від зв'язку витрат з обсягом виробництва розрізняють постійні та змінні витрати.
Постійні витрати - це витрати на оренду землі, охорону будівель, річна амортизація основного капіталу та ін Вони постійні, оскільки їх величина в короткому періоді не змінюється із збільшенням або скороченням виробництва. Такі витрати мають місце навіть тоді, коли продукція взагалі не випускається. Саме вони визначають розміри фірми, параметри її виробничих потужностей. Основу постійних витрат становлять витрати, пов'язані з використанням основних фондів.
Змінні витрати - це витрати, величина яких змінюється в залежності від збільшення або зменшення обсягу виробництва. Це витрати на сировину, паливо, заробітну плату та ін Основу змінних витрат складають витрати, пов'язані з використанням оборотних фондів.
Сума постійних і змінних витрат утворює валові витрати фірми. Витрати в розрахунку на одиницю виробленої про-дукції - це середні витрати. Можуть розраховуватися середні вало-ші, середні постійні, середні змінні витрати.
Особливий вид витрат - трансакційні. Під ними розуміються витрати встановлення та функціонування інститутів, що забезпечують роботу ринку. До них відносять витрати:
збору та обробки інформації, необхідної для підприємницької діяльності;
проведення переговорів і прийняття рішень;
контролю та юридичного захисту виконання підписаних контрактів.
У російській економіці названі вище витрати визначаються як собівартість. Собівартість продукції (робіт, послуг) - це поточні витрати виробництва і реалізації продукції, обчислені в грошовому вираженні.
Структура собівартості включає наступні економічні елементи:
матеріальні витрати;
витрати на оплату праці;
відрахування на соціальні потреби;
амортизацію основних фондів.
Це угрупування є єдиною і обов'язковою для всіх галузей народного господарства країни. Вона показує, що саме витрачено на виробництво продукції, яке співвідношення окремих елементів витрат у загальній сумі витрат. Собівартість - один з найважливіших показників господарської діяльності підприємств. Зниження собівартості - необхідна умова підвищення конкурентоспроможності підприємств.
До основних факторів зниження собівартості відносяться:
використання досягнень НТП, підвищення продуктивності праці;
економія матеріальних ресурсів;
застосування більш продуктивних засобів праці;
впровадження безвідходних технологій;
зниження витрат на організацію виробництва і праці.
Кількісна величина прибутку визначається як різниця
між виручкою, отриманою від продажу товару, і його собівартістю.
Необхідно розрізняти дві групи факторів, що впливають на величину прибутку:
внутрішньовиробничі (внутріфірмові) - за рахунок зміни витрат виробництва, якості продукції;
зовнішні стосовно фірмі - насамперед за рахунок зміни ринкової ціни.
Отже, можна припустити, що максимальна прибуток буде отриманий фірмою при виробництві такого товару, при якому різниця між загальним доходом і валовими витратами буде максимальна. Кожна фірма прагнути отримати максимальний прибуток, використовуючи для цього ті чи інші фактори, залежно від кон'юнктури ринку.
При досконалої конкуренції підприємець більше сподівається на отримання максимального прибутку за рахунок своїх внутрішніх можливостей.
При недосконалої конкуренції з'являється можливість у мо-нопольних підприємств отримати більше прибутку за рахунок зовнішніх (ринкових) чинників.
Виходячи з усього вищевикладеного, підведемо підсумок шляхом аналізу принципів максимізації прибутку фірми.
У загальному вигляді прибуток Pr (profit) визначається як різниця між сукупною (загальної) виручкою і сукупними (загальними) издерж-ками:
Pr = TR - ТС, де TR (total revenue) - сукупна виручка (доход);
ТС (total cost) - сукупні витрати;
Pr (profit) - прибуток.
Витрати, як уже відомо, бувають зовнішніми (явними, бухгалтерськими) і внутрішніми (неявними). До зовнішніх витрат відноситься вартість витрачених ресурсів, оцінена в поточних цінах їх придбання. Тому:
Внутрішніми витратами є: витрати на ресурси, що належать самому підприємцю; нормальна прибуток, що припадає на такий ресурс, як підприємницькі здібності, тому:
Зовнішні і внутрішні витрати в сумі утворюють економіч-ські, або альтернативні, витрати. Вони дорівнюють сумі доходів, ко-торую можна отримати при найбільш вигідному з усіх альтернативних способів використання ресурсів.
Сукупний (загальний) дохід, або виручка TR (total revenue) - це вся сума грошей, яку отримує фірма від реалізації своєї продукції:
TR = PxQ,
де Р (price) - це ціна продукту;
Q (quantity) - певна кількість проданого блага (продукту).
Середній прибуток AR (average revenue) - це отриманий фірмою загальний дохід в розрахунку на одиницю продукції Q:
AR = TR / Q.
Граничний дохід MR (marginal revenue) - це приріст загального доходу в результаті збільшення випуску продукції на одиницю:
MR =? TR /? Q.
В умовах досконалої конкуренції при будь-якому обсязі випуску продукція продається за однаковою ціною, заданої ринком. Тому величина середнього доходу фірми дорівнює ціні продукту. Отже, в умовах досконалої конкуренції витримується рівність
P = AR = MR.
В умовах досконалої конкуренції, коли виробників багато, ніхто з них не може мати істотного впливу на ціну виробленої продукції. Ціна складається об'єктивно, тому кожна фірма виступає як ценополучателем.
Необхідно зауважити, що відрізок часу, протягом якого одні фактори виробництва є постійними, а інші - змінними, називається короткостроковим періодом. До постійних факторів належать основні фонди, кількість фірм, що функціонують в галузі. У цьому періоді фірма має можливість варіювати тільки ступінь завантаження виробничих потужностей.
Довгостроковий період - це відрізок часу, протягом якого всі фактори є змінними. У довгостроковому періоді фірма має можливість змінити загальні розміри будівель, споруд, кіль-кість обладнання, а галузь - кількість функціонуючих в ній фірм.
З вищевказаними поняттями тісно пов'язані види існуючих витрат фірми. Проаналізуємо їх.
Постійні витрати FC (fixed cost) - це такі, величина яких у короткостроковому періоді не змінюється із збільшенням або скороченням обсягу виробництва. До постійних відносяться витрати, пов'язані з використанням будівель і споруд, машин і виробничого устаткування, орендою, капітальним ремонтом, а також ад-міністратівного витрати. Оскільки зі збільшенням обсягу виробниц-ства зростає загальна виручка, то середні постійні витрати AFC (average fixed cost) представляють собою зменшувану величину:
AFC = FC / Q.
Змінні витрати VC (variable cost) - це такі, величина яких змінюється в залежності від збільшення або зменшення обсягу виробництва. До змінних витрат відносяться витрати на сировину, електроенергію, допоміжні матеріали, оплату праці. Середні змінні витрати AVC (average variable cost) рівні
AVC = VC / Q.
Загальні витрати TC (total cost) - це сукупність постійних і змінних витрат фірми. Загальні витрати є функцією від виробленої продукції:
TC = f (Q), TC = FC + VC.
Графічно загальні витрати отримують шляхом підсумовування кривих постійних і змінних витрат, як це показано на рис. 5.2.
Рис. 5.2. Крива змінних, постійних і загальних витрат
Середні загальні витрати дорівнюють
ATC = TC / Q або AFC + AVC = (FC + VC) / Q.
Графічно АТС можуть бути отримані шляхом підсумовування кривих AFC і AVC.
Граничні витрати MC (marginal cost) - це збільшення сукупних витрат, викликане нескінченно малим збільшенням виробництва. Під граничними звичайно розуміють витрати, пов'язані з виробництвом додаткової одиниці продукції:
Сучасна економічна теорія стверджує, що максимізація прибутку або мінімізація витрат досягається тоді, коли граничний дохід дорівнює граничним витратам:
MR = MC.
Відкладемо на осі абсцис кількість продукції, а на осі ординат - сукупні доходи і витрати, як це представлено на рис. 5.3. Максимальний прибуток виходить тоді, коли розрив між TR і TC найбільш великий (відрізок АВ). Точки С і D є точками критиче-ського обсягу виробництва. До точки С і після точки D сукупні витрати перевищують сукупний дохід, таке виробництво збиткове. Саме в інтервалі виробництва від точки К до точки N фірма получа-ет прибуток, максимізуючи її при випуску, рівному 0М. Завдання - закре-піться в найближчій околиці точки В. У цій точці кутові коефіцієнт граничного доходу та граничних витрат рівні (MR = MC). Таким чином, умовою максимізації прибутку є рівність граничного доходу граничним витратам.
В умовах довгострокового періоду фірма може змінити всі фактори виробництва, а галузь може міняти число своїх фірм. Фірма прагне розширити виробництво, знижуючи середні витрати.
У разі зростаючої продуктивності середні загальні з-тримки зменшуються. При спадної продуктивності вони ростуть.
Якщо має місце позитивний ефект масштабу, то крива довгострокових середніх витрат має значний негативний нахил; якщо має місце постійна віддача від масштабу, то вона горизонтальна; в разі негативного ефекту масштабу крива спрямовується вгору.
В умовах досконалої конкуренції в довгостроковому періоді (рис. 5.4 та табл. 5.1) максимум прибутку досягається тоді, коли виконується рівність.
Рис. 5.4. Положення рівноваги конкурентної фірми в довгостроковому періоді
Середні і граничні витрати, а також співвідношення цін, як уже відомо, відносять до факторів, що визначає поведінку фірми. Так якщо:
1. Ціна перевищує середні загальні витрати (Р> АТС). Різниця між ними становить прибуток від реалізації одиниці продукту (середню прибуток), яка в даному випадку являє собою позитивну величину. Отже, і загальна величина прибутку фірми також позитивна.
Ціна дорівнює середнім загальним витратам (Р = АТС). Прибуток виявиться дорівнює нулю, але і в даному випадку випуск продукції доцільний.
Ціна менше середніх загальних витрат (Р <АТС). У цьому випадку фірма несе збиток. Однак припинивши випуск продукції, підприємець втратить вже витрачені кошти і зазнає втрат, що перевищують за величиною збитки від випуску продукції, тому необхідно вживати заходів щодо зниження витрат.
Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок про те, що пропозиція фірми буде залежати від величини середніх змінних витрат. У разі ж, коли ціна знизиться до рівня середніх граничних витрат, доцільно припинити випуск даної продукції.
Розміри випуску продукції обмежуються попитом і її ринковими цінами. Фірми зацікавлені не в найбільшому випуску продукції, а в такому його обсязі, який вимагатиме найменших витрат і забезпечить при цьому максимізацію прибутку. У цьому критерій економічної ефективності фірми, а її головна мета - максимізація прибутку - досягається при рівності граничних витрат і граничного доходу. Саме в рамках цієї рівності стабілізується попит фірм на фактори виробництва. Відповідно цінова рівновага на ринках факторів виробництва стабілізується на рівні висунутого фірмами попиту. Іншими словами, фірмі буде потрібно таку кількість і співвідношення факторів виробництва при їх даних ринкових цінах, яке необхідно для випуску продукції в межах рівності МС і MR. Діяльність будь-якої фірми - це своєрідний перехрестя щонайменше двох ринків: споживчих товарів індивідуального попиту і капітальних товарів, тобто факторів виробництва. На споживчих ринках фірма виступає як постачальник готової продукції кінцевого споживчого призначення. На ринках капітальних товарів фірма є покупцем факторів виробництва. Інформація про ринкові ціни готової продукції дозволяє здійснювати розрахунок потенційного доходу і прибутку від її продажу. Одночасно ціни на ринках факторів виробництва дозволяють ви-числити витрати виробництва в грошовому вираженні.
Підсумовуючи інформацію про ціни і зіставляючи ринкову ціну кожного фактора виробництва з ціною отриманого від його використання граничного продукту, фірма може забезпечити собі рівновагу МС і MR, при якому досягається максимізація прибутку.
Розрахунок максимізації прибутку здійснюється за наступною
схемою:
MRP = MRxMP,
де MRP - дохід від граничного продукту фактора А, В, С і т.д. в грошовому виразі;
MR - граничний дохід від одиниці випуску;
МР - фізичний обсяг випуску граничного продукту, отриманого від застосування кожного зазначеного фактора виробництва.
Таким чином, дохід від граничного продукту (MRP) - це кіль-кість граничних продуктів, помножене на величину граничного доходу в грошовому вираженні. Цей дохід фірма обчислює у грошовому вираженні після продажу всього граничного продукту, виробленого за допомогою того чи іншого фактора виробництва. Для кожного фактора виробництва може бути розрахований граничний продукт в грошовому вираженні.
На закінчення необхідно помітити, що в процесі виробництва не можна довільно збільшувати кількість змінних факторів на одиницю постійного фактора виробництва. Фактори виробництва повинні використовуватися з дотриманням певних пропорцій, пов'язаних з технічними, технологічними та організаційними характеристиками підприємства. На певному рівні виробництва починає діяти закон спадної продуктивності факторів виробництва (закон зростаючих витрат).
Введення будь-якого додаткового фактора виробництва призводить до позитивного або негативного результату. Приріст продукції за рахунок збільшення на одну одиницю кількості змінного фактора називається граничним продуктом даного чинника виробництва.
Ефект масштабу по-різному проявляється в різних галузях. У деяких галузях середні витрати мінімізуються при великих обсягах виробництва, достатніх для задоволення сово-купного попиту. Такі галузі є галузями природної моно-поліі. З точки зору мінімізації витрат у цих галузях доцільно існування одного великого підприємства. До природних монополій відносяться звичайно підприємства енергетичного комплексу, обслуговуючі великі міста. У ряді галузей середні витрати при зростанні масштабів виробництва спочатку швидко знижуються, а потім досить довго залишаються на одному рівні. У цьому випадку відсутній як позитивний, так і негативний ефект масштабу. Отже, в таких галузях можуть досить успішно функціонувати як середні, так і великі підприємства. Традиційно до подібних от-раслям відносять підприємства легкої та харчової промисловості, тор-гівлі.