§ 2. Зовнішня торгівля в системі міжнародних економічних відносин
Сьогодні світові ринки можна класифікувати по різних підставах. Основним напрямком диференціації ринків є самі товари. Товарні ринки можна розділити на три основні групи: ринки енергоносіїв та сировини, агропродовольчі ринки і ринки готової продукції. Відносно недавно виділилися ринки послуг, фінансові ринки і ринки інновацій (табл. 1).
Таблиця 1 Структура світового ринку
Див докладніше: Міжнародні економічні відносини: Підручник / Подред.Б.М.Смітіенко. - М.: ИНФРА-М, 2005.-Гл. 5.
Ще один класифікаційний ознака - територіальна локалізація ринків, які діляться на місцеві, регіональні, національні, міжнародні, глобальні.
Можна також диференціювати ринки відповідно з ознакою «передаються права». Так виникли ринки боргових зобов'язань, оренди, фрахту, акцій, ф'ючерсів і т. п.
Вивчення товарної структури зовнішньої торгівлі осуще ствляется на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів, що є предметом торгівлі. Для статистики світової торгівлі застосовується також Клас-сіфікатор товарів за укрупненими економічним груп-піровку. Географічна структура зовнішньої торгівлі зазвичай розглядається як частка тієї чи іншої країни в зовнішньоторговельному обороті даної держави.
Аналіз структури світового ринку за його суб'єктам дозволяє розділити його умовно на три «поверхи», де перший «поверх» представлено індустріальними країнами, які є основними постачальниками і споживачами на ринку
технологій, послуг і готових виробів; другий «поверх» - країни, що розвиваються, які постачають на світовий ринок в основному готові вироби і напівфабрикати; на третьому «поверсі» знаходяться слаборозвинені країни, які є постачальниками сировини та споживачами готової продукції.
Світова торгівля характеризується низкою рис:
це категорія товарного виробництва, що вийшло за національні рамки в пошуках місця збуту товару; вона проявляється в міжнародному переміщенні товарів, що перебувають під впливом як внутрішнього, так і зовнішнього попиту та пропозиції; світова торгівля оптимізує використання факторів виробництва, підказуючи виробнику, в яких галузях і регіонах вони можуть бути застосовані найбільш ефективно;
світова торгівля вибраковує з міжнародного обміну товари і їх виробників , які не в змозі забезпечити встановлювані сторонами міжнародні стандарти якості при конкурентних цінах.
Зовнішня торгівля - торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів.
Експорт включає:
вивіз товарів, виготовлених (вироблених і перероблених) у даній країні;
вивезення сировини і напівфабрикатів для переробки за кордоном під митним контролем з наступним поверненням;
реекспорт - вивезення товарів, раніше ввезених з-за кордону, включаючи товари, продані на міжнародних аукціонах, товарних біржах і т. п.;
тимчасове вивезення за кордон національних товарів (на виставки, ярмарки) з наступним поверненням або вивезення раніше ввезених іноземних товарів (на аукціони, виставки, ярмарки); 5) вивезення продукції в порядку прямих виробничих зв'язків, а також поставки в рамках ТНК .
Імпорт включає:
ввезення з-за кордону товарів, технологій для реалізації на внутрішньому ринку імпортера, також оплатне отримання від іноземного імпортера послуг виробничого і споживчого призначення;
ввезення сировини, напівфабрикатів, вузлів, деталей для переробки в даній країні і подальшого вивезення за кордон;
реімпорт - зворотний ввезення з-за кордону раніше вивезених національних товарів;
тимчасове ввезення товарів на міжнародні виставки, ярмарки, аукціони;
ввезення продукції в рамках ТНК.
Зовнішня торгівля характеризується наступними показниками:
товарообіг (загальний обсяг торгівлі), який дорівнює сумі експорту та імпорту;
торгове сальдо (чистий експорт), що дорівнює різниці між експортом та імпортом;
товарна структура експорту та імпорту, що представляє собою співвідношення товарних груп у світовому експорті та імпорті (у світі налічується понад 20 млн видів товарів);
географічна структура експорту та імпорту, являє собою розподіл торговельних потоків між окремими країнами та їх групами, які виділяються або за територіальною, або за організаційною ознакою.
Вивчення товарної структури зовнішньої торгівлі здійснюється на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів, що є предметом торгівлі. Для статистики світової торгівлі застосовується також Класифікатор товарів за укрупненими економічним угрупуванням. Розрізняють вартісної і фізичний обсяг зовнішньої торгівлі. Вартісний обсяг зовнішньої торгівлі рассчіти-ється за певний період часу в поточних (змінюю-трудящих) цінах із зазначенням поточних валютних курсів. Фізико хі-чний обсяг зовнішньої торгівлі обчислюється в постійних цінах і використовується з метою аналізу, зіставлення, вивчення динаміки зовнішньоторговельної діяльності.
Таблиця 2
Стимули до зовнішньоторговельної діяльності
неторгуємой товари - товари, які споживаються в тій же країні, де зроблені, і не переміщаються між країнами.
Відмінності між торгованими і неторгуємой товарами: ціни на торгуються товари визначаються співвідношенням попиту і пропозиції на світовому ринку і нахо-дятся під впливом попиту та пропозиції на них як всередині країни, так і за кордоном; ціни на неторгуємой товари визначаються співвідношенням попиту і пропозиції на національному ринку;
підтримання балансу внутрішнього попиту і пропозиції на торгуються товари не так важливо, як для не торгованих товарів, оскільки недолік внутрішнього попиту може бути компенсований збільшенням попиту з -за кордону, а недолік внутрішньої пропозиції - збільшенням поставок іноземних товарів; для не торгованих товарів підтримку внутрішнього балансу попиту та пропозиції критично важливо; динаміка і рівень внутрішніх цін на торгуються товари слід за динамікою і рівнем цін в інших країнах; внутрішні ціни на неторгуємой товари можуть істотно відрізнятися від цін інших країн, а зміна не спричинить зміни зарубіжних цін на такі товари. Сукупний попит - обсяг виробництва товарів, який споживачі готові колективно придбати при існуючому рівні цін. Сукупний попит пред'являється зсередини країни та з-за кордону. Він складається з закупівель товарів підприємствами, людьми, урядом, внутрішніх капіталовкладень і експорту товарів за кордон.
Сукупна пропозиція - обсяг виробництва товарів, який виробники готові колективно запропонувати на ринок при існуючому рівні цін. Сукупна пропозиція забезпечується зсередини будь-якої країни і з-за кордону. Воно складається з внутрішнього виробництва товарів та їх імпорту за кордону.
Розподіл вигод від зовнішньої торгівлі між окремими країнами багато в чому залежить від того, як змінюються внутрішні ціни під впливом цін на світових товарних ринках. З двох країн зазвичай вигадує та, де ціни змінилися більше. Це так зване правило розподілу вигод, згідно з яким вигоди від зовнішньої торгівлі рас-пределяет прямо пропорційно змінам цін в обох країнах.
Аналіз динаміки експортних та імпортних цін дозволяє визначити їх індекси. Співвідношення цих індексів називається
«показник умов торгівлі». Дані індекси розраховуються по всьому набору імпортованих і експортованих товарів. Зростання цього показника свідчить про поліпшення умов зовнішньої торгівлі. На практиці показник умов торгівлі розраховується для окремих країн або групи країн на основі індексів цін для експорту та імпорту (індекс Ааспейреса). Зміна умов торгівлі служить одним з показників, що характеризують зміну положення країни в світовій торгівлі. Самі умови торгівлі залежать від коливань попиту як на світовому, так і на внутрішньому ринках, від змін в технології та умовах виробництва, від ступеня монополізації ринків окремих товарів і т. д.
Міжнародна торгівля послугами - це специфічна форма світогосподарських зв'язків з обміну послугами між продавцями і покупцями різних країн.
Міжнародна торгівля послугами має свою специфіку. На відміну від операцій з товарами вони не підлягають митному контролю. Послуги можуть бути капіталомісткими і наукомісткими, мати промисловий характер або задовольняти особисті потреби.
У найбільш загальному вигляді оцінити участь країни у світовій торгівлі послугами можна за допомогою показника її частки у світовій торгівлі, яка має максимальне значення у провідних промислово розвинених країн. Залежність економіки країни від торгівлі послугами показує питому вагу торгівлі послугами у ВВП країни. Переважаючими в промислово розвинених країнах є фінансові, телеком комунікаційних, інформаційні та більшість галузей ділових послуг. США, Великобританія, Франція, Німеччина, Швейцарія є експортерами послуг освіти і Здра-воохраненія.
Для країн, що розвиваються характерна спеціалізація на транспортних, туристичних та офшорних послугах.
Серед країн, що розвиваються в міжнародній торгівлі послугами виділяються три групи країн:
До першої належать нові індустріальні країни, особливо Азіатського регіону. Республіка Корея, Гонконг, Сінгапур, Таїланд, Китай активно виступають на світовому ринку послуг, збільшивши протягом двох десятиліть її обсяги більш ніж у 6 разів.
Другу групу складають країни, для яких вироб-ництво послуг є головним напрямком розвитку економіки. Це острівні чи малі держави. Для них характерна яскраво виражена спеціалізація на туристичних, фінансових або транспортних послугах. В цілому останні два десятиліття ці країни розвивалися по шляху поглиблення своєї спеціалізації. Третя група об'єднує найменш розвинені країни, які є експортерами на світовий ринок переваг громадської сировини (Ангола, Гана, Лівія, Іран і т. д.). Для них частка торгівлі послугами у зовнішній торгівлі становить менше 10%.
Міжнародна торгівля технологіями розглядається як переміщення фактора виробництва і як звичайна торгівля специфічним товаром. Технологія - це, перш за все, наукові методи досягнення практичних цілей. Вона одночасно є способом впливу на зміну умов торгівлі товарами, виробленими з її допомогою, і предметом торгівлі. Розрізняють технологію продуктів, тих-нологию процесів і технологію управління.
Значення нової технології досить високо, оскільки вона дозволяє скоротити витрати виробництва, підвищити продуктивність праці. Вона еквівалентна збільшенню виробничого потенціалу і зростанню факторів виробництва. Технологічний обмін здійснюється в некомерційних та комерційних формах (табл. 3,4).
Таблиця 3
Некомерційний обмін
Таблиця
Комерційний обмін
Основною формою передачі технологій є ліцензія, яка дозволяє здійснювати передачу патентних
- і безпатентних прав на використання винаходів, техно-логічного досвіду, товарних знаків і т. д. У світовій практиці найбільшого поширення набули ліцензійні угоди, що передбачають комплексний технологиче-ський обмін з наданням ноу-хау та інжинірингових послуг.
Використання ліцензій передбачає такі види платежів:
роялті, коли здійснюються періодичні відрахування від доходу покупця протягом періоду дії угоди і величина ставок залежить від обсягу прибутку, суми продажів, відпускної ціни (3-5%);
паушальний платіж, тобто зафіксований в угоді одноразовий платіж, встановлюваний заздалегідь на основі експертних оцінок;
участь у прибутку , коли ліцензіару відраховується частина прибутку від комерційного використання ліцензії (10-30%);
участь у власності допомогою передачі частини акцій.
Торгівля технологіями пов'язана з певними складнощами і ризиками. Це обумовлено національною безпекою, конкурентноздатністю, політичними та ідеологічними мотивами, соціальними, культурними відмінностями. Міжнародний обмін технологіями та науч-но-технічне співробітництво поряд з державною законодавством регулюється міжнародними нормативними актами, наприклад, Вашингтонської конвенції про інтелектуальної власності щодо інтегрованих мереж. У 1978 р. під егідою ЮНКТАД був підготовлений проект Міжнародного кодексу поведінки в області передачі технології.
Вартісне вираження всього комплексу мірохозяйст-ських зв'язків країни у формі співвідношення надходжень і платежів представлено в платіжному балансі. Платіжний баланс країни являє собою регулярно складати статистичну відомість, змістом якої є відображення в формі розрахункових показників переміщення со-сукупними реальних і фінансових потоків між резиден-тами і нерезидентами протягом певного періоду.
Платіжний баланс включає наступні розділи:
торговий баланс (співвідношення між ввезенням і вивезенням товарів);
баланс послуг і некомерційних платежів (баланс «невидимих» операцій);
баланс руху капіталів і кредиту.
Платіжний баланс, що відображає стан міжнародних економічних відносин даної країни з рештою світу, виступає найважливішим орієнтиром при розробці макроекономічної політики (бюджетно-податкової, кредитно-грошової, зовнішньоторговельної, валютної і т. п.).
Платіжний баланс складається за принципом подвійного рахунку, тобто являє собою двосторонню запис всіх економічних угод. До кредиту відносяться ті угоди, в результаті яких відбувається відтік цінностей і приплив валюти в країну (вони записуються зі знаком «плюс»). До дебету відносяться ті угоди, в результаті яких країна витрачає валюту в обмін на придбані цінності (вони записуються зі знаком «мінус»).
На стан платіжного балансу країни впливає ряд факторів:
нерівномірність економічного і політичного роз-витку країн;
міжнародна конкуренція;
циклічні коливання економіки;
посилення міжнародної фінансової взаємозалежності;
зміни в міжнародній торгівлі;
валютно-фінансові, інфляційні фактори;
надзвичайні обставини - стихійні лиха, неврожай, катастрофи та ін 1.