| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Виникнення і розвиток моделей кредитно-банківських систем | ||
|
Розмежування сфер діяльності між різними кредитними інститутами було введено в ряді країн після світової економічної кризи 1929-1933 рр.. Так, в Італії до кризи банки розраховуючи на збереження благополучної кон'юнктури надавали середньо-і довгострокові кредити на основі короткострокових ощадних вкладів. В умовах економічної кризи, коли при скороченні збуту і падінні цін підприємства припинили погашення кредитів, а вкладники почали вилучення своїх заощаджень, це призвело до погіршення ліквідності банків і подальшої ланцюжку найбільших банкрутств. Відповідно до банківського закону 1936 була зроблена спеціалізація банків: визначено банки, які займаються тільки короткостроковим або тільки середньо-і довгостроковим кредитуванням. У США універсальні банки відповідно до банківським законом від 1933 р. (акт Гласса-Стіголла) були розділені на комерційні та інвестиційні. Комерційним банкам, зосередив свою діяльність на традиційних банківських операціях, щались операції з цінними паперами, за винятком державних федеральних або муніципальних цінних паперів, що служили регулятором для компенсації циклічних кон'юнктурних коливань з кредитами і засобом пом'якшення касових розривів у бюджетах. Інвестиційні банки здійснювали довгострокові вкладення в розвиток промисловості, операції з цінними паперами за свій рахунок і за рахунок коштів клієнта. Подібне розмежування операцій з цінними паперами лягло в основу побудови та японської банківської системи, відновлення якої після Другої світової війни вироблялося за американським зразком з високим рівнем спеціалізації. Традиційно високим ступенем спеціалізації характеризуються банки Великобританії, що включають депозитні (комерційні) і ділові (торгові) банки. Незважаючи на відсутність прямих законодавчих обмежень, депозитні банки, як і комерційні банки в США, не мали безпосереднього доступу на фондовий ринок і були орієнтовані на короткострокові депозитно-кредит-ні операції та здійснення розрахунків. Це функціональний розподіл було викликано також реакцією на велике число банківських банкрутств у період кризи 1929-1933 рр.., Які, як і в Італії, з'явилися результатом надання депозитними банками середньо-і довгострокових кредитів на основі короткострокових пасивів. Одним із шляхів рішень проблеми стало різке збільшення числа здійснюваних банками операцій, розвиток форм інвестиційної діяльності. Тенденція до універсалізації призвела до розвитку нетипових раніше для комерційних банків послуг: фінансування інвестиційних проектів, лізинг, управління портфелем інвестицій клієнтів, консультаційні послуги та ін Розвиток цих послуг відбувається як у результаті лібералізації банківського законодавства, так і внаслідок різних методів обходу банками існуючих законів. Тенденція до універсалізації характерна для кредитних систем усіх розвинених країн; разом з тим в кожній з них вона має певні особливості. Найбільш яскраво вона представлена в Німеччині, де комерційні банки протягом довгих років здійснюють найрізноманітніші види операцій, включаючи надання довгострокових кредитів і вкладення коштів у власний капітал підприємств. Універсальний принцип лежить в основі організації банківських систем Австрії, Бельгії, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Швейцарії, Швеції. З цього типу будуються банківські системи і «нових індустріальних країн», де універсалізація банківської діяльності розглядається як спосіб посилення позицій національних банків, підвищення їх здатності до ефективної мобілізації заощаджень населення і коштів комерційних структур та напрями їх в інвестиції. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||