Глава 20. Південно-Східна Азія
В останні десятиліття більшості з країн ПСА про ре-док швидкого економічного зростання вдалося досягти помітних успіхів у подоланні економічної відсталості, а Сінгапур взагалі перетворився на розвинену державу. При цьому типова для регіону модель розвитку поступово змінювала свій зміст. Так, в 60-і рр.. пріоритет віддавався зростанню традиційних сировинних галузей економіку орієнтованих переважно на експорт * а також проведенню політики заміщення імпорту. Однак до середини 60-х рр.. в країнах ПСА посилилися негативні соціально-економічні процеси, викликані тією обставиною, що розвиток сировинних галузей в силу низької трудомісткості не могло забезпечити роботою швидко зростаюче населення, світові ціни на сировину зберігалися на невисокому рівні, а вузькість внутрішнього ринку заважала становленню ефективних, конкурентоспроможних імпортозамінних вироб -водств. В результаті повільне зростання або навіть абсолютне зниження доходів населення, збільшення безробіття, матеріальне розшарування суспільства, погіршення зовнішньоекономічного становища змусили ці країни віддати перевагу іншу модель розвитку.
З початку 70-х рр.. більшість країн ПСА встали на шлях формування сучасних ринкових інститутів і проведення структурної перебудови економіки на користь створення промисловості, орієнтованої на потреби світового ринку, У підсумку поряд з паливно-сировинної індустрією провідне місце в господарському комплексі держав ПСА зайняли трудомісткі галузі обробної промисловості. Ряд держав цього регіону, в тому числі Малайзія, Таїланд, Філіппіни та Індонезія, увійшли до групи нових індустріальних країн «ізтороЙ хвилі» (до НІ З «першої хвилі», як уже зазначалося, відносяться
У країнах регіону (особливо в Малайзії) уряду на-стойчивость підтримували розвиток вітчизняного підприємцям-тва. Це прагнення держав ПСА домогтися пояпяенія дієвих ринкових інститутів, в тому числі конкурентоспроможних національних підприємницьких структур, поступово приносить свої плоди. У той же час значна роль в економіці країн ПСА (крім Сінгапуру, 75% населення якого припадає на етнічних китайців) належить вихідцям з Китаю - «хуацяо» (їх чисельність складає в Індонезії - 7,2 млн осіб, Таїланді - 5,8; Малайзії - 5,2; Філіппінах - 0,8 млн чоловік), під контролем яких знаходяться практично вся оптова і значна частка роздрібної торгівлі, великі фінансові інститути країн регіону (ліквідні активи в руках етнічних китайців у країнах ПСА оцінюються мінімум в 500 млрд дол). Китайці внесли вагомий внесок у помітний прогрес, досягнутий країнами ПСА в 70-90-і рр.. Вході етіш процесу дрібні сімейні китайський компанії зміцніли багато з них перетворилися у великі фірми. Організаційна структура фірм, методика їх управління у все більшій мірі відповідає сучасним ринковим вимогам, хоча як і раніше базується на традиційних для китайського бізнесу довірчих сімейно-кланових відносинах між роботодавцем та найманими робітниками.
Разом з тим потужний імпульс розвитку економіки країн ПСА надав приплив іноземного капіталу, особливо прямих інвестицій (в першу чергу з Японії та США), Б значною мірою забезпечили становлення і динамічний розвиток місцевої індустрії. У всіх цих країнах проводилася цілеспрямована державна політика сприяння притоку зарубіжних капі-таловложеній у пріоритетні галузі народного господарства. За закономірностей підсумком цієї політики став не тільки швидке зростання промисловості, але і зміцнення позицій іноземного капіталу в економіці країн ПСА.