ВИСНОВОК
Практика, однак, показує, що при деякому пожвавленні кредитування підприємств питома вага кредитних операцій в активах банку, частка кредиту як джерела формування оборотного капіталу ще далекі до оптимального рівня. За останні 20 років відбулося помітне зменшення частки кредиту в джерелах оборотних коштів підприємств, зберігається низьке співвідношення розміру кредиту і ВВП, в цілому розвиток кредитних відносин відбувається досить суперечливо.
Поряд з макроекономічними чинниками, що перешкоджають швидкому розвитку процесу кредитування підприємств (значні кредитні ризики, висока плата за кредит, невпорядкованість банківського законодавства тощо), існують невирішені теоретичні та практичні питання кредитного процесу. Причини криються в недооцінці побудови системи кредитування, слабкому розвитку кредитної інфраструктури, недостатньому аналітичному забезпеченні кредитування на стадії ранньої діагностики банківських позичок, неякісної оцінці кредитоспроможності позичальників.
Як показує досвід розвитку вітчизняних і зарубіжних банків, проблема вдосконалення системи кредитування, у тому числі визначення рівня кредитоспроможності позичальника, в даний час не втрачає своєї актуальності, тому вимагає додаткового теоретичного та методологічного переосмислення. Це пояснюється не тільки збільшенням питомої ваги кредитного портфеля в загальному обсязі активних операцій кредитних організацій, але і підвищенням інтересу до питань кредитоспроможності позичальника з боку контролюючих організацій. Так, Базельський комітет з банківського нагляду планує до 2008 р радикальним чином змінити вимоги до достатності капіталу.
Критичний аналіз законодавчих і нормативних актів, що використовуються вітчизняними банками в повсякденній практиці, показує, що питанням вивчення кредитного процесу, кредитоспроможності позичальника приділяється мало уваги. Реальний фінансовий стан підприємств, особливості кругообігу їх капіталу не розглядаються як один з критеріїв управління кредитним ризиком. В результаті стабільні і благополучні організації часто прирівнюються до економічно нестійким. Законодавство не вимагає від банків достовірної оцінки кредитоспроможності позичальників. Згідно з нормами пропонуються прості розрахунки декількох коефіцієнтів і грошового потоку. Видається, що така точка зору ні за яких обставин не може бути визнана правильною.
На жаль, з точки зору розвитку зовнішніх джерел інформації про діяльність позичальників вітчизняна практика банківської справи сильно відстає від практики економічно розвинених західних країн. Незважаючи на набуття чинності Федерального закону «Про кредитні історії», формування таких інститутів, як кредитні агентства, кредитні бюро, централізовані бази даних фінансової звітності та реєстрації кредитних операцій, відбувається вкрай повільно. Даний факт особливо насторожує у світлі зростаючої ролі кредитних агентств при визначенні кредитних рейтингів у відповідності з новими вимогами Базельського комітету.
Також в нашій країні необхідна розробка єдиної методичної бази організації кредитування. В даний час ця база має незавершений характер. В інструкціях з організації кредитування, рекомендованих комерційним банкам, детально не прописаний механізм видачі та погашення позик. Банки мають потребу в нормативних документах, більш докладно розкривають порядок планування, процедуру кредитування та контролю за використанням кредиту.
Представляється, що вдосконалення системи кредитування повинно піти шляхом:
| створення системи кредитування, спрямованої на реалізацію сутнісних рис кредиту та забезпечення комерційних інтересів учасників кредитної угоди;
реалізації принципів кредитування (строковості, забезпеченості, платності, цільового характеру) в ув'язці з принципами раціонального кредитування, використовуваними зарубіжними банками;
адаптації міжнародного досвіду кредитування до російській банківській практиці;
побудови системи кредитування, заснованої на більш якісному плануванні потреб підприємств у позикових коштах;
наближення термінів кредитування до реального руху матеріальних запасів і витрат;
диференціації процесу кредитування з урахуванням характеру кругообігу коштів підприємств;
розвитку нових форм кредитування, відповідних інтересам і позичальника, і банку-кредитора;
посилення контролю банку за використанням банківських позичок.
Аналіз практики кредитування підприємств показав необхідність вдосконалення окремих видів банківських позичок. У част-ності, при кредитуванні укрупненого об'єкта в межах кредитної лінії слід:
змінити спосіб встановлення ліміту кредитування, розраховуючи його як на базі розміру сукупних витрат клієнта, так і на основі оцінки можливих джерел повернення кредиту;
при визначенні розміру кредитної лінії враховувати особливості кругообігу коштів позичальника - його рівномірний (несезонний) або нерівномірний (сезонний) характер, застосовуючи, зокрема, диференційовану величину ліміту кредитної лінії з урахуванням періоду сезонного наростання витрат та періоду їх зниження;
спеціальну процедуру відкриття кредиту, яка передбачає попередню домовленість клієнта з банком про можливість безперешкодного отримання кредиту в момент виникнення потреби в банківській позичці,
встановлення першокласним позичальникам на короткий термін лімітів, в межах яких вони в будь-який момент можуть звертатися в банк за кредитними ресурсами, не укладаючи попередніх кредитних угод, використання максимально гнучких постійних кредитних ліній (evergreen), що не мають фіксованої дати погашення кредитів, та ін
При кредитуванні за овердрафтом доцільно:
використовувати комплекс спеціальних принципів, якими керуються зарубіжні комерційні банки;
диференціювати ліміт кредитування по овердрафту залежно від сукупного середньомісячного кредитового обороту по розрахунковому (поточному) рахунку позичальника, а також залежно від типу забезпечення;
передбачити індивідуальний період користування кредитом .
У процесі надання кредитів, що покривають приватні по-требности підприємств, необхідно:
модернізувати механізм кредитування із застосуванням векселів шляхом:
розробки дієвого механізму зниження ризиків операції. Облік векселів проводити тільки при наданні банку достатнього обсягу інформації про кредитну історію векселя та платоспроможності позичальника, а також додаткових гарантій повернення кредиту або ліквідного забезпечення,
видачі кредитів векселями банків під опрацьовану ланцюжок взаєморозрахунків отриманими векселями;
використовувати комбіновану форму кредитування, перед-що вбачає одночасне застосування кредиту, що видається векселями банку, і короткострокового комерційного кредиту; кредиту, що видається векселями банку, і кредиту по укрупненому об'єкту в межах кредитної лінії;
упорядкувати порядок пролонгації банківських позичок.
В цілому система кредитування підприємств потребує істотної модернізації, спрямованої на зниження ризиків та підвищення ефективності банківської та підприємницької діяльності.
