6.3. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ОЦІНКИ ЛІКВІДНОСТІ БАНКІВ
Як правило, існують два методи вимірювання ліквідності:
а) на основі фінансових коефіцієнтів, що обчислюються за балансами і відображають ліквідність балансу;
б) на основі визначення потенційної потреби в ліквідних засобах з урахуванням аналізу оборотів за активами і пасивами балансу банку у відповідних періодах.
Коефіцієнтний метод передбачає встановлення певних кількісних співвідношень між статтями балансу. Причому в одних країнах ці співвідношення пропонуються владою, в інших - вводяться і підтримуються самими банками.
Так, в США немає узаконеної зверху системи вимірювання ліквідності. Її визначення і підтримка є завданням керівництва банку.
Вибір показників для оцінки ліквідності може змінюватися в залежності від:
ринку, на якому функціонує банк:
типу або виду банку;
змісту і набору банківських операцій. Разом з тим накопичений банками досвід зумовив найбільш часте застосування таких показників.
Перша група показників характеризує співвідношення ліквідних активів і депозитів.
За допомогою зазначених показників встановлюється безпосередній зв'язок між ліквідними активами і зобов'язаннями у вигляді депозитів, що підлягають виконанню. Рівень першого показника для забезпечення ліквідності банку прийнято мати не менше 5-10%; рівень другого - не менше 15-25%.
Другий показник використовується і в Японії, але як обов'язковий для виконання всіма банками. Його рівень не повинен бути менше 30%.
У США для оцінки ліквідності використовується ще кілька показників. Одним з них є співвідношення суми виданих кредитів і депозитів. Його оцінка здійснюється в динаміці. При цьому встановлена залежність: чим більше даний показник перевищує 1, тим ліквідність банку нижче.
Одночасно розраховується і оцінюється частка кредитів в загальній сумі активів як відображення диверсифікованості активів. Цей показник прийнято вважати оптимальним при рівні в межах 65-70%.
Для оцінки ліквідності використовується також показник, що відображає здатність активу швидко обмінюватися на готівку. Він обчислюється як відношення ліквідних активів до обший сумі активів.
При цьому в ліквідні активи включають лише залишки коштів у касі, грошові кошти в дорозі, на валютних рахунках, залишки але рахунками "Ностро" в Центральному банку і в інших банках. Чим вище даний показник, тим ліквідність вище, але нижче прибутковість. Тому метою менеджменту в галузі управління ліквідністю є виявлення оптимальної межі між ліквідністю банку і його прибутковістю.
Особлива увага приділяється аналізу структури залучених ресурсів, стабільності депозитної бази. У зв'язку з цим розглядається група показників, що характеризують якість ресурсної бази банку.
З точки зору стабільності депозити поділяються на основ-ні (стійкі) і "летючі". Основні депозити - депозити, які закріпилися за даним банком, не покидають банк. Чим більше стійких депозитів, тим вище ліквідність банку, оскільки вони зменшують потребу в ліквідних активах.
Основні депозити можуть бути як серед вкладів до запитання, так і серед термінових і ощадних рахунків і вкладів. Причому практика показала, що стійка частина депозитів вище серед вкладів до запитання.
Причина такого становища криється у тому факті, що за строковими та ощадними вкладами встановлюється більш високий відсоток у порівнянні з вкладами до запитання, причому плата за строковими і ощадними депозитами різна в різних банках. Тому саме ці депозити найбільше піддаються руху, що і визначило їх назва "летючі".
Іншим показником, що відображає стабільність депозитної бази, є ставлення термінових і ощадних депозитів до обший сумі депозитів. Термінові і ощадні депозити, як зазначалося вище, відносяться до ресурсів банку, більш чутливим до зміни процентної ставки. Тому підвищення частки таких депозитів збільшує обсяг "летючих" депозитів, а значить знижує ліквідність банку.
Якість ресурсної бази банку оцінюється також показником, свідоцтв про доступність комерційного банку до зовнішніх дже-рел (міжбанківському кредиту).
Оцінка цього показника не однозначна. Можливість банку при необхідності швидко залучити ресурси з міжбанківського ринку і від Центрального банку за помірною платі і тим самим усунути тимчасовий недолік ліквідних коштів розглядається як ознака високої ліквідності банку. Водночас більша частка зовнішніх поза-імствованій свідчить про слабкість і низької ліквідності банку. Тому додатково аналізується: а) частота запозичень;
б) умови запозичення (із заставою або без застави);
в) причини залучення коштів;
г) відсотки за позиками.
У багатьох країнах показники ліквідності комерційних банків розраховуються на основі співвідношення активних і пасивних статей балансу, згрупованих за термінами.
У Франції таким строком є 3 місяці. Відповідно коефіцієнт ліквідності розраховується як відношення активів, розміщених строком до трьох місяців до депозитів до запитання, строкових депозитів та інших ресурсів, залученими на такий же термін. Розрахунок цього коефіцієнта комерційні банки повинні представляти контрольним органам щоквартально. Граничне значення даного показника не повинне бути нижче 60%.
В Англії комерційні банки щомісяця звітують перед Банком Англії про дотримання коефіцієнта ліквідності, що відображає співвідношення готівкових коштів, залишків на рахунках "Ностро", депозитів до запитання і розміщених строком на один день, цінних паперів та придатних до переобліку векселів - в чисельнику і всією сумою залучених ресурсів - у знаменнику. Мінімально допустимий розмір цього співвідношення становить 12,5%.
Крім того, в Англії комерційні банки розраховують і інші коефіцієнти ліквідності, які не потребують звіту перед Центральним банком:
а) співвідношення суми активів, розміщених на строк до одного місяця , і суми зобов'язань з погашенням протягом того ж терміну:
6) співвідношення активів, розміщених на строк до 6 місяців і відповідної частини зобов'язань банку.
У Німеччині комерційні банки також щомісячно звітують перед Німецьким федеральним банком про стан ліквідності балансу. Законом в Німеччині визначено обов'язок комерційних банків дотримуватися такі співвідношення:
а) короткострокових і середньострокових вкладень (до чотирьох років) до рівнозначних за строками залучення ресурсів і ощадних вкладах:
б) довгострокових вкладень (на термін чотири і більше років) до залучених ресурсів на цей же термін.
Необхідний рівень цих коефіцієнтів в межах 100% припускає, однак, можливість часткового покриття більш довгострокових вкладень менш короткостроковими ресурсами.
Враховуючи динамізм стану ліквідності банку, закордонні експерти відзначають, що воно не може бути повністю виміряна за допомогою фінансових коефіцієнтів, обчислених на основі балансових співвідношень. Тому поступово зародилася практика оцінки ліквідності на основі потоку готівки за існуючими активами та пасивами банку.
Тому використання даного методу передбачає:
а) високу якість і своєчасність отримання інформації про терміни платежу за активами і пасивами;
б) висока якість аналізу банком минулих і очікуваних тенденцій стану позик і депозитів.
Широке розвиток отримала практика оцінки ліквідності банків на основі потоку готівки в Японії, США і багатьох європейських країнах.
Як приклад нижче (табл. 6.3) наводиться методика оцінки ліквідності комерційних банків в Японії.
Оскільки під ризиком ліквідності розуміється ризик незбалансованості за строками та сумами обсягу ліквідних активів і зобов'язань банку, рекомендується по групах активів і пасивів скласти табл. 6.3.
Результат наведеного зіставлення може свідчити про нестачу або надлишку ліквідних коштів, що передбачає визначення заходів щодо усунення ризику незбалансованості (отримання нової позики на міжбанківському ринку, продаж цінних паперів, продовження терміну зобов'язань і т.д.) .
Для оцінки ліквідності банку за місяць обчислюється коефіцієнт ліквідності:
Зазначений показник свідчить, що у даного банку до подальшої датою третину зобов'язань не буде забезпечена ліквідними активами. Наскільки зможе цей банк вийти з такого становища, залежить від рівня його менеджменту та авторитету на міжбанківському ринку. Крім того, для оцінки розглянутого показника Валена тенденція його рівня, що дозволяє в порівнянні з попередніми періодами з'ясувати масштаб проблеми з нестачею ліквідних коштів та реальність її дозволу.
Велике значення в багатьох зарубіжних країнах надається обмеженню великих кредитних ризиків для забезпечення ліквідності банків.
Так, в США в середині 70-х років були узаконені два показники: відношення виданих кредитів не повинна перевищувати капітал банку в 11 разів, або відношення виданих кредитів до капіталу має становити не більше 0,1.
У Франції розмір кредиту одному позичальнику або всім позичальникам однієї групи не повинен перевищувати 75% суми власних коштів банку.
У Німеччині сума виданих кредитів та участі не повинна перевищувати власні кошти банку більше ніж у 18 разів. Кожен з п'яти великих кредитів, що становлять більше 15% суми власних коштів банку, не повинен перевищувати останні більш ніж в 3 рази, а всі разом ці п'ять кредитів не повинні перевищувати власні кошти банку більше ніж у 8 разів. Найбільший кредит не повинен перевищувати 75% власних коштів банку.?