| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
10.2. СУБ'ЄКТИ КРЕДИТУВАННЯ ТА ВИДИ КРЕДИТІВ | ||
|
державна форма кредиту, коли держава бере кредит на конкретний термін і на певних умовах; господарська (комерційна) форма кредиту, коли в кредитні відносини вступають постачальник, дозволяючий відстрочку платежів, і покупець, який виписує вексель як зобов'язання заплатити за отриманий товар через певний період; в сучасному господарстві підприємства надають один одному не тільки товарний, але й, головним чином, грошовий кредит: громадянська (особиста) форма кредиту, коли безпосередніми учасниками кредитної угоди є фізичні особи; міжнародна форма кредиту, коли одним з учасників кредитних відносин виступає зарубіжний суб'єкт. Крім даних форм кредиту, що вносять в організацію кредитних відносин свої помітні особливості, в їх класифікації виділяється банківський кредит - як основна форма сучасного креди-та. Саме про нього ми і будемо вести мову. Отже, хто ж може бути суб'єктом (одержувачем) банківського кредиту? Суб'єктом кредитування з позиції класичного банківської справи є юридичні або фізичні особи, дієздатні і мають матеріальні або інші гарантії здійснювати економічні, у тому числі кредитні угоди. Позичальником при цьому може виступити будь-який суб'єкт собственнос-ти, що вселяє банку довіру, володіє певними матеріальними і правовими гарантіями, що бажає платити відсоток за кредит і повертати його кредитній установі. Суб'єкт отримання позики може бути самого різного рівня, починаючи від окремого приватного особи, підприємства, фірми аж до держави. До переходу нашого господарства до ринкової економіки підприємства і організації при цьому ділилися головним чином у галузевому розрізі: промислові, сільськогосподарські, будівельні підприємства, торговельні, заготівельне, постачальницько-збутові організації. Поступово, однак, від цього критерію відмовилися, і в даний час в основному публікується статистика по наступним суб'єктам кредитування: підприємства та організації; фізичні особи; інші банки. На 1 січня 1999 р. кредити, надані господарським організаціям і населенню, складали 76,4% до всіх кредитних операціях російських комерційних банків, кредити іншим банкам - відповідно 13,2% (без урахування розміру прострочених позик). Поділ кредитів за суб'єктами їх отримання породжує ще одне поняття класифікації в системі кредитування - вид кредитів. Вид кредитів відображає сукупність властивостей, які характерні для тієї чи іншої конкретної кредитної угоди в економічному і організаційні відношенні. Економічні властивості кредитної угоди - це властивості самого кредиту, вони єдині (зворотність, платність). Орга-ганізаційні властивості в кожному окремому випадку можуть відрізнятися - порядок видачі та погашення позик може бути іншим. Відповідно до згаданої галузевої спрямованістю особливо можуть виділятися про-промислові, торговельні, міжбанківські кредити. У США в системі клас-сификации позичок особливо виділяються сільськогосподарські кредити. У кожному окремому випадку види кредитів можуть мати свою інстр-рукцію, регламентує порядок їх видачі та погашення. У центру-лізованной союзної банківській системі відомими були інструкції окремо про порядок кредитування по товарообігу, сельскохозяйствен-них підприємств, інструкція № 1, регламентировавшая кредитування промислових підприємств із сезонним характером виробництва, за-підготовчих організацій та ін Особливим технологічним порядком відрізняються і міжбанківські позики. Види кредитів розрізняються не тільки за суб'єктами їх отримання, а й за іншими критеріями. До них відносяться: зв'язок кредиту з рухом капіталу; сфера застосування кредиту; термін кредиту; платність кредиту; забезпеченість кредиту. По зв'язку кредиту з рухом капіталів його можна розділити на два типи: позику грошей і позику капіталу. Позика грошей пов'язана, як правило, із споживчими або іншими цілями, коли кредит не приносить збільшення суспільного продукту, а витрачається і погашається за рахунок вже створених накопичень. Позика капіталу, навпаки, передбачає не проїдання продукту, а його збільшення; позичальник у цьому випадку так зобов'язаний використову-кредит, щоб з його допомогою отримати нову вартість, не тільки повернути кредит, але й заплатити позиковий відсоток як частину при-були, додатково отриманої в результаті використання банківських коштів. Позика капіталу є найтиповішим видом банківського кредиту. Позичковий відсоток, що виплачується за користування кредитом, виявляється занадто великим, не піддається ні включенню до собівартості, ні виплаті з прибутку в силу не настільки значною рентабельності операцій у виробничій сфері. Здатними сплачувати високий позичковий відсоток виявляються головним чином торгово-посреднічес-кі фірми. Звідси і перекіс кредитних вкладень не у бік розвитку виробництва продукції (що найбільш важливо з позиції стабілізації ринку і зниження темпів інфляції), а в бік сфери торгівлі. Залежно від терміну банківські кредити діляться на короткострокові, довгострокові і середньострокові. Традиційно сучасне кредитну справу відрізняється переважно короткостроковим характером. З позиції багатьох країн ринкової економіки короткострокові позики - це позики, термін користування якими не перевищує одного року. В основному це позики, що обслуговують кругообіг оборотного капіталу, поточні потреби клієнтів. До довгострокових позиках відносяться кредити, терміни яких перевищують 6 років (у деяких країнах, наприклад, США, довгостроковими є позики терміном понад 8 років). Дані позички обслуговують потреби в коштах, необхідних для формування основного капіталу, фінансових активів, а також деяких різновидів оборотних коштів. Середньостроковими кредитами є кредити, термін користування ко - торимі знаходиться в межах від 1 до 6 років. Сфера їх застосування збігається з обслуговуванням потреб за допомогою довгострокового кредиту. З позиції світової практики критерій тривалості термінів кредитування клієнтів не має єдиного для всіх еталону. У радянській практиці, наприклад, короткостроковими позиками оголошувалися деякі кредити, що надаються на термін від 1 до 3 років. Реальності грошового обороту сучасної Росії (сильна інфляція, швидке знецінення банківського капіталу) істотно видозмінюють усталені у світовій банківській практиці стандарти короткострокового, середньострокового і довгострокового кредиту. Короткостроковими є позички, надані на термін до 12 місяців, середньостроковими - на строк від 1 року до 2 років, довгостроковими - на строк понад 3 років. На відміну, наприклад, від американської практики, де короткострокові позики найчастіше оформляються без строго фіксованого терміну (до запитання), російські банки, як правило, в дотикальному порядку встановлюють термін користування та погашення кредиту. У сучасній російській банківській статистиці через невизначеність і незначної частки поняття "середньострокові кредити" зникає зовсім, залишаються дані тільки за короткостроковими та довгостроковими позиками. На їх частку на початок 1998 р. припадало відповідно 97,4 і 2,6% у всьому обсязі кредитів, наданих банками Москви. У розряді критеріїв класифікації банківських позик не останнє місце займає платність кредиту. Виходячи з цього критерію, можна виділити банківські позики з ринковою відсотковою ставкою, підвищеною та пільговою. Ринкова ціна кредиту - це та його ціна, яка складається на ринку в даний момент, виходячи з попиту та пропозиції, з різних видів банківських позичок. В умовах сильної інфляції це досить рухома ціна, що має тенденцію до підвищення. Позики з підвищеною відсотковою ставкою, якправило, вознікаютв зв'язку з великим ризиком кредитування клієнта, порушенням ним умов кре-вання, прогнозом збільшення вартості кредитних ресурсів та ін Позики, що надаються на умовах пільгового відсотка, є елементом диференційованого підходу до кредитування, виникають у взаєминах з акціонерами, при рефінансуванні централізованих кредитів емісійного банку (за умови зниженої в порівнянні з їх ринковою ціною), кредитуванні співробітників банку (в особливих випадках банки надають їм і безвідсоткові позики). Забезпечення кредиту. Важливим елементом кредитування і критерієм класифікації банківських позичок виступає їх забезпеченість. У цьому зв'язку позики можуть мати пряме забезпечення, непряме забезпечення і не мати його. У міжнародній практиці кредити часто поділяються на забезпечені, незабезпечені і мають часткове забезпечення. Якщо, наприклад, кредит виданий під запаси готової продукції, яка, як виявилося, не знаходить збуту, то такий кредит, хоча і забезпечений товарно-матеріальними цінностями, навряд чи можна назвати надійним. Навпаки, повернення позики в даному випадку вельми ускладнений, у зв'язку з чим її скоріше варто віднести до розряду ненадійних позичок. Вся справа, мабуть, в якості забезпечення. Якщо воно є, якщо воно ліквідне і достатньо, то це не так погано для кредиту, і навряд чи таке забезпечення слід ігнорувати. З іншого боку, було б невірно не брати до уваги позитивні якості незабезпечених (бланкових) позик, особливо тоді, коли вони надаються першокласним позичальникам і гарантом (і в цьому сенсі забезпеченням зворотності кредиту є все майно ссудополучателя), У західній практиці незабезпечені позики надаються як юридичним особам, так і фізичним, приватним особам. При видачі незабезпеченого (бланкового) кредиту підприємствам враховується ре-путація позичальника, його фінансове становище, майбутній дохід, а також колишнє дотримання правил кредитування. Незабезпечені позики можуть надаватися у великих сумах великим підприємствам, великим торговим компаніям, що є першокласними позичальниками, мають кваліфіковане керівництво і прекрасну історію розвитку. Багато в чому це відноситься і до приватним особам. Банки, надаючи свої бланкові кредити окремим особам, оцінюють при цьому їх майно, враховують наявність власного будинку, постійну роботу протягом багатьох років, своєчасність погашення в минулому. І ще одне зауваження. Забезпечення, як ми вже говорили, залишається фундаментальним елементом системи банківського кредитування, його прийнято вважати "останньою лінією оборони" при вирішенні питання про можливості фінансування того чи іншого проекту. У світовій банківській практиці можна побачити й інші критерії класифікації. Так, у більшості країн позики поділяються на два блоки: кредити юридичним і позики фізичним особам. Якщо кредити першого блоку надаються на виробничі цілі (наприклад, на розширення виробництва та реалізацію продукту), то кредити другого блоку обслуговують особисті потреби населення. Подібна класифікація виявляється важливою як для диверсифікації ризику кредитних вкладень, так і для організації кредитування (порядку видачі, оформлення, погашення, забезпечення кредиту та ін.) Банківські кредити деталізують і за іншими, більш "дрібним" ознаками. Їх поділяють залежно від тієї валюти, яка використовується в процесі кредитування (рублі, долари, німецькі марки, французькі франки і т.п.), залежно від того, лімітується або лімітується позичкова заборгованість, постійно поновлювані (револьверні) і перериваються кредити і т.п. Серйозним підставою для виділення спеціальної групи кредитів є їх розмір. У світовій та вітчизняній банківській практиці регламентуються так звані "великі" кредити. До розряду великих кредитів у Росії відносять позички, розмір яких одному позичальнику (чи групі позичальників) перевищує 5% капіталу банку. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||