| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
10.3. Державне регулювання взаємодії національної економіки зі світовим господарством (державна зовнішньоекономічна політика) | ||
|
Завдання н принципи державної зовнішньоекономічної політики Зовнішньоекономічна політика - це цілеспрямовані дії держави та її органів щодо визначення режиму регулювання зовнішньоекономічних зв'язків та оптимізації участі країни в міжнародному поділі праці. Основними складовими зовнішньоекономічної політики є зовнішньоторговельна політика (що включає експортну та імпортну політику), політика у сфері залучення іноземних інвестицій та регулювання національних капіталовкладень за кордоном, валютна політика. Крім того, зовнішньоекономічна політика вирішує і завдання географічної збалансованості зовнішньоекономічних операцій з окремими державами та регіонами, що пов'язане із забезпеченням економічної безпеки країни. Існуючий нині у більшості держав великий арсенал інструментів зовнішньоекономічної політики дозволяє їм чинити активний вплив. Як на формування структури та напрямів розвитку власних світогосподарських зв'язків, так і на ці зв'язки та зовнішньоекономічну політику інших країн. Цей арсенал інструментів зовнішньоекономічної політики можна визначити як торгово-політичний механізм. Отже, зовнішньоекономічна політика здійснюється за допомогою широкого набору заходів, число яких постійно зростає. Це пояснюється насамперед тим, що з розширенням зовнішньоекономічних зв'язків потрібні все нові інструменти оптимізації участі країни в міжнародному поділі праці, огорожі національної економіки від впливів негативних явищ у світовому господарстві (циклічних спадів, надмірних коливань валютних курсів, недобросовісної конкуренції і т.д.), а також сприяння зміцненню позицій вітчизняних вироб-водіїв на світовому ринку. Звідси цілком очевидна хибність тієї альтернативи, яка нерідко висувається при розгляді того, як державі реагувати на посилення іноземної конкуренції в умовах від-критої економіки: захищати національні виробництва від іноземної конкуренції або дозволити їй призвести природний відбір серед підприємств, залишивши лише найкращі. Захищати національне виробництво слід остільки, оскільки, по-перше, необхідно зберегти або знову створити ос-новні структурообразующие підприємства і галузі, без яких неможливо мати єдиний ефективний господарський організм, і, по-друге, це сприяє поліпшенню структури економіки, зосередженню економічних ресурсів на перспективні напрями розвитку, здешевленню споживання деяких важливих товарів (виробничого та особистого призначення), відповідного відкриттю закордонних ринків для вітчизняних товарів. Для світової практики характерні більш високі бар'єри на шляху імпорту готової продукції в порівнянні з сировиною та напівфабрикатами. Разом з тим імпорт готової продукції здійснюється вільно, коли її виробництво в країні перебуває на світовому рівні конкурентоспроможності (автомобілі в США до 60-х рр..) Або розвиток цього виробництва не має істотного значення-для національної економіки (відеомагнітофони в США в даний час) . Міжнародний досвід державного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків Інтенсивність державного зовнішньоекономічного регулювання в конкретних національних умовах різна. У країнах, які проводять традиційно ліберальну економічну політику, держава впливає па ринок переважно за допомогою митного тарифу (США) або державно-них програм розвитку господарської структури (Німеччина). В інших країнах здійснюються програми активного впливу на господарську структуру з метою її пристосування до вимог світової економіки, в тому числі шляхом підтримки виробництв, здатних задовольняти високі вимоги сучасного світового ринку (Японія, Франція, Італія). Для цього використовується комплекс різних засобів економічної політики - від заохочення інвестицій в певні сектори економіки і маніпулювання ставками митного тарифу для створення найбільш сприятливих умов розвитку відповідних виробництв до просування їх-продукції за кордон за допомогою кредитування та страхування експортних угод, економічної дипломатії. Засоби, розумно вкладені в стимулювання експорту, окупаються багаторазово швидше, ніж у багатьох галузях, орієнтованих переважно на внутрішній ринок. Так, завдяки державній політиці сприяння експорту на рубежі 80-90-х рр.. США зуміли повернути і посилити своє лідерство а світовій економіці, значно збільшити поставки високотехнологічної продукції (у тому числі електроніки - в 2,5 рази), різко (майже в 2 рази) скоротити негативне сальдо торгового балансу. До такої ж політики вдавалися і країни, що знаходилися на недостатньо високому рівні економічного розвитку і прагнули його підвищити, наприклад нові індустріальні. Так, Малайзія,, завдяки цілеспрямованим зусиллям держави перетворилася з країни, які ввозять сировину, у великого світового експортера готових, в тому числі машінотехніческіх3 виробів. Сумарний експорт країни зріс з 1 млрддолл. в 1960 р. до більш 60 млрддолл. у другій половині 90-х рр.., Адол в ньому продукції обробної промисловості збільшилася в 10 разів - до 78%, Кінцевою метою подібного курсу є заняття країною більш вигідного місця в системі міжнародного поділу праці і відповідно підвищення технологічного рівня її економіки і життєвого рівня населення. Положення, в якому перебуває сьогодні Росія, свідчить на користь проведення саме такої політики. Російська модель державного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків Як показує накопичений досвід, що проводилася в роки реформ зовнішньоекономічна політика в тій чи іншій мірі враховувала особливості стартового рубежу, від якого Росія почала просування до інтеграції у світове господарство. У 90-і рр.. зроблені помітні кроки на шляху подолання наслідків економічної замкнутості, в тому числі породжених нею перешкод до більш ефективній взаємодії зі світовою економікою, Разом з тим зовнішньоекономічна політика в основному будувалася з розрахунку на те, що створення в Росії ринкових інститутів поверне до неї західний капітал, його товарні ресурси, технології та досвід управління і це дозволить країні здійснити ривок в економічному розвитку. Але розрахунки не виправдалися. Найважливішим напрямком зовнішньоекономічної політики була обрана лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, покликана дати простір дії ринкових сил і механізмів у цьому середовищі. Змістом процесу лібералізації стало формування системи державного регулювання зовнішньоторговельних і валютних потоків. Базуючись на загальноприйнятих ме-тодах: ця система повинна була, з одного боку, дозволити економічним суб'єктам вільно здійснювати зовнішньоекономічні операції, а іншої - дати державі можливість контролювати здійснення експортно-імпортних і валютних операцій з тим, щоб вони не завдавали шкоди національним інтересам. У якості найважливіших інструментів такого механізму нині законодавчо закріплені імпортний митний тариф, і внутрішні податки па імпортні товари, нетарифні методи регулювання вивозу і ввозу (квоти та ліцензії, застосовувані в обмежених масштабах в основному з міркувань національної безпеки), технічні бар'єри в торгівлі (технічні стандарти, санітарні, екологічні та інші вимоги), заходи підтримки експорту, єдиний курс національної валюти при розрахунках за експортно-імпортними операціями, режим функціонування в країні іноземного капіталу, митний і валютний контроль. Принципово змінилася організація зовнішньоекономічної діяльності. Її сфера перестада бути державною монополією. Тепер цю діяльність без спеціальної реєстрації здійснюють більше 450 тис. підприємств і організацій різних форм власності. Оки, як це і має бути в ринковій економіці, вільно вибирають ринки і партнерів по операціях і самостійно відповідають за результати операцій. Як свідчить світовий досвід> проведення державної зовнішньоекономічної політики, спрямованої на створення сприятливих умов для підтримки та збереження конкурентних переваг вітчизняної економіки, не гарантує її вихід на передові позиції у світовому господарстві. На ринку в конкурентній боротьбі стикаються не країни в цілому (і на це звертає особливу увагу М. Портер), а конкретні підприємства і фірми. І саме вибір ними найбільш оптимальних стратегій розвитку, методів управління та організації маркетингу, взаємодії з клієнтами і т.д. в чому визначає успіх (неуспіх) у змаганні з конкурентами. Сучасне становище російської економіки в світовому господарстві, накопичені невирішені проблеми, про які йшлося вище, актуалізують завдання внесення необхідних коректив у зовнішньоекономічну політику країни, істотно посилюючи ті її напрямки, яким до останнього часу не приділялося належної уваги . Постановка нових акцентів неминуча: завдання початкового етапу відкриття вітчизняної економіки в основному вирішені, проте зовнішньоекономічні зв'язки, як вже зазначалося, не роблять на народне господарство того перетворюючого позитивного впливу, який очікувалося. У сформованих умовах вкрай необхідним видається створення системи державної підтримки і стимулювання експорту, яка б сприяла розвитку експортного по-тенціалу і забезпечувала прогресивні зрушення в структурі вивозу за кордон за рахунок підвищення частки продукції з високим ступенем обробки. З урахуванням накопиченого міжнародного досвіду елементами даної системи покликані стати: гарантії під залучені експортерами кредитні ресурси, гарантування та страхування експортних кредитів, пайова участь держави в реалізації перспективних інвестиційних експортооріенті-рова проектів, податкове заохочення експорту, надання експортерам інформаційних, маркетингових та консультаційних-них послуг через загальнонаціональну державну мережу таких послуг, сприяння участі російських виробників у міжнародних виставках і ярмарках, просування вітчизняної продукції на зовнішні ринки за допомогою економічної дипломатії. Досвід зарубіжних країн показує також, що в період модернізації економіки і становлення конкурентоспроможних галузей і секторів не обійтися без посилення захисних заходів та підтримки національних виробників. Цілком зрозуміло, що захист і підтримка не можуть бути тотальними, що перешкоджають «вибракування» неефективних виробництв, повній або частковій заміні імпортом окремих видів вітчизняної продукції. Вони не могутбить також як завгодно довгими, їх здійснення має відбуватися протягом відносно обмежених періодів, необхідних для того, щоб захищаються виробництва «встали на ноги». При цьому ступінь захисту повинна поступово знижуватися. Для забезпечення захисту та підтримки національного виробництва доцільно використовувати весь спектр інструментів, поширених у світовій практиці і передбачених російським законодавством; імпортний тариф та оподаткування імпортних товарів, антидемпінгові і компенсаційні мита, квотування і ліцензування ввезення та вивезення, технічні бар'єри в торгівлі, валютні обмеження і т.д. В цілому процес оптимізації російської моделі державного регулювання зовнішньоекономічних зв'язків передбачає: відкриття внутрішнього ринку для іноземної конкуренції в поєднанні з гнучкою захистом вітчизняних виробників; забезпечення правових і економічних гарантій господарського функціонування і захисту іноземного капіталу; орієнтацію технічної, промислової та соціальної політики на світові стандарти і тенденції їх розвитку; зближення вітчизняного господарського права з міжнародним; застосування обіденрішхтого у світовій практиці арсеналу засобів і методів регулювання зовнішньоекономічних зв'язків, поєднуваних в залежності від ситуації в національній економіці; забезпечення участі Росії у всіх найважливіших міжнародних економічних організаціях; підтримку вітчизняних експортерів на зовнішніх ринках. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||