11.2 ФІНАНСОВА СИСТЕМА І БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ
Важлива роль, яку виконує держава в галузі соціально-економічного розвитку, призводить до необхідності централізації в його розпорядженні значної частини фінансових ресурсів. Формами їх використання є бюджетні та позабюджетні фонди, державний кредит, фонди страхування і фондовий ринок. Найважливішим принципом побудови державних фінансів є принцип фіскального федералізму, при якому чітко розмежовані функції між федеральним, субфедеральними і місцевим рівнями фінансової системи. Загальнодержавні фінанси тісно пов'язані з фінансами підприємств. Політика держави з організації та використання фінансів отримала назву фінансової або бюджетно-податкової політики.
Бюджетно-податкова політика - сукупність заходів державного впливу у сфері оподаткування та регулювання структури державних витрат (фіскальна політика) і в галузі регулювання бюджету (бюджетна політика).
Фіскальна політика держави може здійснюватися на основі використання різних методів і відповідно приймати різні форми. Це і експансіоністська (стимулююча) надає стимулюючу дію на сукупний попит у період економічного спаду, і контрактивної (стримуюча), що надає стримуючий вплив на сукупний попит у період економічного підйому. Також до фіскальної політики відносять дискреционную політику, засновану на свідомому маніпулюванні державою податками і витратами; автоматичну, засновану на дії вбудованих стабілізаторів, що пристосовують економіку до фаз циклу і змішану, яка допускає використання важелів дискреційної і автоматичної фіскальної політики.
Сферою застосування бюджетної політики є державний бюджет.
Основним важелем фіскальної політики є зміна податків відповідно з цілями уряду. Податки - це обов'язкові термінові платежі державі фізичних і юридичних осіб. Основні види податків можна згрупувати за п'ятьма ознаками в таблиці 12.
Гранична податкова ставка є приріст виплачуваних податків, поділений на приріст доходу.
Середня податкова ставка - це загальний податок, поділений на величину оподатковуваного доходу.
За ознакою співвідношення між середньою ставкою податку і доходом податки поділяються на прогресивні (ставка підвищується в міру зростання доходу), регресивні (ставка зменшується в міру зростання доходу) та пропорційні (ставка залишається незмінною, незалежно від розмірів доходу).
Питання про те, високим або низьким повинен бути податок є предметом постійних дискусій економістів і політиків. Послідовники Кейнса вважають, що високий рівень податку знижує сукупний попит. Значить, ціни знижуються і інфляція загасає. Прихильники "економіки пропозиції" доводять протилежне: високі податки збільшують витрати підприємців, які перекладаються на споживачів у формі вищих цін і викликають інфляцію. До того ж А. Лафф-ром була відкрита зв'язок між ставками податків і податковими надходженнями, графічне зображення якої отримало назву кривої Лаффера. Її економічний зміст полягає в наступному: при ставці прибуткового податку вище певного рівня різко знижується ділова активність, бо підприємницька діяльність стає невигідною. А більш низькі ставки податків створюють стимули до роботи, заощаджень, інвестицій, прийняттю ділових ризиків, розширенню національного виробництва і доходу. У результаті розширюється податкова база, яка може підтримати податкові надходження на високому рівні навіть при тому, що ставки податку будуть нижче (рис. 21).
Державний бюджет - план доходів та витрат держави. Найважливішим завданням бюджетної політики вважаються необхідність збалансування державного бюджету та управління бюджетним дефіцитом.
Бюджетний дефіцит - це перевищення видаткової частини бюджету над дохідною. Основними причинами дефіциту держбюджету є зменшення дохідної частини бюджету, збільшення державних-них витрат, а також непослідовна фінансово-економічна політика держави.
В економічній теорії виділяють кілька типів бюджетного дефіциту.
Циклічний дефіцит визначається як різниця між фактичним і структурним дефіцитом.
Фактичний дефіцит - загальний дефіцит держбюджету.
Первинний дефіцит дорівнює різниці фактичного дефіциту і виплат за державним боргом.
Світова практика виробила три способи покриття дефіциту держбюджету: випуск держпозик,
посилення оподаткування, виробництво грошей або "сеньйораж". При цьому останній з названих спосіб не є простим друкуванням грошей, оскільки це викликає інфляцію. Сучасний "сеньйораж" виражається у створенні резервів комерційних банків, які концентруються в центральному банку країни і можуть бути використані для покриття дефіциту держбюджету.
Наростання бюджетного дефіциту призводить до появи та зростання державного боргу. Дер - жавного борг - це сума накопичених за певний період часу бюджетних дефіцитів за відрахуванням які були в цей же час позитивних сальдо бюджету. Державний борг може бути внутрішнім, тобто заборгованість держави своїм власним громадянам, і зовнішнім, тобто заборгованість держави громадянам і організаціям інших країн.
Економічні наслідки державного боргу можна звести до кількох моментів:
істотне скорочення можливостей споживання для населення даної країни;
витіснення приватного капіталу, що може обмежити подальше зростання економіки;
збільшення податків для оплати зростаючого державного боргу виступає як антистимулів економічної активності;
перерозподіл доходу на користь власників державних облігацій.
Безпосереднім результатом зростання державного боргу є організація системи управління цим боргом. Під управлінням державним боргом розуміється сукупність дій держави, пов'язаних з вивченням кон'юнктури на ринку позикових капіталів, випуском нових позик і виробленням умов випуску, з виплатою відсотків за раніше випущеними позиками, проведенням кон-версій (зміна умов прибутковості позик) та консолідацією (зміна умов термінів позик), проведенням заходів щодо визначення ставок відсотка за державним кредитом, а також погашенням раніше випущених позик, термін дії яких закінчився.