|
У плані, висунутому професором Стенфордського Університету Рональдом Маккіннон в 1984 і 1988 рр.., Беруть участь три провідні світові валюти, навколо яких формуються найбільші торговельні блоки: долар США (Північноамериканський блок), німецька марка (блок Європейського Співтовариства) і японська ієна (Азіатський блок). План передбачав активну співпрацю країн Великої Трійки для створення нового міжнародного валютного стандарту, заснованого на фіксованих обмінних курсах. Пропозиція Р. МакКіннона багато в чому нагадує ранній варіант проекту Дж. Вілльямсон, проте головна увага в ньому приділяється й не фіксованим курсам, а міжнародної координації економічної політики. Введення фіксованих курсів, по думки МакКіннона, повинно було усунути надлишкову волатильність валютних курсів і зробити розподіл товарних і фінансових потоків більш ефективним. Кінцевою довгостроковою метою плану була прозорість і порівнянність цін у всіх трьох блоках, іншими словами, в якості довгострокового якоря системи розглядалася деяка форма абсолютного паритету купівельної спроможності. Завдяки постійним обмінним курсам центральні банки країн Великої Трійки могли б спостерігати за «загальними» міжнародними товарними цінами і спільно коригувати обсяги грошових агрегатів, щоб зберегти валютні паритети. Для відстеження поведінки цін на світовому рівні Р. МакКіннон запропонував створити спільний міжнародний індекс цін виробників продукції і зробити його метою грошово-кредитної політики.
Витоки плану Р. МакКіннона можна знайти в теорії валютного заміщення, одним з ранніх прихильників, якої він був. МакКіннон вважав, що волатильність валютних курсів є наслідком коливань попиту на гроші. Центральний банк може усунути волатильність курсу, якщо в належний момент часу проведе валютну інтервенцію і задовольнить дефіцит (або зменшить надлишок) попиту на гроші. Будучи монетаристом, МакКіннон укладає, що, отже, при ефективному управлінні грошовими агрегатами, валютний курс може залишатися стабільним. У відповідності з теоретичними викладками на основі теорії валютного заміщення Р. МакКіннон ще на початку 1980-х рр.. запропонував укласти особливу міжнародну угоду. Воно повинно було дозволити змінам у національній грошовій базі і валютних резервах вільно впливати на грошову пропозицію всіх валют без винятку. Коли попит на долари знижується, а на іноземну валюту, в протилежність, зростає, економічні суб'єкти позбавляються від доларових активів, що веде до накопичення іноземними властями доларових валютних резервів. У зв'язку з тим, що США намагатимуться зменшити пропозицію грошей і утримати курс долара від падіння, іноземні влади, чиї валютні запаси збільшаться, будуть використовувати накопичені доларові резерви для захисту національних валют. У підсумку, за ідеєю МакКіннона, рівень світового грошової пропозиції знову залишається постійним.
Остання спроба ввести фіксовані курси між євро, доларом і ієною сталася в лютому 1999 р. на зустрічі країн Великої Сімки. Як в Японії, так і в Європі вважали, що до середини 1999 р. в світі сформується нова фінансова система, в основі якої лежатиме механізм цільових зон. Японський і німецький міністри фінансів запропонували США організувати взаємну прив'язку курсів долара, євро і ієни. Проте міністр фінансів США Роберт Рубін і глава ФРС Алан Грінспен не тільки відкинули цю пропозицію, а й в цілому висловилися проти введення обмежень на коливання американської валюти. На їх думку, подібні заходи можуть паралізувати незалежну грошово-кредитну політику США, спрямовану на боротьбу з інфляцією і безробіттям. Поведінка Сполучених Штатів цілком зрозуміло, адже якщо США погодяться на цільові зони, це означає відмову від ролі світового лідера і розділ переваг, які несе статус емітента ключовий резервної валюти, між трьома рівноправними центрами. Поки ж США вигідно зберігати поточну ситуацію невизначеності. Незважаючи на глобальні зміни фінансової системи і наростаючі періодичні кризи, вони продовжують утримувати світове лідерство, використовуючи долар як єдиний світовий актив безумовної стійкості.
|