| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
12.2. Європейський союз Причини створення ЄС | ||
|
У своїй еіолюціі ЄС пройшов всі форми інтеграції: зону вільної торгівлі; митний союз; економічний і валютний союз; політичний союз (становлення третьої і четвертої форм ще не завершено), розвиваючись вглиб і вшир. При цьому неодноразово змінювалися офіційні і неофіційні назви даної інтеграційного угруповання, що відображало її еволюцію. Етапи інтеграції Біля витоків ЄС стояло освіту в 1952 р. Європейського об'єк-єднання вугілля і сталі (ЄОВС) - галузевий інтеграційного угруповання за участю ФРН, Франції, Італії , Бельгії, Ні-дерландов та Люксембургу. Ці шість країн підписали 25 березня 1957 Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), який набув чинності 1 січня 1958 р. Спочатку 1973 до групшфовке приєдналися Великобританія, Данія та Ірландія, в 1981 р. - Греція, 1986 г, - Іспанія та Португалія, 1995 р. - Австрія, Швеція і Фінляндія. У перші роки існування ЄЕС його неофіційно називали «Загальний ринок», бо процес інтеграції дійсно почався з лібералізації зовнішньої торгівлі. Однак він досить швидко вийшов за ці рамки, залишаючи на своєму шляху одну віху за іншою. У 1958-1968 рр.. («Перехідний період» становлення спільного ринку товарів »послуг, капіталу і робочої сили) були скасовані мита і кількісні обмеження експорту та імпорту промислової продукції всередині ЄЕС (з аграрної продукції була здійснена часткова лібералізація і встановлено особливий режим наднаціонального регулювання її виробництва і збуту) , встановлено єдиний митний режим (включаючи єдиний митний тариф) щодо товарів, що ввозяться з третіх країн. У галузі сільського господарства був введений загальний режим регулювання цін і обсягів виробництва основних видів аграрної продукції помірного поясу (м'ясо, зерно, масло тощо) і створений аграрний фонд ЄЕС (ФЕОГА), покликаний сприяти модернізації аграрного сектора і протидіяти масовому розорення фермерських господарств. Крім того, була значно лібералізована міграція капіталу і робочої сили всередині ЄЕС. В цілому до середини 1968 р. в ЄЕС склався розвинений митний союзу доповнений елементами міждержавного узгодження (гармонізації) економічної і валютної, а також (але в значно меншому ступені) зовнішньої політики. У 1967 р. відбулося злиття керівних органів ЄЕС і двох галузевих інтеграційних угрупувань - ЄОВС та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом), після чого вся інтеграційне угруповання стала офіційно називатися Європейськими співтовариствами, або Європейським співтовариством (ЄС). Втім, зміна назви відображало не тільки зазначений факт злиття, але і та обставина, що до цього моменту західноєвропейська інтеграція вийшла за суто економічні рамки, торкнувшись політику, гуманітарні відносини та інші сфери суспільного життя. Формування митного союзу, відразу ж давши значні вигоди всім країнам - членам ЄЕС, пов'язані з більш повним використанням переваг міжнародного поділу праці, в той же час посилило спонтанне початок функціонування національних економік, викликавши відому нестійкість їх розвитку. Воно спричинило за собою ослаблення національно-державних систем регулювання економіки, при цьому не були створені компенсуючі міждержавні та наднаціональні механізми регулювання. Зазначені та інші обставини спонукали країни - члени ЄС прийняти в 1971 р. програму поетапного створення економічного і валютного союзу до 1980 року («план Вернера» - по імені тодішнього прем'єр-міністра Люксембургу, який керував розробкою даної програми), яка, однак, зазнала провал. Це було обумовлено тимчасовим загостренням протиріч всередині ЄС, посиленням диференціації його учасників за економічним становищем і рівнем господарського раз-- витія (економічна дивергенція) в ході циклічних і структурних криз 70-х - початку 80-х рр.. По-друге, в 1979 р. була створена Європейська валютна система (ЄВС) на базі єдиної розрахункової одиниці - ЕКЮ, що формувалася на основі «кошика валют» учасників ЄВС, Були встановлені межі відхилень ринкового курсу валют країн - членів ЄС при їх обміні один на одного і долари від курсу центральних банків цих країн, тобто свого роду валютний коридор в ± 2,25%, названий в публіцистиці «валютною змією». Разом з тим до ЄВС не змогли підключитися відразу Великобританія, Греція, Іспанія і Португалія, а Італія увійшла в неї на особливих умовах (+ 6%). З середини 80-х рр.. в ЄС спостерігається різка активізація інтеграційних процесів, явна перевага центростремітель-них сил, хоча ці процеси стикаються з низкою серйозних проблем. Це пояснюється багатьма обставинами, серед яких виділимо два. По-перше, необхідністю об'єднати зусилля учасників ЄС для протидії різко загострилася конкуренції з боку США, Японії і нових індустріальних країн, здійснення назрілої структурної перебудови господарства і вирішення завдань нового етапу науково-технічної революції. По-друге, докорінною зміною позиції Франції щодо ЄС, а саме від неї і ФРН вирішальним чином залежить те, наскільки швидко і інтенсивно протікає і буде протікати західноєвропейська інтеграція. До початку 80-х рр.. позиція Франції щодо інтеграції була стриманою, досить суперечливою, а часом і відверто деструктивною {наприклад, в 1966 р. вона протягом багатьох місяців ігнорувала органи ЄС ї не брала участь в їх діяльності), що пояснювалося відгомонами її імперських амбіцій і претензіями на провідну роль в ЄС як великої ядерної держави. Однак на початку 80-х рр.. правлячі кола цієї країни остаточно усвідомили, що такий курс веде в глухий кут і Франція може зберегти свій високий статус тільки як одна з провідних країн - членів ЄС і один з головних «моторів» інтеграції. Була зроблена ставка на ЄС і посилення його наднаціонального характеру. Прийнятий у Наприкінці 1985 р. Єдиний езропейскій акт (набрав чинності з 1 липня 1987 р.) передбачав створення до кінця 1992 р. в ЄС повністю інтегрованого (внутрішнього) ринку, далеко, що йде об'єднання науково- технічних потенціалів і реалізацію великомасштабних дослідницьких програм в новітніх галузях (мікроелектроніці, інформатиці, телекомунікаційної техніки, біотехнології, екології тощо), все більш тісний гармонізацію економічної і валютної політики країн - членів блоку, посилення наднаціональних механізмів ЄС. 1. Положення Єдиного європейського акта в основному були виконані вчасно, що знайшло відображення в перейменуванні блоку (з 1993 р.) до Європейського союзу. Внутрішній ринок ЄС дійсно склався до кінця 1992 р по товарах. Правда, поки ще він не склався в електроенергетиці, а також з багатьох видів послуг (особливо важливо - транспортних). Ні досі єдиної конкурентного ринку державних замовлень. У той же час не залишилося штучних перешкод на шляху вільної міграції (принаймні, правових перепон) капіталів і робочої сили, хоча фактично такі перешкоди створюються в кожному конкретному випадку бюрократичним виконанням нормативних актів ЄС. Найсильніші імпульси поглиблення інтеграції в ЄС дав Ма-астріхтскій договір про Європейський союз (він є основною частиною комплексу Маастрихтських угод), підписаний главами держав - членів ЄС у грудні 1991 р. (Австрія, Швеція і Фінляндія автоматично приєдналися до нього в результаті свого вступу до ЄС з 1 січня 1995 р.) і введений в дію в 1993 р. Він включає три принципово нових ка-кількісний моменти: по-перше, введення з 1993 єдиного громадянства ЄС (мається перелік прав і обов'язків), яке існує паралельно з національним громадянством країн - членів ЄС; по-друге, формування політичного союзу, що передбачає проведення інтегрованої зовнішньої політики, тісний ув'язку внутрішніх політик (особливо в галузі боротьби із злочинністю), зближення юридичних систем, підвищення ролі парламенту ЄС; Перехід до євро здійснюється поетапно 1 січня 1999 р. Спочатку вона функціонуватиме параллепьпо з національними валютами, причому з 1 січня 1999 р, не всі країни - члени ЄС змогли розпочати перехід до євро, оскільки частина з них не виконала необхідних для цього вимог (дефіцит держбюджету-не більше 3% ВВП, накопичений державний борг - максимально 60% ВВП идр.). Разом з тим майже всі прагнуть до цього. Лише Великобританія поки що виходить з постулату збереження своєї національної валюти. Данія, Швеція до Греція мають намір перейти до євро, але пізніше. Можна очікувати, що євро стане однією з найсильніших валют у світі. Вона принесе всім членам ЕВС відчутну користь, сприяючи зниженню витрат і зростанню ефективності виробництва. Досить сказати, що до. Досі фізичні та юридичні особи країн - членів ЄС при обміні їх валют один на одного щорічно несли витрати на суму, еквівалентну приблизно 6 млрд дол Євро позбавить їх від таких непродуктивних витрат. В даний час функціонування ЄС забезпечується цілою системою органів, які активно сприяють прогресу інтеграції: Рада Європейського союзу (CEC). Він не рідше двох разів на рік проводить сесії на рівні глав держав і урядів, а також регулярно збирається на рівні різних міністрів (іноземних справ, економіки, фінансів, сільського господарства та ін.) CEC на вищому рівні приймає стратегічні інтеграційні рішення на кшталт Єдиного європейського акта або Маастрихтського договору і володіє найважливішими нормотворчої-ми функціями. Комісія ЄС (КЄС) - виконавчий орган, свого роду уряд ЄС, впроваджувати в життя рішення CEC. Водночас КЕС видає директиви і регламенти, тобто володіє і нор-мотворческімі компетенціями. КЕС складається з 20 членів (комісарів), що відають певними питаннями (сільське господарство, енергетика і т.д.) і призначаються строком на п'ять років наці-онального урядами, але не залежних від останніх. Резиденція КЕС знаходиться в Брюсселі, штат налічує приблизно 15 тис. осіб. Серед органів Європейського союзу КЕС відіграє ключову роль у тому сенсі, що саме в його апараті розробляються ідеї та конкретні пропозиції щодо шляхів і форм'дальнейшего розвитку Союзу. Європейський парламент (ЄП) з резиденцією в Страсбурзі; обирається з 1979 р. прямим голосуванням громадян у всіх країнах - членах ЄС. Зараз у нього входять 626 депутатів, причому представництво кожної країни залежить від чисельності се населення. Після вступу в дію Маастрихтського договору з 1 листопада 1993 функції ЄП були значно розширені, вийшовши далеко за рамки переважно консультативних пів-жень. До них належать прийняття бюджету ЄС, контроль за діяльністю КЄС і право доручати їй розробку конкретних пропозицій щодо розвитку інтеграції, право приймати спільно з CEC рішення з окремих питань законодавства ЄС. Європейський суд, що забезпечує правильну Інтерпром-тацию і реалізацію нормативних актів (законодавства) ЄС. ФЕОГА, на який припадає велика частина бюджету ЄС (про нього було сказано вище). Європейський соціальний фонд, який полегшує переміщення робочої сили всередині ЄС та її адаптацію до мінливих умов в інтеграційному просторі (наприклад, шляхом сприяння перепідготовці). Європейський фонд регіонального розвитку, сприяння структурній перебудові кризових регіонів - слабо індустріально розвинених або депресивних (з великою питомою вагою старих галузей), Європейський інвестиційний банк, створений на основі пайової участі країн - членів ЄС у його основному капіталі. Маючи функції комерційного банку, він надає кредити державним структурам країн - членів ЄС. У грудні 1997 р. CEC на своїй черговій сесії на вищому рівні прийняв рішення почати переговори з Чехією, Угорщиною, Польщею, Словенією, Естонією та Кіпром (грец.) про вступ цих країн до ЄС як повноправних членів. Про це піде мова в гол. 16. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||