Головна
Головна → 
Фінанси → 
Банківська справа → 
« Попередня Наступна »
Під редакцією Тавасіева. БАНКІВСЬКА СПРАВА УПРАВЛІННЯ ТА ТЕХНОЛОГІЇ, 2005 - перейти до змісту підручника

13.1. Принципи та методи управління та їх застосування

Принципи та методи управління, які можуть і повинні використовуватися в банківському секторі, в загальному плані були розглянуті раніше. Тут ми звернемося до їх «прикладного» аспекту.
Як вже зазначалося, принципи управління доцільно ділити на дві групи (табл. 13.1).


Ставлення до перерахованих принципам управління з боку керівників різних банків визначається, по-перше, їх загальної правової культурою, по-друге, рівнем професійної майстерності.
З одного боку, багато банків дозволяють собі порушувати законодавство, нормативні акти Банку Росії, вдаватися до недобросовісних прийомів конкуренції, нав'язувати частини клієнтів непривабливі і нерівноправні умови
обслуговування. З іншого боку, керівники і співробітники багатьох банків часом просто не знають, як практично дотримуватися того чи іншого принципу, що вимагає, наприклад, не тільки законослухняності, а й відомого професіоналізму (як стосовно до умов даного конкретного банку домогтися на ділі відповідності цілей і засобів управління , що означає гнучкість організаційних структур і як їх зробити такими, як реально мінімізувати ризики діяльності, що і як саме слід робити в плані інновацій тощо).
Банк, який претендує на стабільну і довготривалу роботу, не повинен по-зволяют собі відхилятися від перерахованих принципів управління ні в силу неже-ланія, ні через невміння виконувати вимоги таких принципів; він повинен при- Знавала необхідність цих принципів і вміти їх виконувати.
Сказане може бути віднесено і до методів управління (економічним, адміністративним, соціально-психологічним, нормативно-правовим). Для банку, що прагне до стабільного розвитку, найбільш важливими з точки зору використання методів управління можна вважати проблеми: системного, комплексного, несуперечливого застосування всіх методів; активізації застосування евристичних методів управління (дискусій, мозкових атак, експертних оцінок). До їх проведення бажано залучати і фахівців, які не працюють в банку.
До оперативного управління в цілому можуть бути пред'явлені такі вимоги: 1) поточні управлінські рішення повинні випливати з прийнятої банком стратегії розвитку, безпосередньо - із затверджених планів (програм) його розвитку і результатів поточного, оперативного аналізу подій , що відбуваються в навколишньому банк середовищі і в ньому самому; 2) має дотримуватися принцип ієрархічності прийняття рішень (на кожному рівні управління повинні прийматися рішення по чітко зафіксованому кола питань, причому у відповідності з процедурами, також закріпленими у відповідних внутрішньобанківських регламентуючих документах), 3) повинен дотримуватися Принцип єдиноначальності на всіх рівнях управління на етапах прийняття і фіксації рішення та контролю за його виконанням; 4) необхідно по можливості широко використовувати потенціал колегіальності на етапах виявлення проблеми, визначення способів її вирішення, формулювання пунктів відповідної програми дій; 5) рішення має бути максимально конкретним (слід не тільки назвати проблему, але й запропонувати організаційні, фінансово-економічні, правові, кадрові та інші механізми її вирішення і механізми контролю); 6) рішення має бути зафіксовано (в письмовій формі, якщо це можливо); 7) рішення має бути доведено до виконавців у варіанті, що виключає всяке неоднозначне його тлумачення.
Особливе значення в оперативному управлінні мають швидкість і своєчасність прийняття рішень, які диктуються, зокрема, специфікою процесів на фінансовому ринку.
Як зазначалося, оперативне управління (регулювання) включає в себе і ор-нізаційної діяльність («організацію») - розподіл і координацію трудових функцій, формування (переформування) необхідних організаці-онних структур, оскільки така робота ведеться в оперативному, поточному режимі. Значення організації в розглянутому тут сенсі полягає в тому, що як функція управління вона забезпечує надзвичайно важлива умова, без якого поставлені цілі не можуть бути досягнуті і взагалі об'єкт керування не буде піддаватися управлінню, - впорядкованість елементів, з яких він складається, включаючи їх виправдану підпорядкованість (субординацію), узгодженість тих-нічної, економічної, соціально-психологічної та правової сторін діяль-ності керованої системи на всіх її ієрархічних рівнях, причому не просто впорядкованість або узгодженість на основі випадкового принципу, а таку, ко-торая найбільш повно відповідає призначенню, інтересам і іншим умовам даної конкретної організаційно-економічної системи.
Зокрема, ця діяльність повинна визначати організаційну структуру банку з чітким розподілом повноважень і відповідальності співробітників на всіх рівнях, формувати і впорядковувати прямі і зворотні зв'язки, що дають можливість оцінювати результати виконання розпоряджень, що віддаються вищестоящими органами, і змінювати раніше певні завдання в залежності від поточної і про-гнозіруемой ринкової ситуації, в якій доводиться працювати банку (регулиро-вання в кібернетичному сенсі слова).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
© 2015-2022  econ.awardspace.biz