13.5. Використання робочої сили
Ситуація на ринках робочої сили визначається особливостями соціально-економічного розвитку, змінами в технологічній базі виробництва, демографічної обстановкою. У зв'язку з цим положення на ринках праці, адаптація робочої сили до мінливих умов відтворення складається в підсистемах світового господарства з різним ступенем інтенсивності і має свої особливості.
Зайнятість (форми і характеру). У 80-90-ті роки ринки робочої сили в світі переживали суперечливі тенденції. Зайнятість росла нижчими темпами порівняно з 50-60-ми роками - 1,9-1,7% у середньому на рік. Загальним напрямком у зайнятості було підвищення попиту на нефізичну робочу силу. Її частка у зайнятості підвищилася більш ніж на 10%. Значною мірою підвищення частки «білих комірців» визначалося новими технологічними виробництвами в обробній промисловості. Такі структурні зміни направляють зайнятість у бік сучасних виробництв, збільшуючи компонент праці, заснованого на знанні і високої кваліфікації. Найбільші зміни у складі зайнятості відбулися за рахунок працівників освіти, охорони здоров'я, технічних, адміністративних та управлінських професій.
Нові технології тільки частково впливають на зміну структури попиту на робочу силу. На сучасному етапі в розвинених країнах вона забезпечується невиробничої сферою, динаміка зайнятості в якій визначається швидким розширенням споживчих витрат і більш високою трудомісткістю. Сфера послуг забезпечує в західних країнах від 80 до 100% збільшення зайнятості. Частка зайнятих у промисловості скоротилася, що відображає більш швидке зростання продуктивності праці.
Зайнятість в розвинених країнах. Зайнятість в розвинених країнах збільшувалася абсолютно, але частка зайнятих у робочій силі скорочувалася, у зв'язку з чим до середини 90-х років відбувався абсолютний і відносний зростання безробіття.
Відповідно до визначення Міжнародної організації праці (МОП) до безробітних відносяться особи, які не мають роботи, активно її шукають і готові почати працювати протягом певного періоду. Це визначення включає частково зайнятих, змушене безробіття і тих, хто потрапляє в тимчасові обставини.
Облік безробітних здійснюється шляхом обстежень домашніх господарств, реєстрації безробітних або обліку виплат з безробіття. Багато країн використовують метод реєстрації, за яким до безробітних відносяться зареєстровані в державних трудових бюро з метою пошуку роботи і в той момент не мають її. Між країнами існують значні відмінності у реєстрації безробітних. Статистика МОП в число зайнятих включає осіб, які працюють не менше однієї години на тиждень і враховуються в звітних документах.
Зростання безробіття стався в результаті збільшення пропозиції робочої сили, яке визначалося збільшенням чисельності працездатного населення, і перш за все поповненням робочої сили жінками. У 1999 р. жінки становили 43% робочої сили країн ОЕСР в порівнянні з 25% в 1960 р. Рівень безробіття піднявся з 2-4% робочої сили в 50-60-і роки до 7,5% - в 80-90-ті роки (табл. 13.6). Відмінності в рівні безробіття між країнами великі - від 3-4% в Японії до 20% в Іспанії.
Положення із зайнятістю різко погіршилося в країнах Західної Європи, де рівень безробіття перевершив рівень США. Якщо наприкінці 60-х років він майже в два рази поступався американському, то в 90-і роки на 1/6 перевершував його. Західноєвропейські країни не змогли забезпечити створення робочих місць відповідними темпами. Створення нових робочих місць в США йшло за рахунок низькооплачуваної робочої сили в сфері послуг, що стримувало зростання продуктивності праці порівняно із Західною Європою.
Таблиця 13.6
Безробіття в розвинених країнах
Зберігається гострота проблем зайнятості, структурні зрушення в господарстві приводять до перегляду сформованих форм використання робочої сили та трудових відносин. Різко зросла роль нетрадиційних форм зайнятості, в першу чергу часткової та тимчасової - 14,3% зайнятих у 1999 р. Використання праці частково і тимчасово зайнятих працівників дозволяє з найменшими витратами регулювати рівень зайнятості на підприємствах у залежності від попиту.
Приблизно в половині країн зросли розходження в заробітній платі на користь високооплачуваних категорій. Цей зсув відбивався в швидкому збільшенні нерівності в доходах різних груп населення. Вплив підвищення попиту на висококваліфікованих працівників, на відмінності в оплаті праці доповнювалося іншими явищами. Підвищення освітнього рівня загальмувалося в більшості провідних розвинених країн, що супроводжувалося підвищенням оплати більш освічених працівників. Ряд країн скоротив системи виплат по безробіттю, зменшив або ліквідував мінімальну заробітну плату.
Характер зайнятості послужив однією з причин збільшення розриву в оплаті чоловічої і жіночої праці, що відзначався вперше в другій половині XX сторіччя. Причини цього явища лише частково визначаються дискримінацією жінок. Цілий ряд обстежень МОП в різних країнах засвідчив невеликі відхилення в заробітній платі чоловіків і жінок, які мають одну професію. Відмінності в структурі їх зайнятості складають основну причину різних рівнів в оплаті їхньої праці. Загалом у промислово розвинених країнах заробітна плата жінок становить 66-90% від відповідного показника для чоловіків.
Впровадження нових моделей трудових відносин викликало серйозні корективи в механізмі укладення колективних угод. Центр ваги переговорів про них перенесено на рівень окремої фірми або підприємства. При цьому профспілки змушені при визначенні рівня оплати праці відмовлятися від макроекономічних орієнтирів (загальноекономічне становище, динаміка споживчих цін), брати до уваги фінансовий стан конкретної компанії.
Зміна положення на ринках праці в промислово розвинених країнах в 80-90-ті роки супроводжувалося зниженням страйкової активності. Цьому сприяли несприятливі соціально-економічні умови, в тому числі протидія створенню нових профспілкових організацій, ігнорування профспілкових організацій, прийняття законодавчих заходів, що обмежують діяльність профспілок.
Використання трудових ресурсів у країнах, що розвиваються. У країнах на початку 90-х років налічувалося 0,5 млрд повністю та частково безробітних. Характеристика використання робочої сили в них складніше, ніж у промислово розвинених країнах. Основна маса працездатного населення зосереджена в сільському господарстві. Відкрита безробіття часто низька, але дані не відображають істоти положення, так як вони враховують тільки міську безробіття. У сільському господарстві невелика частина робочої сили отримує заробітну плату, а більше половини її складають самостійні працівники або неоплачувані члени сімей. Не дивно, що в ряді країн міське безробіття велика, а в сільській місцевості вона формально відсутня.
У країнах різні форми зайнятості нерідко приховують безробіття, особливо в сільському господарстві. Нездатність знайти роботу тривалий період сприяє поширенню маргінальної виробничої діяльності, не регульованою законодавством. Цей тип часткової зайнятості і низькою продуктивної активності оцінюється від 20% робочої сили в Латинській Америці до 40% в Африці.
При аналізі міський зайнятості широко використовується невизначений термін неформальний сектор. Велике число учасників цього сектора становлять самозайняті, або працюють на себе працівники. Багато з них працюють без регулярної грошової оплати, отримуючи замість неї їжу, дах або інші негрошові оплати. За оцінками МОП, 25-50% міських працівників у цих країнах зайнято в неформальному секторі. В африканських країнах неформальний сектор забезпечує міську зайнятість на 61%, в Латинській Америці - на 30%.
Основна активність у неформальному секторі спрямована на забезпечення виживання його учасників. У дослідженнях МОП в цей сектор включають об'єднання з числом зайнятих до десяти чоловік у промисловості, будівництві, на транспорті та у сфері послуг. Неформальний сектор в країнах, що розвиваються на відміну від інших підсистем світового господарства не ідентичний нелегальному, другого, або тіньовий, економіці. Навіть тоді, коли операції неформального сектора не реєструються або не повністю відображаються в офіційній статистиці, його учасники не обов'язково намагаються уникнути реєстрації. Значна частина цього сектора дійсно йде від фінансового та трудового регулювання.
Доступні дані по країнам, що розвиваються показували зростання чисельності безробітних в останні десятиліття, хоча показники норми безробіття не змінилися у зв'язку з більш швидким зростанням населення і трудових ресурсів. Якщо судити за рівнем відкритого безробіття, то ситуація із зайнятістю покращилася. Подібний зсув очевидний у швидко зростаючих нових індустріалізующіхся країнах Азії і в деяких країнах Латинської Америки. У більшості інших країн рівень відкритого безробіття збільшився або залишився високим, вимірюваним двозначними цифрами. У країнах Тропічної Африки він досягає 15-20% (у Нігері - 50%), такі ж показники в країнах Центральної Америки. В Азії рівень безробіття нижче, ніж у зазначених вище регіонах, але загальна чисельність безробітних величезна. Тільки в Індії в 90-ті роки вона перевищувала 34 млн осіб, що приблизно відповідало загальній кількості безробітних у всіх країнах ОЕСР.
Приховане безробіття і числа не повністю зайнятих великі і ростуть у багатьох країнах. Так, на Філіппінах міська і сільська неповна зайнятість в 1991 р. оцінювалася відповідно в 20 і 41% при офіційному рівні безробіття в 8%.
Для багатьох країн, що розвиваються характерний високий рівень безробіття серед освічених. У деяких з них (Кот-д'Івуар, Марокко, Алжир, Уругвай і т.д.) безробіття серед осіб з вищою освітою вище, ніж серед неписьменних. У 32 країнах більше 2,3 млн осіб, що працювали техніками, адміністраторами та управлінцями і нерідко мали вищу освіту, в кінці 80-х були без роботи, що становило близько 6% всіх безробітних.
Безробіття в країнах з перехідною економікою. У 90-ті роки проблеми вимушеного безробіття загострилися в нинішніх країнах перехідного періоду, де тривалий час відкрита безробіття не існувала. У більшості цих країн участь їхніх громадян у трудовій діяльності вважалося обов'язком, що забезпечувало надзвичайно високий рівень участі. Висока зайнятість підтримувалася розвитком шкільної та професійної освіти, дошкільних установ і медичного обслуговування. Численні соціальні та інші вигоди підкріплювали організовану мобільність робочої сили, але обмежували неорганізовану. Дана система зайнятості зміцнювала адміністративний розподіл багатьох товарів і послуг, найбільш важливою з яких було надання житла з надзвичайно низькими нормами орендної плати.
Обвальний перехід на ринкові принципи господарювання, широкомасштабна приватизація державної власності призвели до різкого скорочення зайнятості. Відкрита безробіття набуло широких масштабів - від 0,3% робочої сили на Україні і в Узбекистані до 33% в Македонії. Кількість безробітних в східно-європейських країнах збільшилася з 1,6 млн в 1990 р. до 6,3 млн в 1993 р., торкнувшись насамперед жінок.
Безробіття - глобальна проблема. Проблема недовикористання трудових ресурсів набула глобального характеру. У світі налічується не менше 150 млн відкрито безробітних, 90 млн були зайняті неповний робочий день. Досвід минулих десятиліть свідчить про те, що безробіття набула постійного характеру. Існує велика застійне безробіття, що не розсмоктується навіть в умовах значного прискорення економічного розвитку.
В 19,99 р. в країнах ЄС не могли знайти роботу більше року близько 50% безробітних, в Австралії та Північній Америці - 15%. Гостро стоїть проблема працевлаштування для некваліфікованих і напівкваліфікованих робітників, норма безробіття серед яких в півтора-два рази перевищує середній рівень.
Безробіття є результатом структурних змін в економіці і має довгостроковий характер. При цьому слід зазначити, що технічний прогрес і конкурентний імпорт не відіграють вирішальної ролі у збільшенні безробіття. Протягом тривалого історичного часу, незважаючи на процеси механізації та автоматизації, не відзначалося постійного підвищення рівня безробіття. Навпаки, техніка стимулювала продуктивність, випуск і зайнятість, викликала попит на товари та послуги, який вів до підвищення попиту на робочу силу. Подібне положення відноситься і до дешевого конкуруючому імпорту. Більш того, конкуруючий імпорт навряд чи може викликати збільшення безробіття в планетарному масштабі. Але проблеми можуть виникати, якщо робітники, що втрачають свої робочі місця під впливом названих причин, виявляються нездатними перейти в розширюються галузі і виробництва. У цьому випадку невідповідність у кваліфікації і місце проживання можуть призводити до збільшення структурного безробіття в короткостроковому і довгостроковому періодах.
Безробіття стало основним чинником посилення нестійкості соціально-економічного становища. Вона придбала важкі форми, вразивши широкі верстви молоді, ставши хронічною. Подальше збільшення безробіття усвідомлюється як головна проблема світового розвитку, що йде корінням в зміна структури виробництва і в політику.
Безробіття є серйозною проблемою, оскільки безпосередньо викликає економічні, соціальні та психологічні наслідки. Вона потенційно скорочує виробництво ВВП, а для безробітних веде до безпосередньої втрати доходу і викликає необхідність пошуку альтернативної матеріальної підтримки. У соціальному відношенні безробіття поглиблює нерівність у суспільстві.
Необхідність високої зайнятості зафіксована в цілому ряді міжнародних документів. Так, Статут ООН визначає повну зайнятість як одну з важливих цілей урядів країн - членів ООН. Рішення проблеми безробіття передбачає наявність політичної волі у проведенні макроекономічної та міжнародної політики, що сприяє трудоінтенсівних зростанню. У довгостроковому плані високий рівень зайнятості часто супроводжувався високим рівнем економічного зростання.