13.5. КЛАСИФІКАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ З СТУПЕНЯ КРЕДИТНОГО РІСКАВ ЗАЛЕЖНО ВІД ФІНАНСОВОГО СТАНУ ТА ЯКОСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТУ
Для цього в момент розгляду кредитної заявки в банківській практиці Німеччини здійснюють аналіз конкретного позичальника на предмет ризику видаваної позики. В якості критеріїв ризику використовують два показники: фінансовий стан позичальника та якість наявного у нього забезпечення кредиту.
Фінансовий стан позичальника в економічному житті Німеччини визначається за рівнем рентабельності і частці забезпеченості власними коштами.
Відповідно до цих критеріїв виділяються три групи підприємств з різним ступенем ризику несвоєчасного повернення кредиту. Це підприємства, які мають:
бездоганне фінансове становище, тобто солідну базу власних коштів і високу норму рентабельності;
задовільний фінансовий стан;
незадовільний фінансовий стан, тобто низьку частку власних коштів і низький рівень рентабельності.
За наявністю та якістю забезпечення всі підприємства поділяються на чотири групи ризику. Це підприємства, які мають:
бездоганне забезпечення;
достатню, але несприятливу структуру забезпечення;
труднооценіваемое забезпечення;
недолік забезпечення.
Оскільки у кожного підприємства-позичальника одночасно діють обидва чинники, для остаточного висновку про ступінь кредитного ризику складається наступна таблиця (табл. 13.3).
Як показує табл. 13.3, за ступенем кредитного ризику виділяються п'ять типів підприємств. Віднесення до першої групи означає міні-мінімальний ризик, оскільки забезпечується повернення кредиту або за рахунок бездоганного фінансового стану, або за рахунок високої якост-ства наявного у нього забезпечення. У подальших груп підприємств ступінь ризику зростає.
Вказану класифікацію можна, на наш погляд, використовувати і в практиці роботи російських комерційних банків.
З точки зору фінансового стану можна виділити три групи підприємств. розрізняються за рівнем рентабельності і наявності власних ресурсів. Це підприємства, які мають:
бездоганне фінансове становище, тобто частка власних коштів і рівень рентабельності вище середньогалузевого показника;
задовільний фінансовий стан, тобто відповідні показники на рівні середньогалузевих;
незадовільний фінансовий стан, тобто відповідаю-щие показники на рівні нижче середньогалузевих.
У перших трьох групах можна виділити підприємства, що мають:
бездоганне забезпечення, до якого слід віднести переважання в його складі депозитних вкладів, легко реалізованих цінних паперів, товарів відвантажених (дебіторських рахунків), валютних цінностей, готової продукції або товарів, що користуються високим попитом;
достатню, але несприятливу структуру забезпечення, що означає переважання ліквідних коштів другого і третього класу;
- труднооценіваемую структуру забезпечення, що означає наявність значних сум витрат виробництва (в сільському господарстві), напівфабрикатів (незавершеного виробництва) або продукції, попит на яку коливається (промисловість), що не котируються на біржі цінні папери.
Четверта група охоплює підприємства з недоліком забезпечення.
Оскільки в реальному житті ці фактори діють в комплексі, можливо, що вплив позитивних факторів може нівелювати дію негативних; можливе й інше - негативний вплив одного фактора буде множитися дією іншого. Конкретно ця взаємозв'язок чинників при розгляді проблеми ризику повернення кредиту може бути представлена наступною класифікацією типів підприємств. Найменший ризик неповернення кредиту мають підприємства, віднесені до першого типу. Це підприємства, які мають бездоганне фінансове становище незалежно від наявності та якості забезпечення, або підприємства, що розташовують бездоганним забезпеченням незалежно від їх фінансового стану.
Дійсно, основними джерелами повернення кредиту, як відомо, є: виручка від реалізації і ліквідні активи, у тому числі службовці забезпеченням кредиту. Отже, ризик неповернення кредиту мінімальний або відсутній взагалі, якщо є в наявності обидва чинники або принаймні один з них. Саме в другому випадку відбувається нівелювання негативної дії одного фактора за рахунок позитивного впливу іншого фактора. У відношенні цього типу підприємств (крім тих, хто має незадовільний фінансовий стан) доцільно вважати основною формою забезпечення повернення кредиту виручку від реалізації, не вдаючись до юридичного оформлення гарантій. Для зазначеної групи підприємств механізм повернення кредиту буде будуватися на довірі, заснованому на стійкому фінансовому стані позичальника. У цьому випадку банк не надає значення ні достатності, ні якістю забезпечення.
Підприємства, віднесені до другого, третього і четвертого типам за наявності певного ризику, в цілому є кредитоспроможними. Вони мають економічні передумови для повернення кредиту, які повинні бути закріплені юридично. Але форми забезпечення повернення кредиту повинні бути диференційовані.
Для підприємств другого типу доцільно використовувати заставу матеріальних цінностей з урахуванням оцінки якості забезпечення.
Для підприємств третього типу доцільно використовувати як заставу цінностей, так і гарантію, а може бути обидві форми. Вибір форми буде залежати від реальної економічної ситуації: оцінки складу забезпечення та фінансового стану клієнта. Підприємства четвертого типу доцільно кредитувати або під гарантію фінансово стійкої організації, так як вони мають не-достатні власні джерела для погашення позик, або уклавши договір страхування від ризику неповернення кредиту. Одночасно логічно підвищити процентну ставку за користування позиками. Ці під-приємства мають підвищеним ризиком несвоєчасного повернення кредиту, тому банк повинен приділяти особливу увагу аналізу їх фінансового стану і складу забезпечення.
І нарешті, п'ятий тип підприємств вимагає особливої уваги і ставлення з боку банку у зв'язку з високим ступенем ризику. Однак цей тип підприємств також неоднорідний. Одна їх частина при істотній реорганізації виробництва та менеджменту, а також фінансової підтримки банку може виправити свою репутацію. Ці підприємства банк не повинен залишати без допомоги, надаючи її на умовах поручительства (гарантії). Іншу частину підприємств можна визнати безнадійною, в ній встановлювати кредитні відносини не рекомендується.
Слід зазначити, що викладена вище система оцінки та захисту від ризику неповернення кредиту розрахована на перехідний період, коли ще відсутні багато елементів ринкового механізму, не розвинений ринок цінних паперів, тільки почався процес приватизації, немає зако- нодательства про заставу, у тому числі про іпотеку, і т.д.