| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
14.6. Демографічна проблема | ||
|
У ряді країн, що розвиваються суть демографічної проблеми складає різкий ріст населення, який гальмує економічний розвиток, позбавляючи дані країни можливості здійснювати виробниче нагромадження в скільки-небудь значних розмірах. Інший аспект демографічної проблеми складає перехід розвинених країн до простого відтворення населення, а в багатьох постсоціалістичних країнах - депопуляція внаслідок стійкого перевищення смертності над народжуваністю. Проблема темпів зростання світового населення Чисельність населення світу протягом всієї історії людства неухильно зростає-Багато століть вона приростала надзвичайно повільно (до початку нашої ери - 256 млн чоловік, До 1000 р. - 280 млн осіб, 1500 р. - 427 млн чоловік). У XX в. темпи приросту населення різко прискорилися. Якщо свого першого мільярда населення світу досягло приблизно в 1820 р., то вже другого мільярда воно досягає через 107 років (1927 р.), третій - 32 роки по тому (в 1959 р.), четвертого - через 15 років (у 1974 г .), п'яте - по закінченні вже всього 13 років (у 1987 р.) і шостого - через 12 років (у 1999 р.) - Ніколи за всю історію людства темпи зростання населення в світі в абсолютних цифрах не були настільки високими, як у другій половині XX в. Середньорічний приріст в 50-х рр.. становив 53300000 чоловік; в 60-х - 66,7; в 70-х - 70,3; в 80-х - 86,4 і в 90-х - понад 90 млн, осіб * За оцінкою ООН, такий приріст населення збережеться до 2015 р. Середньорічні темпи приросту світового населення поступово сповільнюються: з 2% в 1960-1965 рр.. до 1,7% в 1980-1985 рр.. і 1,6% в 1991-1996 рр.. Це обумовлено тим, що країни Північної Америки, Європи (включаючи Росію) і Японія перейшли до простого відтворення населення, для якого характерний незначною приріст або відносно невелика природний спад населення. Одночасно істотно зменшився есте-жавного приріст населення в Китаї та країнах Південно-Східної Азії. Однак уповільнення темпів практично не означає пом'якшення гостроти світової демографічної ситуації в перші десятиліття XXI в., Так як зазначене зниження темпів виявляється поки недостатнім, щоб істотно зменшити абсолютний приріст. Особлива гострота глобальної демографічної проблеми виникає від того, що понад 80% приросту світового населення припадає на країни, що розвиваються. Ареною демографічного вибуху нині є країни Тропічної Африки, Близького і Середнього Сходу й у трохи меншому ступені - Південної Азії. Населення країн, що розвиваються (іюпочая Китай) збільшилася за 1990-1997 рр.. на 15,6%, тоді як число жителів розвинених держав зросло на 4,9%, а в країнах Центральної та Східної Європи, Балтії та СНД залишилося на колишньому рівні. Найбільші темпи зростання населення світу були характерні для 60-х рр., Потім настало їх уповільнення в усіх основних групах країн. У країнах намітилося певне зниження народжуваності: з 44% у 1950 р. до 28% в 19971 \ (в основному за рахунок Східної і Південно-Східної Азії та Латинської Америки). Майже вдвічі скоротилися темпи приросту в розвинених країнах. У багатьох сарань з перехідною економікою (Росія, Україна, країни Балтії, Болгарія, Румунія) намітилася тенденція природного спаду населення в зв'язку з цілим рядом причин (різке зниження народжуваності та підвищення смертності в результаті як тривалої тенденції до демографічного старіння населення, так і затяжної соціально -економічної кризи). Концепція демографічного переходу З метою пояснення процесів зростання населення світу була розроблена концепція демографічного переходу. Відповідно до цієї концепції, в традиційному суспільстві народжуваність і смертність високі, і чисельність населення зростає дуже повільно. Демографічний перехід починається майже одночасно з формуванням індустріального суспільства. Перехід від традиційного до сучасного типу відтворення (низька рождає-тість - низька смертність - невисокий природний приріст) завершився в індустріальних країнах Західної Європи та Північній Америці в 50-х рр.. XX в., А в останній чверті століття він почався в ряді країн, що розвиваються і регіонів (Китай, Південно-Східна Азія, Латинська Америка). У другій фазі смертність продовжує сніжаться3 але народжуваність падає ще швидше, внаслідок чого приріст населення поступово сповільнюється. Для третьої фази характерно уповільнення зниження народжуваності при деякому підвищенні смертності, так що природний приріст зберігається на невисокому рівні. До завершення цієї фази в даний час близькі промислово розвинені країни. Нарешті, у четвертій фазі показники смертності та народжуваності стають майже однаковими, і процес демографічної стабілізації закінчується. Очікується, що процес демографічного переходу триватиме приблизно до 2100 р., коли відбудеться стабілізація чисельності населення на рівні 10,5 млрд осіб. Демографічний вибух у країнах, що розвиваються Сучасний демографічний вибух почався в 50-60-х рр.. і, на думку ряду вчених, продовжуватиметься, принаймні, до кінця першої чверті XXI в. Головною його причиною є те, що на сучасному етапі в країнах, що розвиваються склався своєрідний перехідний тип відтворення населення, при якому зниження смертності не супроводжується відповідним скороченням народжуваності. Смертність в середньому по країнам, що розвиваються знизилася (в проміле) з 24,4 у 1950 р. до 9,0 в 1997 р »Темпи зниження смертності виявилися безпрецедентними у світовій історії (всього лише за 20-30 років, іноді навіть за 15 років) . Це сталося у вирішальній мірі в результаті активних заходів по боротьбі з епідеміями, використання принципово нових медичних препаратів, поліпшення загальних санітарно-гігієнічних умов життя населення. У той же час народжуваність в країнах, що розвиваються в цілому залишається ще досить високою (в проміле): 43 - в 1950 р. і 27 - у 1997 р. Економічні наслідки сучасного демографічного вибуху Головний наслідок швидкого зростання населення полягає в тому, що якщо в Європі демографічний вибух слідував за економічним зростанням і змінами в соціальній сфері, то в раз-вівагошіхся країнах різке прискорення темпів зростання населення випередило модернізацію виробництва та соціальної сфери. Швидке зростання чисельності населення в умовах переважання в економіці відсталого сільського господарства з вкрай низькою продуктивністю праці погіршує і без того складні проблеми зайнятості, забезпечення продовольством, освіти, екології. У багатьох країнах, що розвиваються відбувається непомірне «перенаселення» традиційного сектора, особливо сіль-ського господарства. Тим часом швидке зростання населення скорочує можливості накопичення, тому темпи розвитку капіталомістких галузей, насамперед промисловості, відстають від припливу сільській робочої сили в позааграрними галузі. Через нездатність промисловості забезпечити роботою зростаюче населення в багатьох країнах, що розвиваються відбувається розростання дрібного ремесла і торгівлі, сфери послуг, для яких характерні переважно ручна праця, низька продуктивність його і нікчемні доходи. У багатьох випадках і зростання числа багатьох закладів, і збільшення числа працюючих в них аж ніяк не означають раціональне включення надлишкової ра-бочей сили в суспільне виробництво, а лише служать формою розростання прихованого безробіття та неповної зайнятості. Звідси проблеми зайнятості та бідності виявляються нерозривно пов'язаними. Бідне селянство, мігруючи в міста і включаючись в примітивне дрібне виробництво, яке не потребує підвищення освітнього та професійного рівня, не сприймає норм міського поведінки, зокрема, у сфері сімейних від-носіння, що обмежують народжуваність. З цієї причини урбанізація в багатьох країнах, що розвиваються не супроводжується скільки-небудь значним зниженням приросту населення. У поєднанні із зростаючим перенаселенням в селі, де продовжують переважати економічні та соціальні стимули ви-сокой народжуваності, непомірно високий природний приріст міського населення при збереженні в більшості країн, що розвиваються нинішньої структури економічного зростання робить проблему зайнятості нерозв'язною. Звідси розміри безробіття і неповної зайнятості мають тенденцію до збільшення через швидке збільшення чисельності потенційно активного населення. Збільшення чисельності населення у працездатному віці вимагає створення в країнах, що розвиваються щорічно 30 - 40 млн нових робочих місць, що є лля більшості з них непосильним завданням. У зв'язку з цим одним з найважливіших аспектів глобальної демографічної проблеми в сучасних умовах є забезпечення зайнятості та ефективного використання трудових ресурсів країн, що розвиваються. Рішення проблеми зайнятості в цих країнах можливо шляхом як створення нових робочих місць в сучасних галузях їх економіки, так і збільшення трудової міграції в промислово розвинені і багатші країни. Шляхи виходу з демографічної кризи в країнах, що розвиваються Основні демографічні показники - народжуваність, смертність, природний приріст (спад) - залежать від рівня розвитку суспільства (економічного, соціального, культурного і т.д.). Відсталість країн, що розвиваються служить однією з причин високих темпів природного приросту населення (2,2% порівняно з 0,8% у розвинених і постсоціалістичних країнах). У той же час в країнах, що розвиваються, як і колись в розвинених, посилюється тенденція зростання соціально-психологічних факторів демографічної поведінки при відносному зниженні ролі природно-біологічних факторів. Тому в країнах, досяг-ших більш високого рівня розвитку (Південно-Східної та Східної Азії, Латинської Америки), проявляється досить стійка тенденція до зниження народжуваності (18%-у Східній Азії проти 29% - у Південній Азії і 44% - в Тропічній Африці, вага дані за 1997 р.). Водночас за рівнем смертності країни, що розвиваються мало відрізняються від розвинених (відповідно 9 і 10%). Все це дає підставу припускати, що в міру підвищення рівня економічного розвитку країни світу, що розвивається будуть переходити до сучасного типу відтворення, що сприятиме вирішенню демографічної проблеми. Сучасний демографічна криза в розвинених країнах н країнах з перехідною економікою У 70-90-і рр. проявився демографічна криза, що торкнулася економічно розвинені країни і країни з перехідною економікою. Ця криза полягає в різкому зменшенні темпів зростання чисельності населення в обох групах країн і навіть природного убутку (у Росії, Україні, Угорщині, Німеччині, Швеції), а також в демографічному старінні, скороченні йди стабілізації трудових ресурсів. Демографічне старіння (коли частка населення старше 60 років становить більше 2% загальної його чисельності) ~ це закономірний, історично обумовлений процес, що має незворотні наслідки. Разом з тим цей процес ставить перед суспільством серйозні соціально-економічні проблеми - перш за все збільшення економічного навантаження на зайняте населення. У зв'язку з тим, що зазначені країни (включаючи Росію) знаходяться на стадії демографічного розвитку, властивої всім індустріальним країнам, великий природний приріст населення на сучасному етапі неможливий, У Росії зниження смертності та підвищення народжуваності в межах, в яких вони реально можливі в нашій країні за найсприятливішого розвитку подій, здатні дещо зменшити природне зменшення в порівнянні з ситуацією 90-х рр.. (Але не подолати її). Єдиним джерелом зростання населення або хоча б підтримки його неубутною чисельності може служити тільки імміграція. Що стосується демографічного старіння, то очікується, що в Росії в 2000-2015 рр.. відкриється «вікно демографічного сприяння». За цей період практично не зміниться частка населення пенсійного віку і одночасно значно зросте частка населення працездатних віків. Цей період необхідно використовувати для зниження смертності населення, особливо молодших і середніх віків (це кілька уповільнить старіння}, а також для реформування системи соціального захисту та істотного підвищення ефективності економіки. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||