| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
18.2. Різнорідність третього світу | ||
|
У ході промислового розвитку виділилася група так званих нових індустріальних країн (НІС). До них відносять країни і території, які за останні 30-40 років домоглися значних успіхів в індустріалізації, в створенні окремих видів сучасних наукомістких галузей, у розширенні експорту продукції обробної промисловості і по ряду показників соціально-економічного розвитку наблизилися до нижнього ешелону розвинених країн. Точні, міжнародно визнані критерії віднесення до цієї групи країн відсутні, тому їх число за різними класифікаціями коливається від 8 до 12. Найбільш часто серед НІС згадуються Південна Корея, Сінгапур, Сянган (Гонконг), Тайвань, Аргентина, Бразилія, Мексика, а також Малайзія, Індонезія, Таїланд і Філіппіни. Як правило, для цих країн характерні високі темпи економічного зростання, помітно перевищують показники інших країн (середньорічні коефіцієнти економічного зростання зазвичай перевищували 5-7%), провідна роль обробної промисловості (у країнах Південно-Восто1шой Азії акцент робився на створення трудомістких виробництв з випуску масової споживчої продукції, а в країнах Латинської Америки - на розвиток матеріало-і капіталомістких галузей обробної та добувної промисловості), посилення концентрації виробництва і капіталу, високий рівень національних заощаджень, першорядне увагу освіті, ставка на міжнародну спеціалізацію і кооперування (частка продукції обробної промисловості в експорті перевищує 50%). Говорячи про країнах, що розвиваються, не можна не згадати два світових гіганта (виділяються розмірами, території, чисельністю населення та ресурсним потенціалом) - Китай та Індію. Їх зазвичай не відносять до якої-небудь класифікаційної групи, хоча за багатьма формальними ознаками вони цілком могли б розглядатися як НІС. У 1998-2003 рр.. темпи економічного зростання в Китаї не опускалися нижче 7%, країна впевнено будує ринкову економіку, при цьому дотримуючись соціалістичних ідеалів. ВВП Китаю та Індії (розрахований за паритетом купівельної спроможності) в 2002 р. становив, відповідно 12,0 і 5,7% світового ВВП (друге і четверте місце). Китай і Індія виробляють ЕОМ, ядерні реактори, космічну техніку та іншу продукцію високих технологій. Певною специфікою цих країн (так само як і Бразилії, Мексики, Туреччини, Аргентини) є дуалістичність (тобто подвійність) економіки. Вона проявляється в контрастності економічного і соціального розвитку цих країн. Високі технології і новітні виробництва сусідять із самими примітивними формами господарювання, великі територіальні та соціальні диспропорції: індустріальні центри часто оточені великими територіями з мінімальним промисловим розвитком; гігантські розміри має амплітуда доходів в суспільстві і т.д. Наявність настільки солідних запасів нафти - з першої десятки країн з найбільшими обсягами доведених запасів нафти (83% світових запасів), вісім країн є членами ОПЕК (75%) '- зумовило однобокий розвиток економіки цих країн з орієнтацією насамперед на нафтовидобуток. Галузі з високим рівнем доданої вартості, зараховують до головних атрибутів розвиненого ринкового господарства, представлені слабо. Це навіть дозволило деяким економістам характеризувати ці держави як країни з псевдоринкової економікою. Певним підтвердженням такої характеристики є і те, що провідну роль в галузі видобутку та переробки нафти і газу, виробництві електроенергії, будівництві об'єктів інфраструктури в цих країнах грає державний сектор. Найменш розвинуті країни (НРС). У 1971 р. міжнародне со-суспільство визнало наявність категорії країн, які відрізняє не тільки широкомасштабна убогість населення, але і слабкість економічних, інституційних і людських ресурсів, часто ускладнюється географічним положенням. ООН використовує три основних критерії для віднесення тієї чи іншої країни до цієї категорії: низький рівень доходів населення (у 2002 р. - нижче 800 дол на рік на душу); низький рівень розвитку людських ресурсів; низький рівень економічної диверсифікації. Кожні три роки Економічна та соціальна комісія ООН (ЕКОСОР) оновлює перелік найменш розвинених країн. Характерно, що з моменту виділення цієї категорії країн їх число постійно збільшується: на початку 1970-х років їх було 25, на початку 1990-х - 39, через десятиліття - 49. В даний час в них проживають понад 610 млн чоловік (близько 10,5% населення світу). Ці країни розташовуються в основному в Тропічній Африці, на островах Тихого океану і Карибського басейну. Вони не мають у своєму розпорядженні належними можливостями для розвитку національної економіки та забезпечення адекватного рівня життя свого населення, не володіють запасами корисних копалин, в них, як правило, немає не тільки обробної, але і видобувної промисловості. Сільське господарство відстале і малопродуктивне. Зберігається сильна нерівність у розподілі доходів, бідність і нестаток величезної більшості населення. Їх економіка також вельми уразлива для зовнішніх потрясінь або стихійних лих. Тому група НРС утворює найслабший сегмент міжнародного співтовариства, їх економічний і соціальний розвиток є однією з основних проблем, що стоять перед ними самими, а також перед їх партнерами з питань розвитку. Незважаючи на великі політичні реформи, ініційовані багатьма НРС з метою забезпечення структурного перетворення їх національної економіки, і на підтримку донорів у питаннях допомоги, заборгованості і торгівлі, в цілому економічне становище цих країн продовжувало погіршуватися. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||