Головна
Головна → 
Фінанси → 
Економіка → 
« Попередня Наступна »
Під редакцією Ю.А. Щербанін. СВІТОВА ЕКОНОМІКА, 2004 - перейти до змісту підручника

18.2. Різнорідність третього світу

розвиваються, не являють собою однорідну сукупність. Кожна з них знаходиться на різних стадіях індустріалізації, характеризується різним рівнем і якістю освіти, охорони здоров'я, інших соціальних сфер, володіє різним набором факторів виробництва і т.д. Останнім часом диференціація країн, що розвиваються посилилася. Деякі з них зробили гігантський ривок в економічному розвитку, деякі стали відставати ще більше.
У ході промислового розвитку виділилася група так званих нових індустріальних країн (НІС). До них відносять країни і території, які за останні 30-40 років домоглися значних успіхів в індустріалізації, в створенні окремих видів сучасних наукомістких галузей, у розширенні експорту продукції обробної промисловості і по ряду показників соціально-економічного розвитку наблизилися до нижнього ешелону розвинених країн. Точні, міжнародно визнані критерії віднесення до цієї групи країн відсутні, тому їх число за різними класифікаціями коливається від 8 до 12. Найбільш часто серед НІС згадуються Південна Корея, Сінгапур, Сянган (Гонконг), Тайвань, Аргентина, Бразилія, Мексика, а також Малайзія, Індонезія, Таїланд і Філіппіни.
Як правило, для цих країн характерні високі темпи економічного зростання, помітно перевищують показники інших країн (середньорічні коефіцієнти економічного зростання зазвичай перевищували 5-7%), провідна роль обробної промисловості (у країнах Південно-Восто1шой Азії акцент робився на створення трудомістких виробництв з випуску масової споживчої продукції, а в країнах Латинської Америки - на розвиток матеріало-і капіталомістких галузей обробної та добувної промисловості), посилення концентрації виробництва і капіталу, високий рівень національних заощаджень, першорядне увагу освіті, ставка на міжнародну спеціалізацію і кооперування (частка продукції обробної промисловості в експорті перевищує 50%).
Говорячи про країнах, що розвиваються, не можна не згадати два світових гіганта (виділяються розмірами, території, чисельністю населення та ресурсним потенціалом) - Китай та Індію. Їх зазвичай не відносять до якої-небудь класифікаційної групи, хоча за багатьма формальними ознаками вони цілком могли б розглядатися як НІС. У 1998-2003 рр.. темпи економічного зростання в Китаї не опускалися нижче 7%, країна впевнено будує ринкову економіку, при цьому дотримуючись соціалістичних ідеалів. ВВП Китаю та Індії (розрахований за паритетом купівельної спроможності) в 2002 р. становив, відповідно 12,0 і 5,7% світового ВВП (друге і четверте місце). Китай і Індія виробляють ЕОМ, ядерні реактори, космічну техніку та іншу продукцію високих технологій. Певною специфікою цих країн (так само як і Бразилії, Мексики, Туреччини, Аргентини) є дуалістичність (тобто подвійність) економіки. Вона проявляється в контрастності економічного і соціального розвитку цих країн. Високі технології і новітні виробництва сусідять із самими примітивними формами господарювання, великі територіальні та соціальні диспропорції: індустріальні центри часто оточені великими територіями з мінімальним промисловим розвитком; гігантські розміри має амплітуда доходів в суспільстві і т.д.
Особливе становище в світі, що розвивається зайняли нафтовидобувні країни - експортери нафти. До них, як правило, відносять країни, в яких частка нафти в експорті перевищує 40% і обсяг її річних поставок перевищує 1 млрд дол Специфіка їх економічного розвитку виявляється в тому, що досить високі показники ВВП на душу населення (особливо в деяких країнах Перської затоки), формально що ставлять їх на один рівень з промислово розвиненими країнами, є результатом їх домінуючого положення на світовому ринку нафти і виникають внаслідок цього доходів. Так, на частку ОПЕК (Організації країн-експортерів нафти), що об'єднує практично всіх представників країн, що розвиваються, володіють більш-менш значущими запасами нафти, припадає близько 40% світового видобутку і до 60% її світового експорту.
Наявність настільки солідних запасів нафти - з першої десятки країн з найбільшими обсягами доведених запасів нафти (83% світових запасів), вісім країн є членами ОПЕК (75%) '- зумовило однобокий розвиток економіки цих країн з орієнтацією насамперед на нафтовидобуток. Галузі з високим рівнем доданої вартості, зараховують до головних атрибутів розвиненого ринкового господарства, представлені слабо. Це навіть дозволило деяким економістам характеризувати ці держави як країни з псевдоринкової економікою. Певним підтвердженням такої характеристики є і те, що провідну роль в галузі видобутку та переробки нафти і газу, виробництві електроенергії, будівництві об'єктів інфраструктури в цих країнах грає державний сектор.
Найменш розвинуті країни (НРС). У 1971 р. міжнародне со-суспільство визнало наявність категорії країн, які відрізняє не тільки широкомасштабна убогість населення, але і слабкість економічних, інституційних і людських ресурсів, часто ускладнюється географічним положенням. ООН використовує три основних критерії для віднесення тієї чи іншої країни до цієї категорії: низький рівень доходів населення (у 2002 р. - нижче 800 дол на рік на душу); низький рівень розвитку людських ресурсів; низький рівень економічної диверсифікації. Кожні три роки Економічна та соціальна комісія ООН (ЕКОСОР) оновлює перелік найменш розвинених країн. Характерно, що з моменту виділення цієї категорії країн їх число постійно збільшується: на початку 1970-х років їх було 25, на початку 1990-х - 39, через десятиліття - 49. В даний час в них проживають понад 610 млн чоловік (близько 10,5% населення світу).
Ці країни розташовуються в основному в Тропічній Африці, на островах Тихого океану і Карибського басейну. Вони не мають у своєму розпорядженні належними можливостями для розвитку національної економіки та забезпечення адекватного рівня життя свого населення, не володіють запасами корисних копалин, в них, як правило, немає не тільки обробної, але і видобувної промисловості. Сільське господарство відстале і малопродуктивне. Зберігається сильна нерівність у розподілі доходів, бідність і нестаток величезної більшості населення. Їх економіка також вельми уразлива для зовнішніх потрясінь або стихійних лих. Тому група НРС утворює найслабший сегмент міжнародного співтовариства, їх економічний і соціальний розвиток є однією з основних проблем, що стоять перед ними самими, а також перед їх партнерами з питань розвитку.
З цієї проблеми було проведено ряд Конференцій ООН по найменш розвиненим країнам (1981 і 1990 рр.., Париж; 2001 р., Брюссель). На цих Конференціях приймалися різні документи і програми дій для найменш розвинених країн (відповідно на 1980-ті, 1990-ті роки), що містили керівні принципи для діяльності НРС на національному рівні, які повинні були бути доповнені міжнародними заходами з надання підтримки. Міжнародне співтовариство зобов'язувалося здійснити невідкладні та ефективні заходи на основі принципу спільної від-льної і на основі зміцнення партнерських відносин, ос-тановила і звернути назад процес погіршення соціально-економічного становища найменш розвинених країн і активізувати їх ріст і розвиток. Зокрема, була прийнята і реалізується в рамках ООН Всесвітня продовольча програма (Росія в ній бере активну участь), що передбачає виділення НРС продовольства і грошових коштів.
Незважаючи на великі політичні реформи, ініційовані багатьма НРС з метою забезпечення структурного перетворення їх національної економіки, і на підтримку донорів у питаннях допомоги, заборгованості і торгівлі, в цілому економічне становище цих країн продовжувало погіршуватися.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
© 2015-2022  econ.awardspace.biz