20.1. БАНКІВСЬКИЙ ВІДСОТОК І МЕХАНІЗМ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ
Позичковий відсоток існує в різних видах, класифікувати які можливо по ряду ознак (табл. 20.1).
Банківський відсоток виникає в тому випадку, коли одним із суб'єктів кредитних відносин виступає банк.
Банківський відсоток існує в різних формах, а саме: у формі депозитного відсотка, відсотки за позичкам, в тому числі міжбанківських кредитах, відсотка по інвестиціях у цінні папери і т.д.
При характеристиці банківського відсотка необхідно враховувати, що кредитна установа розміщує в позику, в основному, що не влас-ні, а залучені кошти. Дохід, одержуваний банком, виступає в якості компенсації за посередництво при перерозподілі тимчасово вільних грошових коштів. Ризик невиконання зобов'язань перед банком за його активам перевищує ризик невиконання зобов'язань перед вкладниками за пасивами. Таким чином, банк приймає на себе ризик неплатежів по позиках. Крім того, вкладники допускають більш низьку процентну ставку за коштами, переданим в банк з тим, щоб не займатися пошуком клієнтів і оцінкою їх кредитоспроможності.
У сучасних умовах процеси розвитку ринкових відносин в економіці, в тому числі у сфері кредитних відносин, визначають підвищення ролі позичкового і, відповідно, банківського відсотка.
Процентна політика не тільки виступає важливою складовою серед засобів грошово-кредитного регулювання, а й отримує пріоритет як економічний спосіб управління кредитними відносинами.
МЕХАНІЗМ ВИКОРИСТАННЯ банківських відсотків являє собою сукупність елементів, за допомогою яких здійснюється проведення банками процентної політики та відбувається реалізація на практиці сутності позичкового відсотка. Як окремих елементів механізму виділяються:
способи формування рівня відсотка;
критерії диференціації процентних ставок;
методи регулювання норми відсотка з боку центрального банку;
порядок нарахування та стягнення платежів за відсотками;
джерела сплати відсотка;
взаємозв'язок відсотка з системою матеріальних інтересів позичальників;
місце відсотка у формуванні доходів і витрат кредитної установи.
Механізм використання позичкового відсотка, з одного боку, визначається сутністю відсотка як економічної категорії товарного виробництва і, з іншого - залежить від цілей проведеної процентної політики. Причому, як показує практика, на окремих етапах віз-можен пріоритет суб'єктивної спрямованості процентної політики на противагу його природі. Дійсно, практика використання банківського відсотка в нашій країні будувалася в залежності від діючого господарського механізму в цілому і змісту процентної політики держави. У разі зміни спрямованості останніх коректувався і механізм використання банківського відсотка. Це проявлялося у зміні змісту окремих елементів розглянутого механізму і характеру їх взаємодії.
Рівень відсотка визначається договором між учасниками кредитної угоди з урахуванням співвідношення попиту і пропозиції кредитних ресурсів.
ЦБ РФ перейшов від прямого адміністративного управління нормою позичкового відсотка до економічних методів регулювання його рівня за допомогою зміни плати за рефінансування кредитних установ і шляхом маневрування нормою обов'язкових резервів від обсягу залучених коштів, що депонуються в ЦБ РФ.
Процентні ставки по позиках встановлюються комерційними банками з урахуванням конкретних умов кредитної угоди: обсягу позики і терміну її погашення, наявності забезпечення, витрат залучення коштів, витрат з оформлення кредиту і контролю, необхідності забезпечення прибуткової роботи банку, кредитоспроможності позичальника та ін
Зростає значення відсотка за пасивними операціями банку як стимулу залучення у внески тимчасово вільних грошових коштів.
Порядок нарахування та стягнення відсотків визначається договором сторін. Як правило, застосовується щомісячне нарахування відсотків.
Джерело сплати відсотків в сучасній ситуації різний залежно від напрямку кредитних вкладень. Платежі по кредитах в оборотні кошти включаються до собівартості продукції; витрати за кредитами на придбання основних засобів, нематеріальних та інших необоротних активів відносяться на прибуток підприємства.
Витрати з оплати відсотків за користування банківськими креди-тами зменшують базу оподаткування підприємств в межах облікової ставки рефінансування ЦБ РФ, збільшеною на три пункти (за позиками в рублях) або ставки ЛІБОР, збільшеної на три пункти (по позиках в іноземній валюті).
Відсотки за простроченими кредитами не зменшують оподатковувану базу.
Особливістю сучасного механізму використання відсотка є безпосередній взаємозв'язок доходів і витрат за відсотками з кінцевими матеріальними інтересами банку.
Одним з основних елементів механізму використання позичкового відсотка є спосіб формування його рівня.
Основою, до якої прагне відсоток на макроекономічному рівні, в умовах розвитку ринкових процесів і вільного коливання розміру плати за кредит, є середня норма прибутку в господарстві. Фактори, під впливом яких відсоток відхиляється від середньої норми прибутку в ту чи іншу сторону, поділяються на загальні та приватні. До загальних факторів відносяться: співвідношення попиту і пропозиції позикових коштів; регулююча спрямованість політики ЦБ РФ; ступінь інфляційного знецінення грошей.
Приватні чинники визначаються умовами функціонування ком-мерческого банку, а також особливостями кредитного договору з позичальником. Крім того, вони розрізняються по окремих видах позичкового відсотка.
Так, рівень депозитного відсотка / крім розглянутих вище загальних факторів, залежить від:
рівня відсотка по активних операціях банку;
терміну та розміру притягається депозиту;
надійності банку.
Рівень відсотка на міжбанківському грошовому ринку за інших рівних умов, як правило, перевищує норму депозитного відсотка, оскільки враховує витрати і інтереси кредитної установи, що надає позику.
обсяг позики і термін її погашення;
наявність забезпечення і його характер;
собівартість позичкового капіталу банку;
кредитоспроможність позичальника і міцність його взаємин з банком.
Собівартість позичкового капіталу банку визначається як відношення загальної суми проведених витрат до обсягу продуктивно розміщених коштів. Зроблені витрати відносяться не до всього позикового капіталу, а лише до тієї його частини, яка розміщена продуктивно. Частка коштів, що не одержала продуктивного застосування, відбивається в якості накладних витрат.
Собівартість позичкового капіталу розраховується за формулою:
Витрати банку складаються з двох основних елементів:
витрат з формування ресурсів;
витрат із забезпечення діяльності банку.
У першу групу витрат входять, як відомо, відсотки, сплачені за залученими коштами банків та інших клієнтів, включаючи позики і депозити, відсотки за випущеними борговими цінними паперами.
Виходячи з існуючої класифікації до другої групи відносяться такі види витрат: /
витрати на утримання апарату та соціально-побутові витрати;
витрати за операціями з іноземною валютою;
витрати за операціями з цінними паперами, в тому числі витрати від переоцінки цінних паперів, комісії, сплачені за операціями з цінними паперами та ін;
комісії сплачені, в тому числі за касовими, розрахунковими операціями, отриманим гарантіям і т.д.;
інші операційні витрати, в тому числі з оплати за обслуговування техніки, інформаційні послуги, виготовлення, придбання
і пересилку бланків, поштові, телеграфні та телефонні витрати, амортизаційні відрахування, витрати на утримання будівель і споруд-жений, транспортні та інші витрати;
інші зроблені витрати , в тому числі орендні платежі, витрати за операціями з дорогоцінними металами, валютними цінностями, по вчиненню факторингових, лізингових операцій, операцій з довірчого управління майном та ін;
штрафи, пені, неустойки сплачені.
Собівартість позичкового капіталу виступає відправним моментом при визначенні на практиці рівня відсотка по активних операціях. Верхня межа позичкового відсотка складається в залежності від ринкових умов. Нижній рівень відсотка визначається витратами банку по залученню коштів та забезпечення функціонування кредитної установи. Він знаходиться в прямій залежності від якісного складу ресурсів кредитування. Так, при збільшенні частки платних коштів за інших рівних умов зростає нижній допусти-мийуровень відсотка, і навпаки.
Аналогічно визначається середня реальна ціна залучення інших видів ресурсів.
Надбавка за ризик диференціюється залежно від наступних критеріїв:
кредитоспроможності позичальника;
наявності та характеру забезпечення за позикою;
терміну наданого кредиту;
міцності взаємин клієнта з банком;
способів нарахування відсотка;
дотримання позичальником термінів кредитування.