| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
20.2. Індонезія | ||
|
Хоча економіка Індонезії впродовж майже тридцяти років (аж до середини 80-х рр..) Розвивалася в рамках моделі імпортозамешенія, до початку 60-х рр.. пріоритет віддавався посиленню неринкових відносин. Істотне коригування економічної моделі, що припускає державну підтримку зміцнення ринкових інститутів, проявилася з приходом до влади в 1965 р. генерала Сухарто. За безпосередньої участі держави почалася активна модернізація сільського господарства (обсяг субсидій досягав 8-9% вартості врожаю, що вище, ніж в інших країнах ПСА), Забезпечувалося стимулювання приватного бізнесу, повернення власникам (у тому числі іноземним) націоналізованих раніше підприємств, залучення зовнішніх позик і прямих інвестицій, одночасно йшло становлення великих державних компаній, що діяли в промисловості, сільському господарстві, транспорті та фінансовій сфері. До середини 80-х рр.. їх налічувалося близько 200, і така чисельність компаній зберігалася аж до середини 90-х рр.., проте більшість з них були неефективні і дотувалися (до кризи 1997-1998 рр..) з бюджету (всупереч рекомендаціям МВФ). Індонезія досягла самозабезпеченості продовольством, проте темпи зростання економіки в 60-і рр.. склали лише 3,5%, і тільки різке зростання доходів від експорту нафти, які були використані на цілі розвитку, дозволив у 70-е: г, значно збільшити інвестиції в реальний сектор і добитися щорічного приросту ВВП в 7.8%. У 80-90-і рр.. відбувалася модифікація стратегії економічного розвитку. Пріоритет віддавався експортоорієнтованих-ної економічної моделі з упором на підйом не так сировинних, скільки трудомістких галузей. Ставка робилася на масштабне використання дешевого малокваліфікованої праці в експортних галузях обробної промисловості з тим, щоб у той же час поступово підвищувати технічний рівень виробництва і кваліфікацію зайнятих. На тлі розширення малого та середнього підприємництва формувалися великі фінансово-промислові групи, багато з яких перебували під спільним контролем сімейного клану Сухарто та представників китайського бізнесу. При цьому ставилося завдання поступово обмежити масштаб і сфери діяльності державного сектора) на підприємствах якого в середині 90-х рр.. вироблялося 15% ВВП, Коригування економічного курсу і проведення структурної перебудови здійснювалися з урахуванням нинішніх і перспективних потреб світового рьгіка. Водночас Індонезія дотримувалася протекціоністської політики доя захисту внутрішнього ринку, зберігаючи ставку митних тарифів у середньому на рівні 52% (на тютюн і продукцію харчової промисловості - 120%) і підтримуючи тим самим неконкурентоспроможні галузі. Проведені перетворення забезпечили високий динамізм індонезійської економіки, зокрема, темпи приросту в 90-і рр.. склали 7,5%, у тому числі промисловості - близько 11%. Зазнала змін структура експорту. Індонезія як і раніше займає перше місце про світі з експорту чорного перцю, друге - по експорту натурального каучуку і пальмової олії. Проте, якщо в 60-і рр.. на нафту, газ, каучук і олово припадало близько 80% індонезійського експорту, то в кінці 90-х рр.. - Вже близько 60%. Порядку 20% експорту - це продукція лісової, текстильної та взуттєвої промисловості. Сучасні тенденції соціально-економічного розвитку Зростаюче залучення економіки Індонезії в світове господарство поряд з позитивними наслідками несло в собі, і негативні. Все це наочно проявилося в ході Східноазійські-го кризи 1997-1998 рр.. Зокрема, важким тягарем залишається зовнішній борг, що становить 140 млрд дол, з яких 80 млрд дол припадає на приватний сектор. У свою чергу, 30% приватного боргу являють собою зобов'язання 20 найбільших фінансово-промислових груп, з якими тісно пов'язані інтереси екс-президента Сухарто. Тягар «поганих» боргів призвело до банкрутства половини кредитних інститутів, що фактично паралізувало банківську систему країни. Тим самим була підірвана фінансова стійкість реального сектора економіки, У результаті в 1998 р ВВП скоротився на 16%, курс рупії стрибкоподібно змінювався, різко погіршилося матеріальне становище основних груп населення, суспільні процеси виявилися десть-білізіровани і країна на порозі XXI в. вступила в смугу глибокої системної кризи, | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||