Головна
Головна → 
Фінанси → 
Податки та оподаткування → 
« Попередня Наступна »
А.В. Перов, А.В. Толкушкін. ПОДАТКИ І ОПОДАТКУВАННЯ, 2005 - перейти до змісту підручника

2.2.1. Традиційна класифікація податків і зборів

Всі діючі класифікації податків можна звести до декількох основних типів. У російській літературі про податки домінує класифікація, яку можна визначити як традиційну. Ця класифікація являє собою досить складний варіант угруповання податків одночасно за методами їх стягнення, характеру застосовуваних ставок, об'єктів оподаткування та платникам податків. В основі цієї системи лежить розподіл всіх податків на три класи:
прямі податки;
непрямі податки;
мита і збори.
Під прямими податками розуміються податки на доходи і майно, під непрямими - податки на товари і послуги. У розряд мит і зборів включаються всі інші податки, що не потрапили в два перших розряду.
Прямі податки в свою чергу поділяються на реальні та особисті. Поділ податків на реальні та особисті грунтується на тому, що реальними податками обкладаються окремі речі, що належать платникам податків, а особистими податками - сукупність доходів або майно платника податків.
Групу прямих реальних податків утворюють поземельний, подом-вої податки, податки на доходи від грошових капіталів на цінні папери. До групи прямих особистих доходів включають прибутковий податок з фізичних осіб, податки на прибуток (дохід) акціонерних товариств (корпораціонний), податок на доходи від грошових капіталів, податок на приріст капіталу, податок на надприбуток, подушний податок. До особистих податків належать також податок на майно і податок на спадщину та дарування. Якщо строго дотримуватися системі поділу податків на реальні та особисті, то до особистих помайновим слід зараховувати лише ті, де об'єктом оподаткування виступає вартість майна. Іноді виникають складності з приводу віднесення податку з спадщин до тієї чи іншої підгрупі. Податком на спадщину може обкладатися частка спадщини, яка припадає кожному спадкоємцю. У цьому випадку податок слід відносити до підгрупи особистих податків. Податком може оподатковуватися і саме спадщину цілком, а частка кожного із спадкоємців вже не підлягає оподаткуванню. Такий податок слід відносити до реальних податків.
У податкових законодавствах різних країн можна зустріти різні трактування і визначення непрямих податків. Міжнародні організації, які проводять співставлення податкових систем і тенденцій у динаміці податкових доходів, теж застосовують різні методики угруповань. Важливо пам'ятати про ці відмінності при зіставленні даних з різних джерел.
Основні види непрямого оподаткування - це акцизи, податок з обороту, податок з продажів, податок на додану вартість, а також окремі види мита і зборів.
Поняття «акцизи» може мати як розширене, так і вузьке тлумачення. У групу акцизів можуть включатися всі види податків на товари та послуги (розширене тлумачення). Вузьке тлумачення терміну «акцизи» передбачає віднесення до цієї групи лише податків, що стягуються у вигляді надбавок до цін або тарифів на окремі конкретні товари та послуги.
ПДВ нерідко розглядають як різновид податку з обороту і об'єднують ці два податки в одну групу, протиставляючи цим видам оподаткування індивідуальні акцизи.
До групи непрямих податків крім індивідуальних акцизів і загальних податків на товари та послуги (податок з обороту, податок на додану вартість, податок з продажу) слід відносити також податки, що стягуються з вартості товарів при перетині кордону (мито). Іноді товари, що ввозяться на територію держави, обкладаються індивідуальними акцизами, в інших випадках ставки митного тарифу встановлюються на рівні, приблизно відповідному рівню ставок індивідуальних акцизів на товари, вироблені всередині країни. Спільне в цих двох видів оподаткування полягає в тому, що податкову базу утворює вартість, обчислена на підставі спеціальних методик. Різниця полягає в тому, що податкова база по акцизах розраховується на основі вартості виробництва (витрат виробництва) або застосовуються тверді ставки акцизу до одиниці обкладання, а при оподаткуванні митом податкова база розраховується на основі митної вартості товару. До акцизах також відносяться різного роду «внутрішні» податки на окремі види товарів. Наприклад, у Франції використовується внутрішній податок на нафтопродукти.
До непрямих видам оподаткування ставилися взимавшиеся в 1990-і рр.. в Російській Федерації податок на рекламу, податок на перепродаж автомобілів, обчислювальної техніки і персональних комп'ютерів (податок міг стягуватися за ставкою, що не перевищує 10% від суми угоди), цілий ряд місцевих зборів: ліцензійний збір на право торгівлі винно-горілчаними виробами; ліцензійний збір на право проведення місцевих аукціонів і лотерей, збір з операцій, що здійснюються на біржах; збір на право проведення кіно-і телезйомок, збір за від-криття грального бізнесу.
При використанні традиційної класифікації податків іноді в особливу групу виділяють мита і збори, тобто ці види обов'язкових платежів податкового характеру не відносять ні до прямих, ні до непрямих податків. Однак переважна більшість видів мита і зборів слід відносити до непрямих видам оподаткування. Ліцензійний збір являє собою збір за право здійснення будь-якого виду діяльності або виробництва і (або) реалізації яких-небудь товарів або послуг. Суми, сплачені за ліцензійними зборами, юридичні особи (підприємства та організації) зазвичай включають у витрати виробництва (обігу), тобто відбувається перекладення податку.
До недоліків традиційної класифікації слід віднести плутанину, яка породжується включенням або невключенням до числа податків внесків на соціальне страхування та інших внесків і зборів обов'язкового характеру. Частка внесків соціального характеру в загальному розмірі платежів обов'язкового характеру в більшості країн становить від 25 до 40%. Іншими словами, в, сучасних умовах суми надходжень від таких платежів нерідко перевищують сукупне надходження від усіх видів податків на доходи і майно.
В одних країнах згадані обов'язкові відрахування провадяться в незалежні від державного бюджету фонди, в інших - вони надходять безпосередньо до федерального бюджету, в третіх країнах зустрічаються елементи двох вищевказаних систем (змішаний варіант). Як прихильники включення, так і прихильники невключення обов'язкових внесків на соціальне страхування та інші соціальні цілі в число податків наводять дуже переконливі аргументи. Прихильники включення таких внесків до числа податків справедливо відзначають їх обов'язковий характер, жорстку законодавчу регламентацію, говорять про те, що платнику в принципі все одно, підуть його гроші до бюджету або який-небудь незалежний фонд. Прихильники невключення, безсумнівно, мають рацію, коли нагадують про поворотному (у перспективі) характері таких відрахувань, особливо для осіб, зайнятих найманою працею, тобто про те, що якщо всі обов'язкові платежі називати податками, то виникне змішання понять, що визначають різні предмети і процеси. Нарешті, вони вказують на те, що в ряді країн в системах внесків на соціальне страхування є елементи вибору та добровільності, що несумісне з платежами податкового характеру. З 2000 р. дана теоретична проблема в Росії втратила практичний сенс у зв'язку з тим, що внески до державних фондів соціального призначення були замінені єдиним соціальним податком.
Складнощі забезпечення чіткої класифікації збільшуються і у зв'язку з тим, що в ряді країн паралельно з внесками на соціальне страхування (обов'язковими і добровільними) існують податки на заробітну плату (на фонд заробітної плати). Останні можуть мати характер цільових податків, що зближує їх з внесками соціального призначення.
При використанні традиційної класифікації певні складнощі виникають при віднесенні промислових податків до якої-небудь групи. Як правило, промисловий податок являє собою самостійну підсистему різних видів оподаткування.
Так, в Росії на рубежі XIX-XX ст. під єдиною назвою «промисловий податок» було встановлено кілька видів податків. Основний промисловий податок, по суті, представляв собою ліцензійний збір (непрямий податок). Крім того, стягувалися різноманітних додаткові податки на окремі види доходів і майна. Ці додаткові види податків і зборів слід відносити до прямих податків.
Нижче наведені варіанти традиційних класифікацій податків і платежів обов'язкового характеру.
Варіант 1


III. Мита і збори
На звернення майна
На акти цивільного стану
Судові
Нотаріальні
Гербові
Інші
Примітки.
Внески на соціальне страхування не враховані.
Класифікація митних податків здійснюється за походженням і за цілями.
Мита на звернення майна віднесені до групи «Мита і збори» виходячи з особливостей справляння.
Варіант 2


Внески на соціальне страхування
Внески працюючих за наймом
Внески, що сплачуються наймачам
Внески осіб, які отримують гонорари (особи вільних професій)
Внески незайнятих
Примітка. Не включені ні в одну групу мита і збори, що не відносяться до митних (рег істраціонние, судові, нотаріальні, патентні). Як видно з порівняння двох варіантів традиційної класифікації, податки на доходи від грошових капіталів включаються то в розряд особистих, то в розряд реальних прямих податків. Як зазначалося вище, в розряд особистих можна відносити аж ніяк не всі види податків на на-следство (у тому випадку, коли спадщина оподатковується цілком, утримання та перерахування податку здійснюється уповноваженими на те особами, а частка, належна спадкоємцю, цим податком вже не обкладається).
Важко також розібратися з податками на майно, так як окремі види останніх потрапляють в різні групи: побудинковий, поземельний-в групу реальних, а майнові (цим податком можуть також обкладатися будинки та земельні ділянки) - у групу особистих.
Мита і збори становлять найскладнішу проблему при використанні традиційної класифікації. Вони включаються то до групи непрямих, то в групу прямих податків, або в самостійну групу. До прямих податків іноді відносяться і мита на звернення майна, які тільки найменуванням «мито» відрізняються від податків на перехід майна (на переклад прав на майно).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
© 2015-2022  econ.awardspace.biz