| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.4.1. Моделі податкової політики | ||
|
У сучасному світі можна виділити дві основні моделі податкової політики: ліберально-обмежену і соціально-навантажену. Перша модель характерна для країн, основною метою економічної політики яких є нарощування (відновлення) виробництва товарів, вихід і експансія на нових зовнішніх ринках, зростання доходів населення за рахунок приватної ініціативи самих громадян. У рамках цієї моделі жорстко обмежується частка податкових вилучень (при відповідному обмеженні соціальних пільг і гарантій), надається широкий спектр податкових пільг для інвестицій у виробничому секторі, влади не прагнуть втручатися в регулювання приватнопідприємницької діяльності та утримуються від надання особливих гарантій учасникам ринкових відносин (у вигляді мінімуму заробітної плати, гарантій від звільнень, виплати допомоги з безробіття, страхування вкладів у банках і т.д.). Основними цілями державної політики висуваються стабільність національної валюти, всіляке заохочення експорту праці (товарів з високою часткою доданої вартості), а також обмеження зростання зовнішнього боргу. Ліберально-обмеженою моделі податкової політики дотри-жива Німеччина і Японія в період їх післявоєнного відновлення, а раніше - Росія і США (на рубежі XIX-XX ст.). В даний час така модель характерна для країн Південно-Східної Азії, Бразилії, Мексики, Індії, Китаю та ін Друга модель використовується в практиці високорозвинених країн, які прагнуть (або змушені) підтримувати високі стандарти соціальних гарантій і борються за збереження своїх конкурентних позицій на світовому ринку. Для таких країн межі традиційного економічного зростання вже досягнуті (існуючі в цих країнах виробництва страждають від недовантаження потужностей з причини обмеженого попиту), і їх більше займають проблеми структурної перебудови економіки (ліквідація низькоконкурентних виробництв і захоплення пріоритетних позицій на ринках високотехнологічної продукції). У своїй економічній політиці вони вибудовують наступну ієрархію пріоритетів: пріоритети «першої категорії» - підтримка високого платоспроможного споживчого попиту, забезпечення зайнятості і скорочення нерівності в розподілі доходів, і, далі, пріоритети "другої категорії" - підтримка високої частки експорту товарів і послуг, експансія на світовому ринку капіталів, розробка і проведення цілеспрямованої структурної політики. Інструментами, які застосовуються урядами цих країн у боротьбі за забезпечення цих пріоритетів, є маніпулювання курсом національної валюти, заохочення експансії фінансового капіталу, прискорений розвиток фондових ринків, концентрація передових знань і технологій (і їх носіїв) у своїх національних кордонах. Нарощування зовнішнього боргу вони розглядають як засіб дешевого (або зовсім безкоштовного) використання фінансових ресурсів усього іншого світу. високі ставки податків, за допомогою яких забезпечується обмеження виробництва і переміщення доходів від багатших верств населення (які схильні надлишки своїх доходів вивозити за кордон) до бідніших (збільшуючи таким чином їх платоспроможний попит , що направляється, в першу чергу, на продукти місцевого виробництва); застосування ПДВ, який менш обтяжливий для торговельних, спекулятивних операцій (з швидким грошовим оборотом) і особливо чутливий для «важких», матеріало-та капіталомістких виробництв; усунення податкових обмежень на міжнародну міграцію капіталів з метою контролю над інвестиційною політикою інших країн; застосування, для регулювання своїх податкових відносин з іншими країнами, моделі податкового угоди ОЕСР, яка вкрай сприяє саме країнам - експортерам капіталу; високі норми і ставки соціальних податків з метою підтримки громіздкою і низькоеластичного системи соціального страхування та забезпечення. В цілому ефективність і «корисність» проводиться в країні податкової політики залежить від рішення певного набору основних питань оподаткування. Це вибір податкової бази (доходи або витрати, або їх якесь поєднання); вибір методу і режиму оподаткування (нарахування податку податковими органами, самодекларірованіе доходів, сплата податку одержувачами доходів, утримання при виплаті доходу та ін.); вибір розміру податку та ієрархії податкових ставок (висока або низька частка об'єкта оподаткування, пропорційні, прогресивні або регресивні податкові ставки); вибір методу оподаткування міждержавних потоків товарів, доходів і капіталів ', вибір об'єктів податкового придушення (вивезення доходів і капіталів, операції з готівкою, споживання алкоголю, тютюну, енергоресурсів і т.д.). З економічної точки зору основним питанням податкової політики є вибір моменту застосування податку. Законодавець, враховуючи конкретні соціально-економічні процеси, конкретні цикли цивільного та комерційного обороту, повинен вибрати, на якому етапі, в якому ланці (а якщо на всіх етапах, у всіх ланках - то якими податками, як і в яких розмірах) застосовувати механізми н ал про гообл оже н і я. У комерційному обороті спочатку інвестуються грошові кошти (капітали), потім на них купуються фактори виробництва, за допомогою яких виробляються товари і виявляються послуги, потім ці товари і послуги продаються і, нарешті, виручені від цих продажів нові грошові кошти частиною повертаються у виробництво, частиною - йдуть на власне споживання власників капіталу, частиною - на цілі накопичення (або, як іноді кажуть, на відкладений попит). У цивільному обороті люди спочатку отримані доходи частково витрачають на придбання товарів (послуг) поточного споживання і майна, частково звертають на накопичення, потім можуть частину майна продати і нагромаджувати кошти передати іншим особам (у порядку дарування або успадкування) або вкласти в ті чи інші інве-стіціонного об'єкти, щоб отримати нові доходи. Відповідно вибору моменту застосування податку будуть виникати різні соціальні та економічні наслідки. У комерційному обороті обкладання грошових капіталів зменшуватиме можливості (за рахунок вирахування податку з суми готівки капіталів) і схильності до накопичення (податок «штрафує» накопичення грошей). Обкладення факторів виробництва (капіталу, праці та землі) відображається безпосередньо на темпах економічного зростання (чим вище податки - тим нижче темпи зростання, і залежно від розподілу податкового тягаря між окремими факторами виробництва придушуються або капіталомісткі, або трудомісткі, або ресурсо-зе млеем кі галузі виробництва). І, нарешті, обкладення отриманих комерційних доходів (прибутків) - різними податками, «в розвилці» розподілу цих доходів на цілі споживання і накопичення - відносно заохочує або пригнічує одне проти іншого. В цілому, як ми бачимо, законодавець повинен вибирати між трьома об'єктами оподаткування - доходами, майном і угодами (а фактично - між двома, оскільки доходи можна визначити і як приріст належить особі майна, так само як і майно - як накопичені доходи особи) та між різними податковими режимами стосовно до різних особам, які отримують доходи, володіє майном і вчиняє угоди. Правильний вибір об'єктів оподаткування як по застосовуваних податковим режимам (за видами податків, по їх структурі і «за місцем застосування»), так і за розмірами податкових платежів визначає успіх або неуспіх податкової політики, а в кінцевому рахунку - загальний успіх або неуспіх політики того чи іншого уряду. М. Тетчер втратила свою провідну роль в політичному житті Великобританії через спроби введення зрівняльного подушного податку. Як зауважив редактор впливового британського журналу «Податкові дослідження» М. Девере, в сучасному житті «вибори виграє і програє податкова політика». Вище вже зазначалося, що за економічними критеріями податки прийнято ділити на дві категорії - податки прямі і непрямі. Такий поділ передбачає оподаткування, з одного боку, доходів, з іншого - витрат. Кордон між прямими і непрямими податками умовна і залежить від можливостей перекладання цих податків. Загальна картина співвідношення прямого (прибутковий податок, податок на прибуток компаній, внески до фондів соціального страхування) і непрямого (податки на споживання, акцизи, внески підприємців у фонди соціального страхування) оподаткування виглядають таким чином: прямі податки переважають у Німеччині, США, Канаді, Японії; непрямі податки - у Франції та Італії; щодо збалансовану, за структурою, систему оподаткування мають Італія та Німеччина. Перевага, що віддається в тій чи іншій країні тим чи іншим категоріям і видам податків, залежить від багатьох факторів, починаючи з зручності збору і кінчаючи політичними міркуваннями, пов'язаними з психологією платників податків, а в останні десятиліття - від впливу податків на темпи розвитку економіки. До середини 1970-х рр.. у більшості розвинених країн спостерігалося зростання частки прибуткового податку та внесків до фондів соціального страхування, що супроводжувалися практично незмінною часткою податків на споживання. З другої половини 70-х рр.. виникла тенденція до підвищення частки непрямих податків (податків на споживання). | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||