3.1.2. Межі кредитування підприємств у межах кредитної лінії
В економічній літературі дається наступна формула розрахунку розміру кредитної лінії (Кл):
Кл - (ПЗ + НП + ДП + ДЗ + ТО) - (КЗ + СС),
де ПЗ - виробничі запаси;
НП - заділи незавершеного виробництва;
ДП - залишки готової продукції;
ДЗ - дебіторська заборгованість;
ТО - товари відвантажені;
КЗ - кредиторська заборгованість;
СС - власні кошти.
Ця формула в роботі вітчизняних комерційних банків практично не застосовується. Розрахунки ведуться за їх власними методиками.
Зниження розміру кредитної лінії обумовлено не стільки фактом появи вільних грошових коштів на розрахунковому рахунку позичальника, скільки конкретними термінами зниження кредитуються запасів і витрат. На нашу думку, це вимагає:
обгрунтування і вибору способу визначення і перегляду кредитної лінії;
визначення максимального терміну дії кредитної лінії та погашення окремих кредитів, що видаються в її рамках ;
розрахунку розміру відсотка) за користування позикою;
вибору способу забезпечення кредиту;
визначення порядку кредитування в разі погіршення фінансового становища позичальника і порушення ним встановлених в договорі умов;
розгляду можливості перетворення окремих кредитів і всієї заборгованості в разову термінову позику.
На жаль, ці питання опрацьовуються банками недостатньо ретельно, у зв'язку з чим фактична заборгованість за даними банківських позиках істотно відрізняється від запланованого межі.
У зв'язку з цим до числа найбільш важливих проблем кредитування по укрупненому об'єкту в межах кредитної лінії слід віднести вдосконалення методики визначення ліміту кредитування. Як зазначалося, розмір кредитної лінії пов'язаний з двома чинниками: потребою клієнта в позикових коштах і його можливістю погасити позичкову заборгованість в шуканому обсязі. Іншими словами, потребу клієнта в позикових коштах повинна бути порівняємо з потенційною можливістю повернення позики. Для узгодження цих величин, на наш погляд, доцільно розраховувати два показники: ліміт потреби клієнта в позикових коштах і ліміт кредитного ризику позичальника.
Перший показник можна розрахувати на основі техніко-економічного обгрунтування потреби в позиці. Його величина в цьому випадку буде визначатися сукупністю витрат клієнта, пов'язаних з кредитуються об'єктом.
Другий показник, що відображає оцінку кредитного ризику позичальника, потрібно розраховувати на основі оцінки можливих джерел погашення позики. Шляхом зіставлення лімітів названих двох видів банк може прийняти рішення про найбільш раціональне ліміті кредитної лінії. Здається, у цьому випадку важливо вибрати мінімальне значення одного з двох зазначених лімітів. Це може бути величина або в межах розрахунку по ТЕО, якщо отримана сума знаходиться в межах ліміту кредитного ризику, або в межах ліміту кредитного ризику, якщо даний ліміт менше обсягу потреби в позичці, розрахованого на основі аналізу техніко-економічного обгрунтування.
Важливо також звернути увагу на спосіб оцінки кредитного ризику позичальника. В принципі можливі два підходи.
Перший підхід орієнтований на оцінку кредитоспроможності клієнта на основі розрахунку фінансових коефіцієнтів. При всіх його позитивних якостях, як уже зазначалося, він не ідеальний і не дозволяє досить точно визначити абсолютну суму ліміту. Для розрахунку розміру кредиту більше підходить метод оцінки кредитоспроможності клієнта на базі аналізу та оцінки грошових потоків. Правда, даний підхід в російських умовах може бути застосований з деякими обмеженнями, головним чином відносно позичальників, що мають стабільний бізнес і тривалий час розміщують свої ресурси на розрахункових рахунках в даному банку. Не можна не враховувати і того, що визначення майбутніх потоків за даними минулих років не зовсім коректно, у зв'язку з чим ступінь достовірності прогнозу може виявитися недостатньою. Тому для визначення ліміту кредитного ризику можна вдатися до іншого підходу, що базується на оцінці вторинних джерел погашення позики, - дисконтуванню активів позичальника або активів поручителя.
У подібних випадках ліміт кредитного ризику краще розраховувати в такій послідовності:
1) оцінка кредитоспроможності позичальника на основі найбільш ефективних методів, обраних банком, і критеріальних рівнів;
дисконтування активів позичальника з урахуванням виділення чотирьох груп ліквідності активів і встановленого коефіцієнта дисконтування, диференційованого залежно від групи ліквідності і класу кредитоспроможності позичальника;
обчислення суми ліміту кредитного ризику шляхом зменшення дисконтованою суми активів на сукупну суму короткострокових зобов'язань позичальника;
зіставлення суми ліміту кредитного ризику, передбачуваного при видачі кредиту, з граничною величиною великих кредитів у відповідності з нормативними вимогами Банку Росії.
Друге завдання, що виникає в процесі кредитування по укрупненому об'єкту в межах кредитної лінії, пов'язана, як уже зазначалося, з визначенням кінцевого строку дії кредитної лінії. Цей термін встановлюється також з урахуванням потреби клієнта в додаткових ресурсах на певний період і його креди-тоспроможності. Зазвичай це відрізок часу від трьох місяців до одного року. Дані про термін погашення кредиту за обстеженим підприємствам представлені в табл. 3.1.
Конкретні терміни погашення кредитів, що видаються в рамках кредитної лінії, визначаються позичальниками самостійно або фіксуються в додаткових угодах до кредитних договорів. Часто забезпеченням кредитної лінії служать кредитуються банком запаси чи неоплачені рахунки. Нерідко кредитний договір супроводжується зобов'язанням клієнта зберігати мінімальний компенсаційний залишок на поточному рахунку в банку в розмірі 20-30% суми кредитної лінії. (В одних випадках залишок зберігається на рахунку протягом всього періоду дії кредитної лінії, в інших - лише при фактичному її використанні.)
Компенсаційний залишок не тільки цементує відносини банку і позичальника, знижує коливання депозитів, але і збільшує реальний дохід за позикою. Так, позичальник, що використав кредитну лінію на 200 тис. дол. з 9% річних протягом року, сплатить банку 18 тис. дол. у вигляді відсотків за позикою. Але за наявності мінімального залишку в 20% (40 тис. дол.) Фактична ставка дорівнюватиме 11,25% річних (18 тис. дол.: 160 тис. дол.). Ця переплата може бути частково компенсована позичальникові за рахунок встановлення пільгової ставки по кредиту.
Відомо, наприклад, що у торгових організацій кредитується весь сукупний оборот, причому оборот фондів носить несезонний характер. Це означає, що певна частина позичкової заборгованості буде постійно знаходитися в розпорядженні позичальника.
Для розрахунку розміру кредитної лінії слід запропонувати два варіанти.
Перший варіант (жорсткий) передбачає повне використання кредитної лінії, повне погашення позикової заборгованості з правом її відновлення надалі.
Другий варіант полягає в необхідності аналізу оборотності активів позичальника. Якщо оборотність оборотних активів стабільна або має тенденцію до прискорення, можна вважати віз-врат кредиту забезпеченим оборотом фондів, супроводжуваним трансформацією позикової заборгованості з одного об'єкта на інший (змінюється склад кредитуються товарів). При уповільненні оборач-ваності активів ліміт кредитування необхідно розраховувати з урахуванням дисконтування активів, посилюючи режим кредитування і вимагаючи від позичальника часткового погашення позикової заборгованості. Даний варіант найчастіше переважніше. Він дозволяє враховувати потреби клієнта і знижувати кредитний ризик банку.
Інший механізм слід встановити для підприємств із сезонним кругообігом фондів. Відомо, що сезонний фактор дозволяє чітко виділяти періоди потреби в кредиті і періоди його погашення. Стосовно до цих періодів в кредитних договорах з клієнтами повинні бути позначені терміни видачі позик і терміни їх погашення (з відповідним відображенням даних оборотів в динаміці ліміту кредитної лінії).
Як показує вивчення практики кредитування сезонних про-ізводств, ліміт кредитної лінії не завжди пов'язаний з реальним рухом кредитних витрат, в результаті ліміт кредитної лінії в період зниження сезонних витрат може не відповідати реальній потреб-ності клієнта в позикових ресурсах. Тому при кредитуванні сезонних виробництв важливо встановлювати снижающийся ліміт. Його відсутність може привести до перекредитування клієнта, тобто до видачі позик в межах ліміту на інші, не пов'язані з сезонністю мети або до невиправданого продовження термінів погашення позик.
Крім того, відображення за балансом нереальною суми ліміту кредитної лінії ускладнює оцінку аналітиками банку його ліквідності. Завищена величина невикористаного ліміту кредитної лінії може негативно відбитися на оцінці ліквідності банку і навіть призвести до втрати деякої частини доходу, оскільки для виконання відповідних зобов'язань банку знадобляться ліквідні активи, у тому числі у вигляді завищеного залишку на кореспондентському рахунку.
При укладенні кредитного договору стосовно до сезонним об'єктам слід передбачати диференційовану величину ліміту кредитної лінії з урахуванням періоду сезонного наростання витрат та періоду їх зниження.