3.2.1. Управління запасами
Основні етапи розробки політики управління запасами:
1. Аналіз динаміки і структури матеріально-виробничих запасів (в цілому і по окремих групах МПЗ), визначення постійної і змінної частини запасів і виявлення сезонних коливань, аналіз обсягу і структури витрат з обслуговування запасів (придбання, зберігання та ін.)
Визначення принципового підходу до формування запасів, який відображає позицію підприємства в частині вибору прийнятного співвідношення ризику і прибутковості в процесі формування запасів.
Консервативний підхід передбачає повне забезпечення поточних потреб, що гарантують нормальний хід операційної діяльності, а також створення значних резервів на непред-бачені випадки. Даний підхід забезпечує мінімізацію операційних і фінансових ризиків, але негативно відображається на фінансових результатах діяльності, що знаходить своє вираження у зниженні оборотності активів і економічної рентабельності.
Помірний підхід заснований на повному задоволенні поточних операційних потреб і створення нормальних резервів на випадки найбільш типових збоїв. При реалізації цього підходу забезпечується середній рівень ризиків і середнє значення показників оборотності і рентабельності.
Агресивний підхід полягає в мінімізації страхових запасів по всіх видах активів. В умовах реалізації підходу при відсутності збоїв забезпечується висока ефективність, але при їх наявності підприємство може встати перед проблемою скорочення або повної зупинки виробництва.
Імпз = Р3хН3-КЗ,
де Імпз - обсяг фінансових ресурсів, інвестованих в запаси, руб.; Р3 - середньоденний обсяг видатків запасів, руб.; Н3 - норматив зберігання запасів (за відсутності нормативу, використовується середня тривалість обороту), днів; КЗ - середня сума кредиторської заборгованості, руб.
По кожному з основних видів запасів розрахунок виконується окремо; інвестиції в запаси, обсяг споживання яких відносно невисокий, оцінюються обший величиною; отримані результати сумуються.
Визначення оптимального обсягу замовленої партії. 5. Одним із завдань управління запасами є завдання визначення оптимальної партії поставки, тобто оптимального обсягу закупівлі сировини і матеріалів. Розрахунок цієї оптимальної величини пов'язаний з наявністю двох тенденцій. Перша тенденція: при збільшенні партії закупівель МПЗ з'являється можливість скорочення витрат, пов'язаних з їх придбанням за рахунок зниження транспортних витрат на одиницю ресурсу, можливості отримання знижок при збільшенні обсягу закупівель і пр. Друга тенденція: збільшення величини закуповуваних партій викликає зростання витрат, пов'язаних із зберіганням запасів за рахунок збільшення вартості складських послуг, зростання втрат при зберіганні і т.д. З позиції співвідношення ризику та ефективності збільшення партії закупівлі дозволяє мінімізувати ризики, але призводить до зниження ефективності господарської діяльності за рахунок додаткових витрат на зберігання запасів, і навпаки, прагнення мінімізувати обсяг закупівель дозволяє забезпечити високу ефективність, але призводить до генерування ризиків зупинки виробництва.
Одним з рішень наявної проблеми є використання моделі економічно обгрунтованого замовлення. В основі дії цієї моделі лежить розуміння того, що існує така величина партії поставки (точка EOQ - Economic Order Quantity), яка забезпечує мінімальну суму сукупних витрат на придбання та зберігання запасів. Математично модель економічно обгрунтованого замовлення виражається формулою:
де q - оптимальний середній розмір виробничих запасів, од.
Висновок наведених формул представлений в [7,16].
Звичайно, модель економічно обгрунтованого замовлення, як і інші моделі, описані в літературі [10,4], має деякою мірою штучний характер, пов'язаний з наявністю таких обставин:
розглянуті залежності найчастіше мають нелінійний характер, в той час як розглянута модель описує їх лінійно;
на практиці досить складно точно розрахувати всі параметри розрахунку.
У той же час, незважаючи на деяку умовність, застосування моделі економічно обгрунтованого замовлення показує необхідність визначення оптимальної партії поставки для зниження сукупних витрат на формування запасів.
Аналіз показників оборотності запасів, основною метою якого є виявлення найбільш ефективних шляхів прискорення їх оборотності.
Впровадження ефективної системи контролю за рухом і збереженням запасів, яка є невід'ємною частиною політики управління запасами. Організація 'системи контролю передбачає нормування витрати виробничих запасів, систематичне проведення інвентаризацій ТМЦ, виявлення наднормативних запасів і аналіз причин їх наявності, а також рівня і причин фактичних втрат запасів, розробка заходів щодо скорочення втрат і наднормативних запасів. Вибір і закріплення в обліковій політиці підприємства найбільш ефективних способів обліку ТМЦ для забезпечення реального відображення вартості запасів, що є особливо важливим в умовах інфляції. В даний час відповідно до п. 16 ПБУ 5/01 встановлено чотири можливих способу обліку (за вартістю кожної одиниці, по середній собівартості, за методом ФІФО, за методом ЛІФО), при цьому у підприємства є можливість вибору різних методів обліку для однорідних груп ТМЦ.