| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4.4.2 ВИДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОВЕРНЕННЯ КРЕДИТУ ТА ЇХ ВЗАЄМОДІЯ З РИЗИКОМ | ||
|
Забезпеченням поворотності кредиту називають конкретне джерело погашення наявного боргу, юридично оформлені права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю і прийнятність даного джерела. У банківській практиці джерела погашення позичок поділяються на первинні та вторинні. Первинним джерелом є виручка від реалізації продукції, надання послуг або дохід, що надходить фізичній особі. Банки повинні при розгляді можливості укладення кредитної угоди орієнтуватися насамперед на первинне джерело. Для фінансово стійких підприємств, що є першокласними позичальниками, юридичне закріплення в кредитному договорі умови погашення позики за рахунок надходить виручки видається цілком достатнім. На практиці найчастіше складається ситуація, коли виникає певний ризик несвоєчасного надходження виручки. У цьому випадку виникає необхідність мати додаткові гарантії повернення кредиту, що вимагає вишукування вторинних джерел. До їх числа відносяться: застава майна і прав, поступка вимог і прав, гарантії та поруки, страхування. Основна вимога до них - ліквідність. Зазначені форми забезпечення повернення кредиту визначаються спеціальними документами, що мають юридичну силу і закріплюють за кредитором джерело погашення позики у разі відсутності у позичальника коштів при настанні терміну виконання зобов'язання. Використання вторинних джерел погашення позик є трудомістким і тривалим процесом. Ефективність існуючих форм забезпечення повернення кредиту залежить від дієвості правового механізму, грамотності правового та економічного змісту відповідних документів, дотримання ділової етики гарантів платіжних зобов'язань. Застава майна клієнта є однією з найбільш поширених форм забезпечення віз-вратності банківських позичок. Він означає, що кредитор - заставодержатель має право реалізувати це майно, якщо забезпечене заставою зобов'язання не буде виконано. Застава повинна забезпечити не тільки повернення позички, а й сплату відповідних відсотків і неустойок за договором, передбачених у разі його невиконання. Крім того, необхідно враховувати, що ринкова вартість заставленого майна може знизитися. Отже, у всіх випадках вартість застави повинна бути вище розміру необхідного позики. В якості застави можуть виступати цінні папери, майно та майнові права. Майно, для зарахування його до об'єкта застави, повинно відповідати двом критеріям: прийнятності і достатності. Критерій прийнятності відображає якісну визначеність предмета застави, критерій достатності - кількісну. Залежно від матеріально-речового змісту предмети застави поділяються на такі групи: 1 Застава майна клієнта: а) застава товарно -матеріальних цінностей: заставу сировини, матеріалів, напівфабрикатів; заставу товарів і готової продукції; заставу валютних цінностей (готівкової валюти), золотих виробів, прикрас, предметів мистецтва та антикваріату; заставу інших товарно-матеріальних цінностей; б) заставу цінних паперів, включаючи векселі; в) заставу депозитів, що знаходяться в тому ж банку; г) іпотека (застава нерухомості). 2 Застава майнових прав: а) застава права орендаря; б) заставу права автора на винагороду; в) заставу права замовника за договором підряду; г) застава права комісіонера за договором комісії. Предмет застави може залишатися у заставодавця або бути переданим у розпорядження, у володіння заставодержателю. Найбільше поширення має перший варіант застави, оскільки предмет застави найчастіше є джерелом отримання коштів для погашення боргових зобов'язань. При заставі з залишенням майна у заставодавця останній має право володіти і користуватися предметом застави відповідно до його призначення; розпоряджатися предметом застави шляхом його відчуження з переведенням на набувача боргу по зобов'язанню, забезпеченому заставою. У той же час заставодавець зобов'язаний застрахувати за свій рахунок предмет застави на його повну вартість, вжити заходів щодо її збереження, повідомити заставодержателя про здачу предмета застави в оренду. Запорука з залишенням майна у заставодавця може виступати в кількох формах, основними з яких є: заставу товарів в обороті; заставу товарів у переробці; заставу нерухомого майна (іпотека). Банк, як заставодержатель, при залишенні застави у заставодавця має право перевіряти за документами його фактичну наявність, розмір, стан та умови зберігання предмета застави. Якщо предмет застави втрачений і заставодавець не відновив його або за згодою заставодержателя не замінив іншим майном, рівним за вартістю, то банк-заставодержатель має право вимагати дострокового погашення забезпеченого заставою зобов'язання. Даний вид застави може виступати в двох основних формах: тверда застава; заставу прав. До видів майна, по яких при передачі у заставу потрібна реєстрація, відносяться: земля, підприємства, автомобільний транспорт, маломірні річкові судна, житлові будинки, квартири та ін Найважливішим елементом заставного механізму є складання і виконання договору про зало-ге, в якому відбивається весь комплекс правових взаємовідносин сторін по заставі майна або майнових прав. При використанні як забезпечення повернення позики гарантії або поручительства майнову відповідальність за позичальника несе третя особа. Існує кілька видів гарантій, що розрізняються між собою по суб'єкту гарантійного зобов'язання, порядку оформлення гарантії, джерелу коштів використовуваного для гарантування платежу. В якості гаранта можуть виступати органи державної і муніципальної влади, фінансово стійкі підприємства, банки, інші кредитні установи або страхові організації. Банківська гарантія є односторонньою угодою, відповідно до якої гарант дає письмове зобов'язання виплатити обумовлену грошову суму при представленні кредитором письмової вимоги про його сплату. За отримання банківської гарантії боржник зобов'язаний сплатити гаранту комісійну винагороду. Банківська гарантія відрізняється від інших способів забезпечення виконання зобов'язань. Насамперед, банківська гарантія є зобов'язанням, незалежним від договору, виконання якого вона забезпечує. Крім того, на відміну від поручительства, застави та інших видів забезпечення повернення позики банківська гарантія зберігає силу і у разі недійсності того основного зобов'язання, на виконання якого вона була видана. Незалежність банківської гарантії від основного зобов'язання проявляється і в тому, що закінчення строку позовної давності за основним зобов'язанням не тягне за собою закінчення терміну дії зобов'язання, який із банківської гарантії. Відмінною особливістю банківської гарантії є і її безвідкличного. Незважаючи на те, що банківська гарантія є односторонньою угодою, відкликати її гарант має право лише в тому випадку, якщо це передбачено в гарантії. Специфіка банківської гарантії полягає також і в обов'язковому безкоштовне характер між гарантом і принципалом (позичальником). Порука застосовується як при взаємовідносинах банку з юридичними, так і з фізичними особами. Порука оформляється договором, за яким поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи (позичальника), відповідати за виконання останнім свого зобов'язання частково або повністю протягом певного часу. Позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату відсотків, відшкодування судових витрат по стягненню боргу та всіх інших збитків кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань боржником. Однією з форм забезпечення своєчасного повернення кредиту позичальником може виступати переуступка (цесія) на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі. Уступка (цесія) - це документ позичальника (цедента), в якому він поступається своєю вимогою (дебіторську заборгованість) кредитору (банку) в якості забезпечення повернення кредиту. У відповідності з договором про цесії з уступленному вимогу (дебіторські рахунки) банк має право скористатися надійшла виручкою тільки для погашення виданого кредиту та сплати відсотків за нього. Якщо по уступленному вимогу надходить сума грошових коштів, що перевищує заборгованість по позиці, то різниця повертається цеденту. На практиці використовуються два види цесії: відкрита і тиха. Відкрита цесія передбачає повідомлення боржнику про уступку вимоги. У цьому випадку боржник погашає своє зобов'язання безпосередньо банку, а не позичальнику банку. При тихій цесії банк не повідомляє третій особі про уступку вимоги, боржник платить цеденту, а той зобов'язаний передавати отриману суму банку. Позичальник віддає перевагу тиху цессию, щоб не підривати свій авторитет в ділових колах. Банк при укладенні договору про передачу права власності в забезпечення наявного боргу повинен упевнитися, що позичальник дійсно є власником конкретних цінностей. Однак ця перевірка не зменшує ризику, який супроводжує передачу права власності. З метою зменшення ризику банки обережно підходять до визначення розміру забезпечення, у зв'язку з чим максимальна сума кредиту становить 20 - 50% їх вартості. Якщо клієнт не має достатнього забезпечення або витребовує позику на операцію, що має підвищений ступінь ризику, банк розглядає питання про доцільність видачі кредиту за умови укладення договору страхування ризику непогашення кредиту зі страховою компанією. При на-надходженні обставин, зазначених у страховому договорі, банк має право розраховувати на часткове або повне відшкодування страховим товариством неодержаної банком суми. При цьому страхова компанія отримує право вимоги з боржника відшкодування заподіяної шкоди в межах виплаченого банку страхового відшкодування. Застосовується і інший порядок страхування кредитів, коли одержувач кредиту відповідає своїм майном не перед банком, а перед страховим товариством, яке, в свою чергу, використовуючи це майно, гасить зобов'язання позичальника перед банком у разі неповернення кредиту. Така форма страхування змушує позичальника ретельніше зважувати свої можливості з повернення кредитів в строк. Банк негайно отримує суму страхового відшкодування до визначеного у договорі терміну. Однак, в умовах системної кризи, що охопила фінансову систему країни, майже неможливо знайти страхову компанію, готову прийняти на страхування кредитні ризики, так як недостатність власного капіталу страховиків не дозволяє здійснювати цей вид діяльності. Крім того, необхідність виплачувати страхову премію веде до подорожчання кредиту для позичальника, фінансовий стан якого небездоганно. Найбільш кращим для банку-кредитора в якості забезпечення є застава вкладів, що знаходяться в цьому банку. Для банку цей вид застави характерний низькими витратами на здійснення контролю, сам же заставу високоліквіден, що важливо при оцінці якості позик. Кредити, забезпечені заставою вкладів, що знаходяться в банку-кредиторі, за інших позитивних умовах відносяться до кредитів високої якості. Поручительства і гарантії відносяться до форми забезпечення більш низької якості. До їх переваг можна віднести низькі витрати на утримання, швидке використання та участь другої особи в відповідальності. Недоліками є великі витрати з перевірки кредитоспроможності поручителя або гаранта та пов'язані з цим проблеми. Уступка вимог, як форма забезпечення кредиту, для банку - кредитора найменш приваблива. Це пов'язано з проблемами контролю, з податковим правом, особливим ризиком тихій цесії. Позики з таким забезпеченням переносяться в найнижчу категорію якості. Найбільш кращим видом застави є іпотека (застава нерухомого майна), до недоліків якої відноситься труднощі оцінки, а до переваг - стабільність ціни, неодноразове використання, простота контролю за збереженням, можливість використання заставодавцем. При прийнятті такого виду застави банк-кредитор звертає увагу на його ліквідність. Чим більш ліквідний заставу, тим більш високу якість має кредит, виданий під його забезпечення. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||