6.3. Грошова система, рівновага на грошовому ринку, грошовий мультиплікатор
Грошова система, як і всяка система, складається із сукупності взаємопов'язаних елементів, таких як:
грошова одиниця, про яку вже йшлося;
масштаб цін, тобто вагова кількість грошового металу, прийнята в країні в якості грошової одиниці, і її складових частин (наприклад, в Англії і у Франції це був фунт срібла, і грошові одиниці так і називалися - фунт в Англії та лівр у Франції. З часом масштаб цін відокремився від вагового вмісту грошової одиниці. Нині масштаб цін проявляється при вимірі вартостей товарів за допомогою цін). У кожній країні гроші мають назви і певний масштаб. Наприклад, в Росії гроші називаються рублями і один рубль ділиться на сто копійок;
емісійна система, тобто установи, що випускають гроші і цінні папери;
види грошових знаків, тобто система кредитних паперових грошей, розмінних монет;
інститути грошової системи - установи, регулюючі грошовий обіг.
Головним елементом грошової системи є гроші як все-загальний вартісний еквівалент.
Зазначене вище різноманітність видів грошей є результатом тривалого розвитку грошової системи.
У момент свого виникнення система була відносно проста. Роль грошей виконувало золото, срібло або те й інше. Відповідно грошова система характеризувалася або як монометалічна, заснована на одному грошовому металі, або як біметалічна, заснована на одночасному використанні двох грошових металів - золота і срібла.
У другій половині XIX в. практично всі країни перейшли на золотомонетний стандарт.
Для даного типу грошової системи були характерні такі особливості:
вільне карбування золотих монет;
вільний розмін паперових грошей на золоті монети, і навпаки, з урахуванням відповідного масштабу цін;
вільний рух національних грошей між країнами;
стихійне дію закону грошового обігу. Якщо, наприклад, в обіг прямувало зайва кількість грошей, то це призводило до того, що зайві гроші йшли з обігу в якості засобу накопичення в резерв, і виходили звідти при нестачі грошей в обігу. У тому числі нестача грошей міг заповнюватися шляхом емісії паперових грошей на суму золотих грошей, що перебували в резерві.
Система золотого стандарту існувала до першої світової війни, під час якої паперові гроші почали друкувати поза їх зв'язку з золотом, понад те, що вимагав закон грошового обігу. Їх вже не можна було обміняти на золото, що означало крах даного типу грошової системи.
Після війни в Англії і Франції виникла система золотозливкового стандарту. Вона грунтувалася на можливості обміну паперових грошей на золото в обсязі вартості стандартного золотого злитка. Обміняти на золото можна було досить великі суми грошей, що обмежувало можливість такого обміну.
В інших країнах виникла золотодевизном грошова система. Вона передбачала можливість перетворення національних грошей в золото шляхом їх обміну на іноземну валюту, здатну обмінюватися на золото.
Криза 1929-1933 рр.. підірвав обидві ці системи. У 30-і рр.. про-ізошла демонетизація золота. Воно пішло з грошового обігу і перестало грати роль грошей на національному рівні. Відродити де-ніжну роль золота не вдалося і після другої світової війни. Практи-но у всіх країнах золота було недостатньо для того, щоб його використовувати в якості грошей.
Єдина країна, золоті запаси якої дозволяли обмінювати національну валюту на золото, були США. По суті, завдяки цьому запасу в західних країнах відродилася золотодевизном грошова система, яка передбачала можливість обміну національних валют на золото через їх попередній обмін на долари.
Однак виснаження золотих запасів США призвело до краху цієї системи на початку 70-х рр..
До теперішнього часу в світі склався паперово-кредитний тип грошової системи, для якої характерні наступні особливо-сті:
остаточний відхід золота з обігу у всіх країнах;
широке використання безготівкових розрахунків в товарно-грошових операціях - до 85% і більше всіх розрахунків;
тісний зв'язок грошового обігу з кредитними відносинами, в результаті яких виникають кредитні гроші, створювані не тільки державою через центральний банк, а й приватними комерційними банками;
залежність грошової системи від дотримання законів і правил грошового обігу, що регламентують емісію грошей, їх обіг, ведення безготівкового обороту.
Даний тип грошової системи характерний і для Російської Федерації.
Досі про гроші говорилося як про інструмент, що забезпечує функціонування товарних ринків, насамперед ринків споживчих і факторних товарів. Однак і самі гроші можуть бути товаром - об'єктом купівлі-продажу на особливих грошових ринках.
Під грошовим ринком макроекономіка розуміє ринок короткострокові позик, тобто систему відносин з приводу попиту і запропонованого-вання грошових одиниць. Пропозиція грошей - це грошова маса в обігу, тобто сукупність платіжних засобів, що звертаються в країні в даний момент. Існування грошового ринку пов'язане з кругообігом коштів, що видно з представленої на рис. 6.1 схеми.
Рис. 6.1. Кругообіг грошових коштів
Схема показує, що на позиковий ринок (ринок позикових коштів) йде потік грошових коштів, які формують їх пропозицію, а з нього йдуть позики, що формують задоволений попит на гроші. Очевидно, що фактичний попит може бути і більше. Тим самим тут, як і на будь-якому ринку, формуються попит і пропозиція. Їх взаємодія відбувається через ціну у вигляді відсотка по позиках.
Пропозиція визначається кількістю тимчасово вільних грошових коштів населення (домогосподарств), фірм та установ, включаючи банки, ощадні каси, страхові компанії, інвестиційні, пенсійні та інші фонди та фінансові установи, які постають як суб'єкти грошового ринку . Поняття «тимчасово вільні» означає те, що гроші на якийсь час, іноді на добу і навіть години, їх власникам не потрібні і за допомогою установ, де гроші зберігаються, вони можуть стати об'єктом пропозиції на грошовому ринку. Особливу роль у забезпеченні такої пропозиції відіграють банки, в яких зберігаються тимчасово вільні грошові кошти населення і підприємств.
Але не всі грошові кошти, що зберігаються в банках, можуть фор-рмувати пропозиція на грошових ринках, так як у банків повинні бути обов'язкові резерви, щоб мати можливість видавати гроші за першою вимогою вкладників. Необхідність у грошових резер-вах відображає факт балансування кожного банку між ліквідністю і прибутковістю, що досить наочно видно на рис. 6.2.
Рис. 6.2. Балансування банку між ліквідністю і прибутковістю
Відрізок 0-Р означає величину грошових коштів, якими володіє банк і які він може видати у вигляді позик у розрахунку на отримання відсотків і відповідно прибутку. Чим більше грошей він видасть у вигляді позик, тим більше у нього буде прибуток. Тому банк зацікавлений видати всі гроші. Але в цьому випадку ліквідність банку буде нульовою, і якщо до нього звернуться вкладники за своїми вкладами, то банк не зможе їх прохання задовольнити. Якщо такі відмови будуть з боку всіх банків, то вкладники не будуть довіряти гроші банкам і банківська система припинить своє існування.
У той же час, якщо банки будуть всі гроші вкладників зберігати у себе, то їх ліквідність буде стовідсотковою, на рис. 6.2 це позначено відрізком 0-Ь. Але в такому випадку прибутковість банків буде нульовий. Це також позбавить банківську діяльність сенсу. Необхідно, щоб у банків була і ліквідність, і прибутковість. Однак, як правило, банки в гонитві за прибутком прагнуть видати якомога більше грошей у вигляді позик, зводячи ліквідність до нуля і тим самим ставлячи під загрозу становище всієї банківської системи.
Для того щоб усунути таку загрозу, держава через центральний банк встановлює норму обов'язкового банківського резерву у вигляді частки коштів банку, яка повинна знаходитися в банку у вигляді касової готівки, а іноді для надійності передаватися у вигляді внеску центральному банку. Норма, впливаючи на можливість видачі банками позик, тим самим впливає і на пропозицію грошей: вище норма - нижче пропозицію, і навпаки. Так, на рис. 6.2 відрізок 0-ь1 означає частину грошових коштів банку, яку треба мати в якості обов'язкового резерву. Відповідно в вигляді позик банк може видати грошей не більше 0-Р1. Різниця між фактичними і зобо тельними резервами утворює надлишкові резерви, з яких банк може надавати позики.
Вплив норми обов'язкового банківського резерву на пропозицію посилюється через грошовий мультиплікатор. Для того щоб зрозуміти сутність цього мультиплікатора, візьмемо такий приклад. У банк А зроблено вклад у розмірі 1000 р. Ця сума збільшує його активи і пасиви: активи - це грошові кошти, які приносять банку дохід, а пасиви - кошти, що вимагають від банку витрат. Завдяки внеску співвідношення активів і пасивів банку буде таким, як представлено на рис. 6.3.
Вклад збільшив резерви банку на 1000 р. Припустимо, що норма обов'язкового банківського резерву становить 10%. З урахуванням цієї норми відбувається розподіл вкладу на дві частини - 100 р. направляється в обов'язковий банківський резерв, а 900 р. може бути видано у вигляді позик.
Рис. 6.3. Співвідношення активів і пасивів банку
Якщо припустити, що сума 810 р. також у вигляді внеску потрапить в банк В, а потім її відповідна частка потрапить в банк Г і т.д., то в кінцевому рахунку загальна пропозиція грошей, викликане первоначаль-ним внеском в 1000 р., складе 10000 р.
Цю суму можна підрахувати за допомогою грошового мультиплікатора, який визначається шляхом відношення одиниці до норми обов'язкового банківського резерву:
Помножимо 1000 р. на мультиплікатор і отримаємо 10000 р.: 1000X10 = 10000.
Грошовий мультиплікатор, таким чином, являє собою коефіцієнт, що показує у скільки разів може збільшитися початкова сума, покладена в банк у вигляді внеску. Також він показує, у скільки разів зміниться обсяг грошової маси у разі зміни грошової бази (грошей центрального банку).
Тепер звернемо увагу на попит на грошовому ринку. Попит на гроші (попит на грошовому ринку) являє собою ту кількість грошей, яке необхідно економічним суб'єктам для погаше-ня боргів і для купівлі цінних паперів, приносять відсоток.
Попит, таким чином, складається з таких двох складових, як:
Гроші, необхідні як засіб платежу. Це так званий попит для угод.
Гроші, необхідні для перетворення їх в цінні папери, що дають вищі відсотки, ніж гроші, покладені на банківський рахунок. Ці гроші називають також попитом з боку активів, під яким розуміються цінні папери. Під цінними паперами тут зазвичай маються на увазі короткострокові облігації. Високий відсоток на облігації веде до зростання попиту на них. Але не завжди бажаючі їх купити мають для цього гроші. У цьому випадку доводиться звертатися на грошовий ринок. Такий попит на грошовому ринку називають спекулятивним.
Однак цінні папери нерідко купують для забезпечення більшої надійності портфеля фінансових коштів (активів). Коли активи складаються не тільки з готівкових грошей, які не дають доходу, однак є надійним ліквідним засобом, а й з вкладів, акцій, облігацій, то такі активи уособлюють зростаюче при мінімальному ризику багатство.
Взаємодія попиту і пропозиції на грошовому ринку здійснюється через відсоток, який виступає в ролі ціни грошей як специфічного товару. У відсотку, як в ціні, відображаються інтереси не лише покупців, а й продавців.
Для покупців відсоток відображає корисність грошей. Це може бути корисність грошей як платіжного засобу, що дозволяє їм позбутися від боргів. Корисність грошей може полягати і в можливості придбання на них цінних паперів, приносять високий відсоток.
Продавці, які дають гроші в борг, через відсоток оцінюють бу-дущую вартість грошей. По суті, відсоток постає як різниця між справжньою і майбутньою вартістю грошей, відданих у борг.
Безпосередньо взаємодію попиту і пропозиції на грошовому ринку відбувається через норму відсотка, яка підвищується
при перевищенні попиту над пропозицією, і навпаки. Як і на звичайному ринку, тут також існують зворотна залежність попиту від норми відсотка і пряма залежність пропозиції від норми відсотка (дана залежність показана на рис. 6.4).
Рис. 6.4. Залежність величини попиту та пропозиції від норми відсотка
Рис. 6.4 показує, що при рівності попиту та пропозиції (0-Ме) встановлюється рівноважна норма відсотка (ге).
Важливою особливістю грошового ринку є залежність норми процента від ринку цінних паперів, стан якого може порушувати рівновагу на грошовому ринку і відновлювати його. Уявімо, що на ринку цінних паперів з'явилися облігації вартістю 1000 р., Що дають відсоток 200 р. Норма відсотка становить 20%. Якщо на грошовому ринку норма всього 10%, то тут зросте попит на гроші для того, щоб їх використовувати для купівлі облігацій. Відповідно скоротиться і пропозиція, так як для власників грошей також буде більш вигідно купити високоприбуткові облігації, ніж віддавати гроші в борг під низький відсоток. У результаті зростання попиту і падіння-позиції норма відсотка на грошовому ринку піде вгору.
На ринку цінних паперів ситуація буде іншою. Зростання попиту на облігації при даному реченні призведе до підвищення їх ціни, а значить, до зниження норми відсотка. Наприклад, за облігацію стануть давати 2000 р. Це буде означати падіння норми відсотка до 10%. Буде вигідніше позбуватися облігацій і направляти гроші на грошовий ринок, де норма відсотка виявляється вищою. Рух грошей між цими ринками в кінцевому підсумку призведе до встановлення загальної для них норми відсотка, наприклад 15%, при якій на обох ринках виникає рівновага.
Рівновага на грошовому ринку є однією з умов забезпечення стабільності грошей, що, в свою чергу, є умовою загального макроекономічного рівноваги.
Стійкість грошей і грошового обігу залежить від принципів організації та дотримання законів грошового обігу, правильного виконання грошима своїх функцій.
Принципи організації грошового обігу встановлюють порядок функціонування грошового обігу в країні, який включає:
планування обігу готівкових грошей шляхом складання балансу грошових доходів і витрат населення, плану грошового обігу, касових планів тощо;
облік загальноекономічних законів і законів грошового обігу;
концентрацію обороту готівки в центральному емісійному банку;
дотримання економії витрат, пов'язаних з обігом готівки;
створення умов, що забезпечують стійкість грошового обігу в країні.
Контроль за функціонуванням на території країни готівкових та безготівкових грошей покладено на Центральний банк Росії.