7.3 ДИВЕРСИФІКАЦІЯ, ТРАНСФЕРТ І САМОСТРАХУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ ПІДПРИЄМСТВА
Як основні форм диверсифікації фінансових ризиків підприємства можуть бути використані наступні її напрямки:
диверсифікація видів фінансової діяльності. Вона передбачає використання альтернативних можливостей отримання доходу від різних фінансових операцій - короткострокових фінансових вкладень, формування кредитного портфеля, здійснення реального інвестування, формування портфеля довгострокових фінансових вкладень і т.п.
Диверсифікація валютного портфеля (івалютной кошика ") підприємства. Вона передбачає вибір для проведення зовнішньоекономічних операцій кількох видів валют. У процесі цього напрямку диверсифікації забезпечується зниження фінансових втрат по валютному ризику підприємства;
диверсифікація депозитного портфеля. Вона передбачае розміщення великих сум тимчасово вільних грошових коштів на зберігання в кількох банках. Так як умови розміщення грошових активів при цьому суттєво не міняються, цей напрям диверсифікації забезпечує зниження рівня ризику депозитного Портф-ля без зміни рівня його прибутковості;
диверсифікація кредитного портфеля. Вона передбачає розширення кола покупців продукції підприємства і спрямована на зменшення його кредитного ризику. Зазвичай диверсифікація кредитного портфеля в процесі нейтралізації цього виду фінансового ризику здійсню-ється спільно з лімітуванням концентрації кредит-них операцій шляхом встановлення диференційованого за групами покупців кредитного ліміту;
диверсифікація портфеля цінних паперів. Цей напрямок диверсифікації дозволяє знижувати рівень Несис-тематичного ризику портфеля, не зменшуючи при цьому уро-вень його прибутковості (механізм такої нейтралізації за рахунок дії ковариации докладно розглянуто раніше); диверсифікація програми реального інвестування. Вона передбачає включення в програму інвестування різних інвестиційних проектів з альтернативною галузевою і регіональною спрямованістю, що дозво-ляє знизити загальний інвестиційний ризик по програмі.
Найбільший ефект диверсифікації фінансових ризиків досягається при підборі в портфель будь-якого виду інструментів, що характеризуються негативною кореляцією (або протилежної ковариацию). У цьому випадку сукупний рівень фінансових ризиків портфеля (що виражається колеблемостью прибутковості) знижується в порівнянні з рівнем ризиків будь-якого з таких інструментів. Вплив ковариации окремих фінансових інструментів на рівень ризику сукупного їх портфеля можна простежити на прикладі двох цінних паперів на графіках, представлених на рис. 7.3,
Малюнок 7.3. Вплив ковариации на рівень фінансового ризику
т
при диверсифікації портфеля цінних паперів.
Характеризуючи механізм диверсифікації в цілому, слід зазначити однак, що він вибірково впливає на зниження негативних наслідків окремих фінансових ризиків. Забезпечуючи безсумнівний ефект в нейтралізації комплексних, портфельних фінансових ризиків несистематической (специфічної) групи, він не дає ефекту в нейтралізації переважної частини систематичних ризиків - інфляційного, податкового та інших. Тому використання цього механізму носить на підприємстві обмежений характер.
У сучасній практиці ризик-менеджменту отримали широке поширення наступні основні направ-лення розподілу ризиків (їх трансферту партнерам):
- розподіл ризику між учасниками інвестиційного проекту. У процесі такого розподілу підприємство може здійснити трансферт підрядчикам фінансових ризиків, пов'язаних з невиконанням календарного плану будівельно-монтажних робіт, низькою якістю цих робіт, розкраданням переданих їм будівельних матеріалів і деяких інших. Для підприємства, що здійснює трансферт таких ризиків, ш нейтралізація полягає в переробці робіт за рахунок підрядника, виплати
їм сум неустойок і штрафів та в інших формах відшкодування понесених втрат;
розподіл ризику між підприємством і постачальниками сировини і матеріалів. Предметом такого розподілу є насамперед фінансові ризики, пов'язані з втратою (псуванням) майна (активів) в процесі їх транс-портування та здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, Форми такого розподілу ризиків регулюються відповідними міжнародними правилами - іІНКОТЕРМС-2 (Ю (Г;
розподіл ризику між учасниками лізингової операції. Так, при оперативному лізингу підприємство передає орендодавцю ризик морального старіння використовуваного (лізингованого) активу, ризик втрати ним технічної продуктивності (при дотриманні встановлених правил експлуатації) і ряд інших видів ризиків, що передбачаються відповідними спеціальними застереженнями в укладається контракті;
розподіл ризику між учасниками факторингової (форфейтинговой) операції. Предметом такого розподілу є насамперед кредитний ризик підприємства, який у переважної його частці передається відповідному фінансовому інституту - комерційному банку або факторингової компанії. Ця форма розподілу ризику носить для підприємства платний характер, однак дозволяє в істотному ступені нейтралізувати негативні фінансові наслідки його кре-дітно ризику.
Ступінь розподілу ризиків, а отже і рівень нейтралізації їх негативних фінансових наслідків для підприємства є предметом його контрактних переговорів з партнерами, що відображаються погодженими з ними умовами відповідних контрактів.
Механізм самострахування фінансових ризиків заснований на резервуванні підприємством частини фінансових ресурсів, що дозволяє долати негативні фінансові наслідки по тим фінансовим операціям, за якими ці ризики не пов'язані з діями контрагентів. Основними формами цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків є:
формування резервного (страхового) фонду підприємства. Він створюється відповідно до вимог законодавства та статуту підприємства. На його формування направляється не менше 5% суми прибутку, отриманого підприємством у звітному періоді;
формування цільових резервних фондів. Прикладом такого формування можуть служити: фонд страхування цінового ризику (на період тимчасового погіршення кон'юнктури ринку); фонд уцінки товарів на підприємствах торгівлі; фонд погашення безнадійної дебіторської заборгованості за кредитними операціями підприємства і т.п. Перелік таких фондів, джерела їх формування і розміри відрахувань до них визначаються статутом підприємства та іншими внутрішніми документами і нормативами;
формування резервних сум фінансових ресурсів в системі бюджетів, що доводяться різним центрам відповідальності. Такі резерви передбачаються зазвичай у всіх видах капітальних бюджетів і в ряді гнучких поточних бюджетів;
нерозподілений залишок прибутку, отриманого в звітному періоді. До його розподілу в інвестиційному процесі він може розглядатися як резерв фінансових ресурсів, що спрямовуються у необхідному випадку на ліквідацію негативних наслідків окремих фінансових ризиків.
Використовуючи цей механізм нейтралізації фінансових ризиків, необхідно мати на увазі, що страхові резерви у всіх їх формах, хоча й дозволяють швидко відшкодувати понесені підприємством фінансові втрати, проте "заморожують" використання достатньо відчутної суми фінансових ресурсів. У результаті цього знижується ефективність використання власного капіталу підприємства, посилюється його залежність від зовнішніх джерел фінансування. Це визначає необхідність оптимізації сум резервованих фінансових ресурсів з позицій майбутнього їх використання для нейтрализа-ції лише окремих видів фінансових ризиків. До числа таких ризиків можуть бути віднесені:
нестрахуемис види фінансових ризиків;
фінансові ризики допустимого і критичного рівня з невисокою ймовірністю виникнення;
більшість фінансових ризиків допустимого рівня, розрахункова вартість передбачуваного збитку по яким невисока.
Серед інших методів внутрішньої нейтралізації фінансових ризиків, що використовуються підприємством, можуть бути:
забезпечення запитання з контрагента по фінансовій операції додаткового рівня премії за ризик, Якщо рівень ризику по запланованій до здійснення фінансової операції перевищує розрахунковий рівень доходу по ній (за шкалою "дохідність-ризик"), необхідно забезпечити отримання додаткового доходу за нею або відмовитися від її проведення;
отримання від контрагентів певних гарантії. Такі гарантії, пов'язані з нейтралізацією негативних фінансових наслідків при настанні ризикового з-буття, можуть бути надані у формі поручительства, гарантійних листів третіх осіб, страхових полісів на користь підприємства з боку його контрагентів з високоризикових фінансових операцій;
скорочення переліку форс-мажорних обставин в контрактах з контрагентами. У сучасній вітчизняній господарській практиці цей перелік необгрунтовано розширюється (проти загальноприйнятих міжнародних комерційних і фінансових правил), що дозволяє партнерам підприємства уникати в ряді випадків фінансової відповідальності за невиконання своїх контрактних зобов'язань;
забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за ризиками за рахунок системи штрафних санкцій. Цей напрямок нейтралізації фінансових ризиків передбачає розрахунок і включення в умови контрактів з контрагентами необхідних розмірів штрафів, пені, неустойок та інших форм фінансових санкцій у разі порушення ними своїх зобов'язань (несвоєчасних платежів за продукцію, невиплати відсотків тощо). Рівень штрафних санкцій повинен повною мірою компенсувати фінансові втрати підприємства у зв'язку з непо -випромінюванням розрахункового доходу, інфляцією, зниженням вартості грошей в часі і т.п.
Вище були розглянуті лише основні внутрішні механізми нейтралізації фінансових ризиків. Вони можуть бути істотно доповнені з урахуванням специфіки фінансової діяльності підприємства і конкретного складу портфеля його фінансових ризиків.