2.3. Фінансові ринки, інститути та інструменти
Фінансові ринки. У системі стратегічного фінансування великих господарюючих суб'єктів, особливо суб'єктів, які є системоутворюючими для економіки світового , національного та регіонального масштабів, ринки капіталу, безумовно, займають домінуюче місце. Діяльність більшості компаній, особливо великих, тісним чином пов'язана з фінансовими ринками, кожен з яких представляє собою організовану чи неформальну систему торгівлі фінансовими активами та інструментами. На цьому ринку відбувається обмін грошима і їх еквівалентами, надання кредиту і мобілізація капіталу. Основну роль тут грають фінансові інститути, направляючі потоки грошових коштів від власників до позичальників. Як і будь-який ринок, фінансовий ринок призначений для встановлення НЕ-посередніх контактів між покупцями і продавцями фінансових ресурсів. Прийнято виділяти кілька основних видів фінансових ринків, проте для підприємства найважливішими є фондовий ринок, в основі якого лежить торгівля акціями компаній, і ринок позикових капіталів, на якому проводяться операції з отримання / надання кредитів і позик.
Учасниками ринку цінних паперів є:
емітенти цінних паперів - господарюючі суб'єкти, які прагнуть отримати додаткові джерела фінансування, а також органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що випускають позики для покриття частини державних і муніципальних витрат; вони несуть повну відповідальність за зобов'язаннями перед власниками цінних паперів;
власники цінних паперів - особи, яким ці папери належать на праві власності або іншому речовому праві; ними стають фізичні та юридичні особи, які мають тимчасово вільні кошти й бажаючі інвестувати їх для отримання додаткових доходів (розрізняють інституційних інвесторів - страхові компанії, пенсійні фонди, позиково-ощадні фонди тощо та інших інвесторів - населення, підприємства та організації); інвестори купують цінні папери від свого імені і за свій рахунок;
професійні учасники ринку цінних паперів - юри-дичні особи (у тому числі кредитні організації) та громадяни (фізичні особи), зареєстровані як підприемців, які здійснюють види діяльності, зазначені в гол. 2 Федерального закону «Про ринок цінних паперів ».
До підприємницької діяльності на ринку цінних паперів належать такі її види:
брокерська діяльність, в якості якої визнається вчинення цивільно-правових угод з цінними паперами повіреними або комісіонерами, діючими на підставі договору доручення або комісії, а також доручення на здійснення таких угод при відсутності в договорі вказівок на повноваження повіреного або комісіонера; професійний учасник в цьому випадку іменується брокером;
дилерська діяльність - вчинення угод купівлі-продажу цінних паперів від свого імені і за свій рахунок шляхом публічного оголошення цін купівлі та / або продажу певних цінних паперів із зобов'язанням їх купівлі та / або продажу за цінами, оголошеними особою, що здійснює таку діяльність; професійний учасник в цьому випадку іменується дилером ; в якості дилера може виступати тільки юридична особа, що є комерційною організацією;
діяльність з управління цінними паперами - здійснення юридичною особою або індивідуальним підприємцем від свого імені за винагороду протягом певного терміну довірчого управління фінансовими ак-тивами , переданими йому у володіння і належать іншій особі, в інтересах цієї особи або вказаних ним третіх осіб; до таких активів належать: цінні папери, грошові кошти, призначені для інвестування в цінні папери, грошові кошти та цінні папери, одержувані в процесі довірчого управління; професійний учасник в цьому випадку іменується керуючим;
клірингова діяльність - діяльність з визначення взаємних зобов'язань (збір, звірка, коригування інформації по операціях з цінними паперами та підготовка бухгалтерських документів по них), їх заліку при поставках цінних паперів і розрахунків по ним;
депозитарна діяльність - надання послуг зі зберігання сертифікатів цінних паперів та / або обліку і переходу прав на цінні папери; ці послуги можуть надаватися тільки юридичною особою, яка іменується в даному випадку депозитарієм ;
діяльність з ведення реєстру власників цінних паперів - діяльність, що припускає збір, фіксацію, обробку, зберігання та надання даних, складових сис-тему ведення реєстру власників цінних паперів; ці послуги можуть надаватися тільки юридичною особою, яке іменується в даному випадку власником реєстру (реєстратором); ведення реєстру не допускає суміщення цієї діяльності з іншими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів, ведення реєстру може здійснювати сам емітент, однак якщо число власників перевищує 500, власником реєстру повинна бути незалежна спеціалізована організація, що є професійним учасником ринку цінних паперів;
діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів - надання послуг, що сприяють висновку цивільно-правових угод з цінними паперами між учасниками ринку.
Фінансові інститути та їх функції. Під фінансовим інститутом розуміється установа, що займається як основною діяльністю операціями але передачі грошей, кредитування, інвестування та запозичення коштів за допомогою різних фінансових інструментів. Основне призначення фінансового інституту - організація посередництва, тобто ефективного переміщення грошових коштів (у прямій або опосередкованій формі) від сберегателей до позичальників. Перші являють собою, образно кажучи, володарів «мішка грошей», тобто вони готові передати їх за винагороду лйцу, що відчуває фінансовий голод; другі мають в портфелі вигідний інвестиційний проект, але мають достатніми для його реалізації джерелами фінансування.
Фінансові інститути виконують безліч функцій; серед них: (1) заощадження фінансових ресурсів (saving), (2) власне посередництво (intermediation), (3) фінансова трансформація (maturity transformation), (4) передача ризику (risk transfer), (5) організація валютних операцій (foreign exchange operations), (6) сприяння ліквідності (liquidity), (7) організація операцій по зміні організаційно-правових форм компаній (going public and going private transactions). Наведемо коротку їх характеристику.
Заощадження фінансових ресурсів. Поява цієї функції зумовлюється широко поширеною необхідністю накопичення коштів для їх подальшого використання (цільового інвестування або споживання). Безумовно, кошти можна накопичувати, не вдаючись до допомоги фінансових інститутів, однак це менш вигідно і небезпечно.
Посередництво. Є, по суті, основною функцією фі- нансових інститутів і логічно доповнює функцію заощадження, оскільки акумулюючи зберігаючі грошові кошти та будучи вимушеним платити за них, фінансовий інститут повинен потурбуватися про їх використання, що приносить дохід, якого буде достатньо не тільки для виплат Сберегатель, але і для отримання власного доходу. Таким чином, кошти йдуть від сберегателя до позичальника, а власне процес передачі коштів супроводжується виникненням зобов'язань щодо їх повернення та винагороді (рис. 2.1). Фінансовий посередник, отримавши грошові кошти, видає натомість
зобов'язання повернути їх на певних умовах ; в свою чергу, отримані кошти в певній комбінації надаються фінансовим посередником деякого позичальникові також під зобов'язання їх повернення з винагородою. Залежно від використовуваних фінансових інструментів повернення грошових коштів може здійснюватися опосередковано, через механізми ринку капіталу.
Фінансове посередництво
Фінансове посередництво вигідно з багатьох обставин. По-перше, далеко не всі сберегателей є фахівцями з фінансових операцій, що розбираються в тонкощах ощадно-позикових операцій. По-друге, навіть маючи певні знання в подібних операціях, сберегатель, вдаючись до послуг професіоналів, звільняється від необхідності пошуку конкретного варіанта інвестування коштів, тобто економить власний час і ресурси для заняття своїм основним бізнесом. По-третє, гроші сберегателя починають «працювати», а в іншому випадку вони могли б бездейст вовать. По-четверте, сберегатель отримує дохід, змушуючи по суті фінансового посередника ефективно використовувати отримані ним кошти. По-п'яте, за допомогою посередників можна диверсифікувати, знизити або передати ризик іншій особі. По-шосте, фінансові посередники можуть акумулювати великі обсяги коштів та після їх концентрації вкладати їх у проекти, потенційно недоступні дрібним інвесторам або Сберегатель. - Фінансова трансформація. Сенс цієї функції полягає в тому, що короткострокові (фінансові) активи і зобов'язання можуть трансформуватися у довгострокові. Досягається це, зокрема, шляхом сек'юритизації активів, коли кредитна установа збирає в пул надані їм кредити, забезпечені відносно однорідним майном, і випускає цінні папери під загальне забезпечення. Можливий і зворотний варіант, відомий, «займати коротко, позичати довго». Наприклад, компанія має потребу в інвестиції, але не може залучити необхідний обсяг грошових коштів на довгостроковій основі. Тоді вона робить «короткі» позики і вкладає їх в довгостроковий проект; при цьому потрібно періодична пролонгація «коротких» кредитів, а також впевненість у достатності поточних доходів для виплати відсотків і основної суми «короткого» кредиту. Безумовно, тут вище ризик підвищення процентних ставок і необхідна певна впевненість у поновлювальності джерел короткострокового фінансування.
Приблизно така ж логіка закладена в операції банківських та інвестиційних структур, коли кошти, залучені на короткий термін, вкладаються в довгостроковий проект. Тут беруться до уваги дві обставини: (а) акуратність розрахунків з короткостроковими інвесторами і тому недопущення ситуації, коли в умовах паніки вони одноразово захочуть повернути назад свої кошти навіть і з можливими втратами; (б) в даному випадку спрацьовує закон великих чисел, коли за наявності безлічі вкладників нівелюються коливання відносно сум вилучаються грошових коштів.
Передача ризику. Переважна більшість фінансових операцій ризиковими за своєю природою, тому при їх здійсненні завжди виникає бажання або уникнути ризику, або знизити його рівень. Досягається це різними способами, зокрема, отриманням гарантій і забезпечень, передачею частини ризику фінансовому посереднику та ін Більш докладно проблема ризику буде розглянута в п. 2.5.
Організація валютних операцій. У сучасній економіці переважна більшість компаній пов'язано в тій чи іншій мірі з валютними операціями. У розвинутій ринковій економіці ці операції зумовлені бажанням компанії вийти на міжнародні ринки благ і факторів виробництва; в економіці, що розвивається діють і інші причини валютних операцій - бажання створити спільні підприємства, знайти іноземного інвестора , відкрити закордонне представництво, придбати за кордону нову техніку та ін Оформлення подібних операцій в переважній більшості випадків проходить через фінансові інститути.
Сприяння ліквідності. Будь-яка компанія потребує готівкових коштах (у даному випадку мова йде про кошти в касі та на розрахункових рахунках), проте яким має бути їх обсяг - питання дискусійне. Оскільки поточна діяльність, у тому числі і відносно припливів і відтоків грошових коштів, за визначенням не може бути жорстко зумовленої, завжди виникає проблема створення страхового запасу коштів, якими можна було б скористатися, коли, наприклад, настав термін погашення кредиторської заборгованості, але гроші від дебітора, на які розраховувала компанія, на рахунок так і не надійшли. Найпростіший варіант страховки від подібної колізії - формування резерву коштів - виявляється не найвигіднішим, оскільки гроші, що лежать без руху, не тільки не приносять дохід, але, навпаки, призводять до збитків (наприклад, через інфляцію). Тому найбільш розумним є інвестування коштів у висо-коліквідние фінансові продукти, пропоновані фінансовими інститутами, наприклад, в акції, короткострокові зобов'язання і т. п.
Фінансові інструменти. У попередньому розділі було приведено загальне визначення фінансового інструменту як однієї з ключових категорій у взаєминах компанії з фінансовими ринками. За допомогою фінансових інструментів компанії здійснюють безліч операцій, причому ці інструменти можуть як формуватися компанією, так і купуватися нею. Вибір і значимість окремих інструментів визначаються різними обставинами і залежать від виду діяльності компанії. Зокрема, для фінансових інститутів особливу значимість мають похідні фінансові інструменти (опціони, ф'ючерси, форварди, свопи), за допомогою яких вони і отримують основну частину свого доходу; тоді як для компаній сфери виробництва подібні інструменти не є пріоритетними.
В основі багатьох фінансових інструментів і операцій лежать цінні папери. Цінний папір - це документ, що засвідчує з дотриманням встановленої форми і обов'язкових реквізитів майнові права, здійснення або передача яких можливі тільки при його пред'явленні.
До мають ходіння на території Росії цінних паперів, безпосередньо зачіпають діяльність переважної більшості комерційних організацій, відносяться: державна облігація, облігація, вексель, чек, депбзітний і ощадний сертифікати, коносамент, акція, приватизаційні цінні папери та інші документи, які закону-ми про цінні папери або у встановленому ними порядку віднесено до цінних паперів.
Безризикових операцій у бізнесі практично не існує. Будь схема управління фінансами, що дозволяє виключити або мінімізувати ступінь ризику, називається хеджування ванием. До найбільш поширених прийомів хеджування належать форвардні та ф'ючерсні контракти. Форварди і ф'ючерси дозволяють застрахуватися від можливого різкого зміни цін на деякий актив (пшениця, метал та ін.), оскільки дають можливість придбати його за заздалегідь обумовленою ціною. Опціони, що представляють собою розвиток ідеї ф'ючерсів, не передбачають обов'язковості продажу або покупки базисного активу, яка при несприятливих умовах (помилкові прогнози, зміну загальної кон'юнктури та ін.) може привести до істотних прямим або непрямим втрат однієї зі сторін. Опціон дає можливість огра-нічіть величину втрат, оскільки власник опціону має право не виконувати його при несприятливих умовах, тим самим, зводячи загальну величину втрат до сплаченої вартості опціону. Опціон використовується в основному як інструмент гри на ринку з метою отримання спекулятивного прибутку.
Критичним для ухвалення рішення про покупку опціону є не співвідношення поточної ціни базисного активу і ціни виконання, тобто ціни, за якою власник опціону має право купити (у разі колл-опціону) або продати (у разі пут-опціону) базисний актив, а очікувана інвестором тенден-ція зміни поточної ціни. Купівля опціону не є безглуздою, якщо тільки існує ненульова ймовірність зміни ціни базисного активу в потрібному напрямку.
Для звичайного підприємства (мається на увазі підприємство, для якого операції з фінансовими інструментами не є основним видом діяльності) операції з фінансовими інструментами зводяться до двох типів: (а) формування інвестиційного портфеля стратегічного характеру і (б) формування інвестиційного портфеля спекулятивного характеру. Портфель першого типу включає цінні папери (акції) компаній, що мають, у відомому сенсі, стратегиче-ську значимість для їх держателя: наприклад, це можуть бути акції компаній, що є постачальниками даного підприємства, споживачами його продукції, працюють в тому ж сегменті ринку або в принципово інших перспективних сегментах і регіонах і т. п. Цей портфель досить консервативний, оскільки підприємство зацікавлене в емітенти цінних паперів незважаючи на яка складається ринкову кон'юнктуру. Портфель другого типу включає високоліквідні ринкові папери, використовувані як еквівалент грошових коштів (при необхідності цінні папери швидко кон-вертірующем в грошові кошти), і може бути дуже динамічним.
Одна з основних проблем, з якою доводиться мати справу підприємству, на балансі якого є фінансові інструменти, є їх оцінка і подання у звітності. У системі міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ) є два стандарту МСФЗ 32 «Фінансові інструменти: розкриття та подання інформації» та МСФЗ 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка», що мають особливу значимість для Компаній, в балансах яких частка фінансових інструментів висока. Для вище-ня достовірності та реальності звітних даних згадані стандарти рекомендують більш активно використовувати оцінку інструментів за так званою справедливою вартістю, в основі якої лежать ринкові оцінки. (Даний посібник не призначене для обговорення базових категорій теорії оцінювання; проте, читач може знайти відповідну термінологію в глосарії.)