9.2 Фінансовий менеджмент в банку
9.2.1 Управління капіталом
Управління капіталом передбачає:
обгрунтування його достатності відповідно до обсягу, структурою і змістом активних операцій банку. Так, чим більше частка ризикових активів, тим порівняно більшого розміру потрібні власні кошти.
У будь-якому випадку банки з високою часткою капіталу вважаються більш надійними і конкурентоспроможними;
вибір оптимального для даного моменту способу нарощування капіталу. Розрізняють два способи:
найважливіший внутрішній джерело зростання капіталу - прибуток. Її розмір пов'язаний з дивідендною політикою банку (встановлений-ним розміром доходу на акцію). Банк зацікавлений в збереженні старих акціонерів і залученні нових, тому прибутковість акцій повинна бути не нижче прибутковості інших інвестицій з аналогічною ступенем ризику. "Недолік" нарощування прибутку пов'язане з розміром її оподаткування;
збільшення капіталу банку за рахунок повторних емісій пов'язано з їх високими витратами. Остаточний вибір джерела збільшення капіталу робиться з урахуванням сукупності різних факторів;
суббордінірованний кредит.
Облік вартості і ризиків залучення коштів клієнтів та інших кредитних організацій (у фінансовому менеджменті розглядається як самостійний напрям - "управління пасивами").
9.2.2 Управління активами і пасивами
передбачає використання таких методів формування ресурсів та їх розміщення по активних операціях, які забезпечать оптимальне для банку співвідношення ліквідності, прибутковості і ризику.
При організації депозитних операцій слід:
урізноманітнити депозити за термінами, розмірами та формами, обов'язково виділяючи депозити до запитання, строкові та вклади населення;
особливу увагу приділяти строковим депозитам, які найбільшою мірою підтримують ліквідність балансу банку;
постійно відслідковувати залишки коштів на розрахункових (поточних) рахунках та обороти по них, за наявності на окремих рахунках постійного залишку коштів рекомендувати власникам переводити їх на рахунки строкових депозитів (можливо на умовах компенсаційного депозиту під кредит);
звести до мінімуму вільні ресурси коштів на депозитних рахунках (тобто не використаних в активних операціях);
проводити процентну політику, що забезпечує залучення клієнтів - вкладників і процентну маржу (різницю між справляються і сплачуються відсотками) не нижче, ніж у порівнянних банках.
Управління активами передбачає:
диверсифікацію активних операцій за ступенем їх ліквідності. Виділяють:
високоліквідні активи - первинні резерви (касові активи, кошти на кореспондентських рахунках в інших банках);
вторинні резерви - державні цінні папери, позики, тощо платежі на користь банку з терміном погашення протягом 30 днів;
інші позики;
цінні папери недержавних емітентів;
основні засоби (будівлі і обладнання) - неліквідні активи.
Відстеження ризиків та їх зниження, створення резервів на можливі втрати по позичках і цінних паперів.
Підтримання прибутковості активів
Основні методи управління активами
Загальний метод розподілу коштів Управління активами за методом загального фонду коштів
ліквідності, або забезпечення спекулятивного прибутку. Метод вважається ризикованим. Їм в окремі періоди можуть користуватися тільки банки з високою фінансовою стійкістю.
Метод розподілу активів або консервації засобів має широке поширення в банківській практиці. Він базується на швидкості обігу різних видів залучення ресурсів. Управління здійснюється одночасно пасивами та активами шляхом їх координації за термінами та розмірами. Метод призводить до створення всередині банку відносно відокремлених "центрів ліквідності - прибутковості".
Управління активами за методом розподілу активів
Всі ресурси банку (власні та залучені) утворюють загальний фонд коштів, який розміщується за активами на основі поточних пріоритетів або з позицій забезпечення поточної
При орієнтації банку на більш повне задоволення потреб клієнтів обидва методи мають недоліки. Попит на кредити і пропозиція ресурсів можуть не збігатися. Орієнтуючись на середній рівень ліквідності, банки менше думають про клієнтів.
Метод наукового управління активами або економіко-математичних орієнтується на максимізацію прибутку при дотриманні нормативів ліквідності і диверсифікації ризиків. Цей метод вважається найбільш ефективним. В основі наукового управління активами і пасивами лежать, так звані, «золоті банківські правила».
Показником ефективності управління активами і пасивами будь-яким з методів або їх поєднанням є рівень прибутковості по активних операціях банку.
«Золоті банківські правила»
Короткострокові пасиви розміщуються в короткострокові активи. Довгострокові пасиви розміщуються в довгострокові активи.
Сума короткострокових і середньострокових коштів по активу не повинна перевищувати суму короткострокових і середньострокових зобов'язань по пасиву.
Сума довгострокових коштів по активу може перевищувати суму
довгострокових зобов'язань банку та його власного капіталу. Термін
60
розміщення не повинен перевищувати термін притягнення.
Структура активів: чим нижче частка високоризикових активів у балансі банку, тим вище його ліквідність.
Структура пасивів: чим нижче частка вкладів до запитання і більше частка строкових вкладів, тим вище ліквідність.
9.2.3 Управління прибутковістю банку
передбачає вилучення з активних операцій доходу, достатнього для покриття:
витрат по залученню коштів;
операційних витрат;
витрат інфляції;
ризиків по дохідних операціях (премія за ризик);
Слід розрізняти поняття, що утворюють систему фінансових результатів діяльності банку:
доходи банку;
витрати банку;
прибуток банку;
прибутковість банку або окремих операцій;
прибутковість (рентабельність) банку.
Таблиця 8
Структура доходів і витрат, представлених у балансі банку
Для розрахунку прибутку виділяють процентні та непроцентні доходи і витрати.
Прибуток банку характеризує кінцевий фінансовий результат, відбивається по пасивному рах. № 703.
Балансова прибуток являє собою різницю між доходами (рах. № 701) та витратами (рах. № 702).
Банки сплачують такі податки:
Податок на прибуток і податок на операції з цінними паперами (відображаються на рах. № 70501 - "Використання прибутку звітного року");
Податок на додану вартість, податок на майно, податки в дорожні фонди, місцеві податки і плата за землю (відображаються за дебетом рах. № 70209 - "Інші витрати").
Податок на прибуток банку становить 43% (на к. 2000р.).
Прибутковість (рентабельність) діяльності банку відображається системою показників (коефіцієнтів). До основних показників відносяться:
Рентабельність активів (ROA) = Прибуток 100% о
Активи
Рентабельність активів, Прибуток * 100%
Активи дохідні
приносять =
дохід
Ефективність активних = активний! дохідні * 100%
операцій
Рентабельність капіталу (ROE) = Прибуток * 100%
V 'Капітал 100%
Грамотне управління прибутковістю банку відображає інтереси багатьох економічних суб'єктів:
Банк ^ прибуток
Держава ^ податки і стійкість грошово-кредитної системи
Клієнти ^ відсотки за вкладами
Акціонери ^ розмір дивідендів.
9.2.4 Управління банківськими ризиками
включає:
класифікацію ризиків за їх видами;
виявлення взаємозалежностей між різними групами ризиків;
визначення цілей і принципів управління ризиками;
виділення етапів управління ризиками;
вибір способів зниження ризиків .
Ризик - ймовірність виникнення збитків або недоотримання доходів у порівнянні з прогнозованим варіантом (варіабельність доходу).
Класифікація ризиків - многовариантна, будується в залежності від обраних критеріїв *. Найбільш важливу роль у діяльності кредитних організацій грають такі ризики:
кредитний;
портфельний (цінні папери);
ризик ліквідності;
ризик зміни процентних ставок;
валютний (ризик зміни вартості активів і пасивів у національній валюті при зміні валютного курсу).
Цілі управління ризиками:
уникнути ризику;
утримати ризик за інвестором;
перевести ризик на третю особу.
Принципи управління ризиками:
не можна ризикувати більше, ніж може дозволити власний капітал;
ретельно прораховувати наслідки ризику;
не можна ризикувати багатьом заради малого.
Етапи управління ризиком:
визначення сфери ризику;
кількісна оцінка ризику;
розробка програми заходів щодо зниження ризиків;
моніторинг (відстеження) ризиків.
Основні способи зниження ризику:
диверсифікація (розміщення в кредитному або інвестиційному портфелі різних за рівнем прибутковості і ступеня ризику активів);
лімітування - встановлення ліміту (граничних сум кредитування, витрат тощо);
самострахування - створення резервних і страхових фондів за рахунок кредитної організації;
страхування - перенесення частини ризику на страхову компанію, яка відшкодовує повністю або частково шкоду кредитору при виникненні страхового випадку;
хеджування;
оцінка кредитоспроможності позичальника як спосіб зниження кредитного ризику.
1.