| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1.1. Фірма як основний суб'єкт ринкової економіки | ||
|
Право власності стосовно деякого майна являє собою абсолютне панування власника над цим майном і виражається в сукупному наявності прав володіння, користування і розпорядження ним. Право володіння - це можливість фактичного володіння майном. Право користування - це заснована на законі можливість експлуатації майна з метою добування корисних властивостей, надходжень і доходів, які належатимуть особі, яка використовує це майно. Право розпорядження полягає у праві визначити юридичну долю майна і виражається в тому, що власник може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать законодавству і не порушують права інших осіб (зокрема, відчужувати майно, здавати його в оренду, знищувати його). Саме власник несе ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна. У згаданій тріаді прав ключова роль належить праву розпорядження. Права господарського відання та оперативного управління відносяться тільки до державної або муніципальної власності. Право господарського відання державного або муніципального підприємства означає, що підприємство володіє, користується і розпоряджається закріпленим за ним державним чи муніципальним майном в межах, визначених ГК РФ. Власник майна, що перебуває у господарському віданні, приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації підприємства, визначає предмет і цілі його діяльності, призначає директора, здійснює контроль за цільових перевірок згідним використанням та збереженням майна і має право на отримання частини прибутку. Таким чином, без згоди власника підприємство, що отримало право господарського відання з моменту передачі йому майна, не вправі розпоряджатися нерухомим иму-суспільством (продавати, здавати в оренду, віддавати в заставу, вносити в якос-стве вкладу до статутного капіталу). Іншим майном, належачи-щим підприємству (це оборотні активи), воно розпоряджається само-стоятельно в рамках чинного законодавства і статутних доку-ментів. Продукція і доходи від використання майна, що перебуває у господарському віданні, а також майна, прид-тенного їм в ході господарської діяльності, надходять до нього в хо-господарське ведення і не можуть стати його власністю. Суб'єктами права оперативного управління виступають: а) унітарієм-ні підприємства, засновані на цьому праві (казенні підприємства), і б) установи, тобто організації, створені власниками для здійс-нення управлінських, соціально-культурних чи інших функцій некомерційного характеру і фінансовані ними повністю або частково. Право оперативного управління значно вже права хо-зяйственного ведення; зокрема, казенне підприємство або установ ня права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном лише за згодою власника цього майна, який, крім того, має право у позасудовому порядку вилучити зайве, невикористовуване або використовується не за призначенням майно і розпоряджатися ним. Таким чином, особа, що володіє державним чи муніципальним майном на праві оперативного управління, має право володіти, користуватися і розпоряджатися ним лише в межах, окреслених вимог закону, цілями своєї діяльності, завдання-ми власника і призначенням майна. Порядок розподілу отриманих казенним підприємством доходів визначається влас-ником. Юридична особа підлягає обов'язковій державній реє-страції і діє на підставі установчих документів, в якості-ве яких можуть виступати статут (для унітарних підприємств і не-комерційних організацій), або установчий договір (для госпо- дарських товариств), або статут і установчий договір (для дру-гих типів юридичних осіб). Залежно від мети створення і діяльності юридичні особи поділяються на дві великі групи: комерційні та некомерційні організації. Основна мета комерційної організації - отримання прибутку з подальшим розподілом її серед учасників. Метою некомерційної організації є, як правило, вирішення соціальних завдань; при цьому якщо організація все ж веде підприємницьку діяльність, то отриманий прибуток не розподіляється між учасниками, а використовується для досягнення соціальних та інших суспільно корисних цілей. Надалі при викладі матеріалу ми будемо в основному орієнтуватися на потреби та особливості функціонування комерційних організацій (причому, як правило, великих). Саме цей тип господарюючих суб'єктів грає найбільш вагому роль в економіці будь-якої країни й у відомому сенсі являє собою її базовий осередок. У спеціальній літературі можна бачити множинність найменувань цього осередку: фірма, компанія, підприємство, організація та ін; відомі і різні варіації їх визначення. Зокрема, одна з вельми примітних і найбільш загальних визначень належить відомому німецькому вченому В. Зомбарту (Werner Sombart, 1863-1941): «Підприємством (у найширшому сенсі) ми називаємо всяке існування далекоглядного плану, для проведення якого потрібен тривалий спільна дія декількох осіб, підпорядковане єдиній волі »[Зомбарт, с. 58]. Доречно нагадати, що маються країнові особливості вико-вання згаданих термінів. Так, в британському законодавстві пре-Валіра поняття «компанія» - зокрема, один з базових норма-тивних актів так і називається: «Закон про компанії» (Companies Act). Поняття «фірма» використовується як у науці (згадаємо про теорії фірми), так і в повсякденному житті; підкреслимо, що завжди в цьому випадку мається на увазі організація, орієнтована на прибуток. У російському законодавстві превалюють два поняття: «підприємство» і «організація», причому перше є синонімом терміна «комерційна організація». При подальшому викладі матеріалу ми залишаємо за собою можливість користуватися всіма наведеними поняттями, вважаючи їх синонімічні. У сучасній ринковій економіці в загальній сукупності комерційних організацій найбільш значущу роль відіграють великі акціонерні товариства. Акціонерним визнається товариство, статутний капітал якого розділений на певне число акцій, при цьому акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків * пов'язаних з його діяльністю, лише в межах вартості, відповідної належним їм акціям (інакше кажучи, у розмірі, що не перевищує величину чистих активів товариства). Учасники товариства, які не повністю оплатили акції, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій. Акціонерне товариство (АТ), учасники якого можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів, визнається відкритим акціонерним товариством (ВАТ); в тому випадку, якщо акції розподіляються тільки серед учасників товариства або іншого заздалегідь визначеного кола осіб, товариство визнається закритим акціонерним товариством (ЗАТ). Якщо ВАТ вправі проводити відкриту підписку на випущені їм акції, то ЗАТ такого права не має. Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи складатися з однієї особи - у разі придбання ним усіх акцій товариства, проте в якості єдиного учасника не може виступати інше господарське товариство, що складається з однієї особи. Кількість засновників ВАТ не обмежена; число засновників ЗАТ, згідно з Федеральним законом «Про акціонерні товариства», не може перевищувати 50; якщо цей ліміт перевищений, закрите суспільство має бути перетворено протягом року у відкрите. У західній практиці, що має, як відомо, вельми солідний досвід в організації ринкової економіки, досить поширений підхід, згідно з яким виділяють три основні организацион-но-правові форми: індивідуальне приватне підприємство, партнерство, акціонерне товариство (корпорація). Їх значимість для національної економіки різна, причому, як показує статистика, ключова роль належить саме акціонерним товариствам. Так, в США 3/4 загальної кількості фірм є індивідуальними приватними підприємствами (на них припадає близько 10% загального обсягу продажів у країні), близько 10% - партнерствами (приблизно 4% обсягу продажів) і менше 20% - корпораціями (понад 80% сукупного обсягу продажів) [Економікс, с. 318-334]. Таким чином, найбільш істотна для економіки корпорація, а основними перевагами подібної форми орга-нізації бізнесу є: а) обмеження відповідальності влас-ників корпорації величиною належного їм чистого капіталу, б) зручність і швидкість в зміні власників; в) необмеженість діяль-ності по масштабами і в ^ дам; г) диверсифікація ризику собственни-ков. У вітчизняній бізнес-середовищі аналогом корпорації (з позиції законодав-ства) є АТ. Загальні принципи організації та функціонування АТ регулюються ЦК РФ і Федеральним законом «Про акціонерні товариства». Принципам і техніці управління фінансами у великому АТ як специфічної і пріоритетною формою організації бізнесу в ринковій економіці та буде приділено основну увагу в цій книзі. Іншими словами, якщо не робиться застереження, то мова йде про акціонерні товариства, причому найчастіше відкритого типу. Саме в цих компаніях циркулюють значущі фінансові потоки, вони реа-лізуют великі проекти інвестування та мобілізації капіталу, для них характерний найбільш широкий спектр функцій і методів управ-ня фінансами і можуть бути розроблені деякі уніфіковані підходи до прийняття рішень фінансового характеру. Багато з розглянутих методик носять стандартизований характер, хоча б з позиції логіки їх здійснення, і тому застосовні до будь підприємствам, хоча, безумовно, окремі рішення (наприклад, в об-ласті дивідендної політики та залучення капіталу шляхом емісії боргових цінних паперів) з очевидністю орієнтовані на акціонер-ні суспільства. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||