3.4. Державне регулювання ринку праці. Напрями та методи
Тут розумно звернутися до апробованого досвіду багатьох розвинених країн.
Основні напрямки державного регулювання
Можна виділити чотири основні напрями державного регулювання ринку праці. По-перше, це програми зі стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць у державному секторі, по-друге, програми, спрямовані на підготовку та перепідготовку робочої сили, і, по-третє, програми сприяння найму робочої сили. Крім того, уряд приймає програми з соціального страхування безробіття, тобто виділяє кошти на допомогу безробітним.
У рамках цих програм в США, наприклад, в післявоєнний період були створені сотні тисяч робочих місць у державному секторі (у сфері суспільних послуг - освіта, медичне обслуговування, комунальне господарство, а також у будівництві громадських будівель і споруд та в ремонтно-відновлювальних роботах). За допомогою цих програм рівень безробіття в кінці 70-х рр.. був штучно занижений на 0,8 процентного пункту.
Все більш важливе значення набуває державне сприяння найму. Так, служба працевлаштування США, що має більше 2500 місцевих агентств (бірж праці), займається реєстрацією безробітних, намагається підшукати їм вакансії, проводить тестування претендентів на роботу для визначення їх кваліфікації.
Що стосується системи підготовки та перепідготовки кадрів, то її основною ланкою в США є вища і середня школа, навчальні кур си і центри приватних корпорацій. Державна система професійної підготовки тут розвинена набагато слабкіше.
Концептуальні засади регулювання
В якості концептуальної основи діяльності держави на ринку праці багато років (до кінця 70-х рр..) Служили погляди прихильників активної державної політики (кейнсіанці і інституціоналістів). У 80-90-х рр.. в економічному регулюванні на Заході, в тому числі і на ринку праці, взяли гору концепції прихильників «економіки пропозиції», які сповідують обмеження державного втручання в економіку і трактують безробіття як в значній мірі природне і добровільне явище, пояснення якому лежить в поведінці індивідуумів. Спираючись на цю концепцію, американське прави-будівництві в 80-х рр.. істотно урізав федеральні витрати на державні програми і області трудових ресурсів.
Важливою основою регулювання ринку праці в країні з ринковою економікою є залежність між безробіттям і заробітною платою. Йдеться про так звану кривої Філліпса, графічно відбиває нелінійну залежність між цими двома величинами (рис. 3.1).
Ця залежність була розрахована англійським економістом А. В. Філ-Ліпсі на основі англійських даних, що охоплюють період з 1861 по 1958 р.
Якщо допустити, що існує однакове співвідношення між темпами змін заробітної плати і цін, то модель Філіпса може бути перетворена в співвідношення між безробіттям і темпами зміни рівня цін. Крива Філіпса дає варіанти вибору: або достатньо висока зайнятість з максимальним економічним зростанням, але при швидкому підвищенні цін, або достатньо стабільні ціни, але при значній безробіттю.
Довгі роки крива Філліпса служила базою соціально-економічного регулювання в США та інших країнах Заходу. Багато західних економістів і зараз виходять з того, що існує односпрямоване рух змін у заробітній платі і цінах і різноспрямований - між даними величинами і безробіттям. Однак було чимало прикладів, коли безробіття та інфляція купували не зворотну, а прямий зв'язок: незважаючи на зростання безробіття, ціни продовжували зростати. Це викликає критику обгрунтованості кривої Філіпса як надійного регу-лятора в економіці.
Непряме регулювання ринку робочої сили
Перелічені напрямки не вичерпують всіх заходів впливу держа-ви на ринок праці. Поряд з ними існує комплекс заходів непрямого регулювання ринку робочої сили: податкова, грошово-кредитна і амортизаційна політика уряду. Крім того, чималий вплив на ринок праці надає і законодавство - про соціальне забезпечення, про трудові відносини, про рівні громадянські права і т. п. У США, наприклад, велика частина такого роду законів була прийнята в 30-х рр..
Заходи непрямого регулювання ринку робочої сили одночасно є і заходами загальноекономічного регулювання і впливають на динаміку зайнятості та безробіття за допомогою впливу на кон'юнктуру в країні. Таким чином, сучасне державне регулювання ринку праці являє собою комплекс економічних, адміністративних, законодавчих, організаційних та інших заходів.
Біржі праці та приватні посередницькі фірми
Особливе місце в системі регулювання ринку праці займає біржа праці (служба зайнятості, служба сприяння найму), що є однією з важливих структур ринкового господарського механізму. Вона являє собою спеціальну установу, яка здійснює посередницькі функції на ринку робочої сили. У більшості країн біржі праці є державними і здійснюють свою діяльність під керівництвом міністерства праці або аналогічного йому органу. Разом з тим на ринку праці поряд з державними службами зайнятості функціонує велика кількість приватних посередницьких фірм, ефективність діяльності яких дуже висока. У США діє близько 15 тис. таких фірм.
Основними напрямками діяльності бірж праці є:
1) реєстрація безробітних; 2) реєстрація вакантних місць; 3) трудо-пристрій безробітних та інших осіб, бажаючих отримати роботу; 4) вивчення кон'юнктури ринку праці та надання інформації про неї; 5) тестування осіб, які бажають отримати роботу; 6) професійна орієнтація і професійна перепідготовка безробітних; 7) виплата допомоги.
Поява в Росії такого роду приватних фірм поряд з діяльністю державних бірж праці мало б важливе значення для ефективного функціонування ринку робочої сили. Разом з тим, роль біржі праці в наданні допомоги безробітним (виплата допомог, працевлаштування, перекваліфікація) у багатьох країнах дуже помітна. У США така допомога надається щорічно в середньому 6-8 млн. безробітних.
Законодавство більшості країн містить основні умови отримання допомоги з безробіття. У США максимальний термін його отримання становить 26 тижнів (у деяких випадках він може бути продовжений ще на 13 тижнів), середньотижневим посібник по країні (при досить великих відмінностях по окремих штатах) в 1992 р. дорівнювало 170 дол
У нинішній ситуації особливого значення набуває зарубіжний досвід зі створення так званих банків робочих місць, оснащених електронно-обчислювальною технікою. У США такі банки почали створюватися на базі державних агентств сприяння найму (бірж праці), що підкоряються міністерству праці США, ще наприкінці 60-х рр.. У комп'ютерному центрі такого банку збирається і поповнюється інформація про вакансії на робочі місця і про пропозицію робочої сили. Зібрані відомості надаються як підприємцям, так і безробітним. У найбільш складних системах такого роду здійснюється підбір претендентів під наявні вакансії за допомогою ЕОМ. Нині в США налічується 300 банків робочих місць, що охоплюють практично всю територію країни. Функціонує і загальнонаціональний банк робочих місць, який обслуговує фахівців з вищою освітою.
На Заході пропонуються різні варіанти реконструкції системи страхування безробіття. Один з них полягає, наприклад, в тому, що в період погіршення економічної кон'юнктури підприємці не звільняють працівників, а переводять частину їх на скорочений робочий день. При цьому частина заробітної плати (за невідпрацьований час) цим працівникам виплачує держава. Ясно, що на таку фінансову підтримку працівників потрібно набагато менше фінансових коштів з бюджету держави, ніж на повну виплату допомоги з безробіття. Такого роду нововведення в системі страхування безробіття вже були вве-дени в США в ряді штатів - у Каліфорнії, Арізоні, Орегоні, Вашинг-тоні.
Більшість економістів вважають, що проблема безробіття та інших диспропорцій на ринку праці може бути пом'якшена тільки за допомогою комбінації різних засобів - стимулювання економічного зростання, скорочення робочого тижня, створення ефективної системи перепідготовки кадрів.