1.3. Інформаційна база та організація роботи з аналізу фінансових результатів банківської діяльності
оцінку ефективності, виявити, які зміни можуть відбутися. в майбутньому і як це вплине на величину доходів і витрат банку, прийняти рішення, що запобігає можливі негативні зміни.
Отже, аналіз ефективності діяльності комерційного банку крім визначення показників рентабельності повинен включати наступні елементи:
аналіз власного капіталу з точки зору його достатності, ефективності використання, структури і ціни;
визначення кількісних і якісних співвідношень між власними та залученими коштами, з одного боку, і активами - з іншого.
Для їх виявлення необхідно скласти класифікацію активів і пасивів за різними ознаками. При цьому для цілей аналізу ефективності її доцільно проводити в рамках однієї загальної для пасивів і активів класифікації, в основі якої лежить ознака ліквідності.
Класифікацію можна представити у формі реструктурованого аналітичного балансу (приклад якого наведено в табл. 1 додатка), складеного на основі даних бухгалтерського обліку. З балансу видно, які ресурси банк використовує при проведенні тієї чи іншої активної операції.
Структурні характеристики активів і пасивів можна отримати за допомогою показників, у тому числі різних видів ризиків. Зокрема, можна оцінити:
якість структури активів. Вона повинна бути такою, щоб сукупний дохід по активних операціях покривав вартість фінансування, адміністративні витрати і можливі збитки, метушні-кається у результаті інвестиційної та кредитної діяльності;
ризик ліквідності. Необхідно оцінити доступність недорогих засобів для задоволення поточних потреб бізнесу, можливість повернути залучені кошти в строк без значних витрат;
чутливість до змін процентної ставки і валютних курсів. Балансові активні і пасивні операції та позабалансові операції повинні здійснюватися таким чином, щоб ризик знаходився в межах загальної політики.
Для виявлення сукупності факторів, що впливають на кінцеві фінансові результати діяльності банку, необхідно оцінити її ефективність на різних рівнях: за окремими операціями, по під-розділень і, нарешті, по всьому банку.
Вивчення ефективності операцій банку має сенс починати з оцінки прибутковості активів і вартості ресурсів по виділених
при класифікації групам активів і пасивів. Для виявлення силь-них і слабких сторін діяльності банку потрібно використовувати два підходи до розрахунку цих показників: 1) оцінку середньозваженої дохідності активів і вартості ресурсів за ставками, визначеними договорами банку, і 2) оцінку їх фактичної величини, одержуваної при зіставленні процентних доходів і витрат із середніми обсягами його операцій.
Порівняння середньозваженої і фактичної дохідності активних операцій та вартості ресурсів дозволяє оцінити чіткість дотримання клієнтом і банком взятих на себе зобов'язань по сплаті відсотків і виявити проблемні ділянки роботи банку.
Однак треба пам'ятати, що через прийнятий в російській практиці касового принципу обліку доходів і витрат відсотки, відображені в балансі як отримані в даному місяці, можуть ставитися і до договорів, що діяли в попередніх періодах, або не включати відсотки, що приєднуються за поточними договорами. Для більш точної оцінки необхідно відкоригувати розмір отриманих (сплачених) відсотків на зазначену величину. Однак щодо майбутніх надходжень потрібно дотримуватися принцип обережності і враховувати тільки стандартні, непроблемні активи.
За формулою фактичної дохідності активних операцій можна оцінювати ефективність не тільки кредитних операцій, а й операцій з цінними паперами, дорогоцінними металами, конверсійні і валютно-обмінні операції. У чисельнику виразу буде стояти різниця між доходами та витратами за операцією даного виду (іноді вона може бути і негативною).
У західній практиці аналізу ефективності банківської діяльності значне місце відводиться чистої процентної маржі, яку можна обчислити за формулою
Показник чистої процентної маржі дає можливість визначити ефективність використання платних ресурсів в розміщуваних під відсоток активах. Але вона не повністю показує вплив затратоемкую ресурсів, так як не враховує їх обсяг.
Акцентування уваги на цьому показнику в практиці західних країн виправдано, це випливає з стандартів обліку. В умовах же російських стандартів обліку, коли процентний дохід відображає тільки результати кредитних операцій, а процентні витрати представляють витрати по всіх платних ресурсів, а також ситуація, коли залучені ресурси переважно спрямовуються у фондові та інші некредитні операції, показник чистої процентної маржі не відображає ефективності використання ресурсів, з точки зору прибутковості. Цей показник своїм зниженням більше відстежує не норма вилучення процентних доходів, а цільовий розподіл залучених коштів. Більш значущими показниками ефективності є показники прибутковості (маржі), розраховані для окремих категорій активів.
Для оцінки ефективності застосовують ряд оціночних показників, серед яких основними є показники необхідної і достатньої маржі банку. На основі цих показників визначають мінімально допустимий і бажаний рівень процентної маржі, одержуваної від проведення актив-них операцій банку.
Необхідна маржа (точка беззбитковості) дорівнює мінімальній різниці в середніх ставках відсотка по активних і пасивних операціях, при яких банк працює беззбитково. Вона визначається за формулою
Достатня маржа визначається в процесі розробки перспективного плану розвитку банку та дорівнює різниці в середніх відсотках по активних і пасивних операціях банку, за яких він не тільки працює беззбитково, але й може виплатити дивіденди акціонерам за результатами року і здійснити заплановані програми розвитку. Вона обчислюється за формулою
Розмір фактичного маржі по окремих активних операціях порівнюють з оціночними показниками. Він повинен перевищувати розмір необхідної маржі і, бажано, розмір достатньої маржі. Принаймні прибутковість активів і вартість ресурсів повинні задовольняти наступному співвідношенню:
На основі аналогічних показників можна дати оцінку результатів роботи підрозділів банку, центрів прибутковості. Це необхідно для відповіді на питання: «Який внесок у підсумкову прибуток внесли різні підрозділи банку, у тому числі зайняті залученням ресурсів?».
Методика заснована на визначенні внутрішньої трансфертної ціни, за якою підрозділи, що розміщують ресурси, купують їх у тих, хто зайнятий залученням. В якості трансфертної ціни можуть Г) 1лть обрані, наприклад, середньоринкові ціни (окремо по кожному інструменту), або ціна ресурсів міжбанківського ринку, диференційована за термінами, або маржа по окремих активних інструментам. Її можна отримати на попередньому етапі аналізу, вона порівну розподіляється між підрозділами як розміщують ресурси, так і їх залучають.
Крім цього, при розрахунках враховуються накладні витрати, пов'язані з утриманням кожного підрозділу, і частка загальних витрат на утримання апарату управління, яка припадає на цей підрозділ. При цьому повинна бути визначена методика розподілу витрат обслуговуючих підрозділів (бухгалтерія, управління аналізу та планування, контрольно-ревізійне, безпеки тощо) Зокрема, прямі витрати можуть розподілятися пропорційно прямим витратам за операціями профіт-центрів, непрямі - пропорційно питомій вазі витрат профіт -центрів у загальному обсязі витрат банку.
Оцінка ефективності по всьому банку проводиться на базі розрахунку коефіцієнтів прибутковості. Існує думка, що узагальнюючим показником рентабельності банку (яое) є відношення прибутку до акціонерного капіталу. Його можна вивести за формулою
Цей показник характеризує прибуток, що припадає на рубль вкладених власниками банку коштів. Таким чином, акціонери банку, зіставивши значення цього показника в різних банках, можуть приймати рішення про розміщення своїх коштів.
Інформація, яку дає показник рентабельності банку, малопридатна для оцінки якості керівництва банком, так як у формуванні сукупних активів, що приносять дохід, беруть участь не тільки власні, а й залучені кошти. Тому показник рентабельності капіталу піддається детальному факторному аналізу. При цьому моделюється факторна система методами розширення та подовження.
У процесі факторного аналізу виявляється вплив на загальний фінансовий результат роботи банку наступних показників:
Інформація, необхідна для проведення аналізу, може бути розділена за своїм походженням на два основні класи : зовнішня і внутрішня.
Система зовнішньої інформації необхідна для отримання відомостей про стан середовища, в якій функціонує банк. Збір цієї інформації передбачає накопичення різних даних про ситуацію на ринку, про конкурентів, клієнтів.
До складу зовнішньої інформації включають:
баланси, звіти про прибутки і збитки, інші фінансові звіти, складені клієнтами, банками-кореспондентами та іншими контрагентами;
фінансову статистику - ринкові ставки залучення і розміщення на місцевих ринках і за кордоном (MIBOR, LIBOR та ін, курси валют, курси прибутковості ринку цінних паперів);
законодавчу базу;
дані засобів масової інформації.
Зовнішня інформація необхідна насамперед для порівняння стану банку, ефективність діяльності якого аналізується з положенням інших банків, а також визначення його місця на ринку. За допомогою зовнішньої інформації можна спрогнозувати розвиток зовнішнього економічного середовища, визначити вплив можливих змін на роботу банку.
Система внутрішньої інформації дозволяє охарактеризувати стан справ усередині банку. На основі цієї інформації отримують відомості, які надалі можна використовувати для порівняння з аналогічними даними банків-конкурентів.
До джерел внутрішньої інформації можна віднести: встановлені форми статистичної та фінансової звітності, дані бухгалтерського обліку, включаючи регістри, де відображені бухгалтерські проводки, внутрішні форми звітності, договори, укладені банком.
Основними джерелами інформації для аналізу ефективності по всьому банку є баланс, звіт про прибутки і збитки та інші форми (відомість залишків розміщених (залучених) коштів кредитної організації, розрахунок власних коштів (капіталу) тощо) . Баланс банку містить ряд регулюючих статей, в результаті чого валюта балансу не відображає реального обсягу коштів. Такий баланс називають балансом-брутто. Для того щоб використовувати дані балансу для проведення економічного аналізу, необхідно виключити з нього регулюючі статті та статті повторного рахунку і отримати чистий обсяг коштів (баланс-нетто).
Очищення балансу банку проводиться таким чином. Вартість основних засобів (дані рахунки 604 і 605) зменшується на величину зносу (рахунок 606). Сума прибутку (рахунок 703) зменшується на величину використання прибутку (рахунок 705). Величина статутного капіталу (рахунки 102-104) зменшується на вартість власних акцій, викуплених банком (рахунок 105). Величина розрахунків асоційованих усередині банку філіальних структур, відображена по активних рахунках, зменшується на величину межфіліальних оборотів, відображених на пасивних рахунках. Метод очищення балансу, або метод елімінування, дозволяє виявити розбіжність між балансовою та реальною вартістю активів банку, яке в окремих випадках може становити 25-30%.
Для проведення більш детального аналізу, тобто для оцінки ефективності окремих операцій банку і діяльності підрозділів, необхідно скласти реструктурований баланс (див. табл. 1 додатка) і відповідні звіти про прибутки і збитки, а також окремі аналітичні баланси по кожному підрозділу. Очевидно, що такий підхід вимагає побудови системи управлінського обліку, що дозволяє адекватно, з точки зору економічної сутності проведених операцій, відображати їх у аналітичних балансах.
Крім цього, при аналізі ефективності операцій і підрозділів необхідно залучати дані договорів, укладених банком, дані управлінського бухгалтерського обліку. Так, ефективність окремих активних операцій можна визначити, якщо знати: 1) ресурси, фондується дану операцію, на базі реструктурованого балансу; 2) фактичну вартість ресурсів даного виду і фактичну дохідність даної активної операції на основі інформації управлінського обліку; 3) планований рівень прибутковості активної операції, використовуючи відомості з договорів. На основі обчислених показників оцінюється ефективність операції.
Перед тим як говорити про організацію аналітичної роботи в банку, необхідно коротко охарактеризувати організаційну структуру всього банку. Головним керуючим органом у банку є правління, яке стоїть над департаментами. Департамент - найбільша структурна одиниця, що включає до декількох управлінь, що реалізують взаємопов'язані і технологічно близькі функції та напрямки банківської діяльності. Департамент перебуває під керівництвом одного з членів правління.
Можливі кілька варіантів організації планово-аналітичної роботи. Перший варіант організації економічного аналізу передбачає, що поряд з кількома департаментами в безпосередньому підпорядкуванні правління знаходяться відділ економічного аналізу і планування, а також бухгалтерія та служба внутрішнього аудиту. Всі три підрозділи організаційно незалежні. У кожному департаменті існують свої аналітичні відділи, які обслуговують свої напрямки діяльності і надають необхідні результати відділу аналізу банку і безпосередньо правлінню.
Незалежність аналітичного відділу від бухгалтерії зумовлює невідповідність структури даних бухгалтерії потребам і завданням аналітичного відділу. Це вимагає великих витрат часу на обробку даних, отриманих з бухгалтерії, або на збір власної інформаційної бази, що відповідає потребам аналітичної роботи.
Аналіз ефективності в першому варіанті здійснюється за видами діяльності, наприклад аналіз ефективності діяльності департаменту кредитування, аналіз ефективності діяльності департаменту клієнтського обслуговування. Оцінка ефективності діяльності підрозділів при такій організації аналітичної роботи дається насамперед за показниками прибутковості. Оцінити ж діяльність підрозділів, зайнятих активними операціями, враховуючи витрати на залучення ресурсів, фондується їх діяльність, є досить складним завданням.
Другий варіант передбачає наявність управління економічного аналізу, що підкоряється безпосередньо голові правління. Аналіз організовується за функціями, тобто у складі управління виділяють службу ліквідності, відділ планування та контролю, відділ зведеного економічного аналізу. До недоліків можна віднести низький рівень повноважень начальника аналітичних служб, що не дозволяє повноцінно здійснювати функції, розрив у діяльності зі службами аудиту та бухгалтерського обліку.
Третій варіант передбачає створення окремого департаменту, об'єднуючого аналітичні, бухгалтерські та аудиторські служби. Начальник департаменту входить до правління банку, є заступником голови правління і одночасно начальником управління економічного аналізу та планування. Організація аналізу ефективності проводиться за змішаним типом між варіантом організації за функціями та організації за видами діяльності. Тобто у відділі зведеного економічного аналізу виділяють аналітичні групи, що курирують діяльність різних департаментів (див. схему 1 додатка).
Централізація аналізу і планування здійснюється на основі розвитку інформаційних технологій і можливостей котельної техніки. Вся первинна інформація з департаментів по каналах зв'язку надходить до департаменту аналізу, обліку та аудиту. Далі інформація обробляється в бухгалтерії, при цьому вона систематизується, щоб могла бути придатною для аналізу без будь-якої додаткової обробки.
При такій організації обліково-аналітичної роботи уніфікується і більше достовірна звітність, стає більш ефективним моніторинг діяльності банку, скорочується документообіг і прискорюється взаємодія між підрозділами. Але при цій організації роботи суттєво збільшуються вимоги до системи забезпечення інформаційної, а також економічної безпеки, так як відбувається централізація інформаційних, бухгалтерських і контрольних функцій.
Функції економічного аналізу в процесі вирішення поставлених перед ним завдань здійснюються за допомогою конкретної взаємодії аналітичних служб з іншими підрозділами банку. Найбільш важливим є взаємодія з керівництвом банку у вирішенні оперативних і стратегічних управлінських завдань.
Для успішного здійснення функцій менеджменту аналіз надає в оперативному режимі необхідну, попередньо оброблену і зведену інформацію. Частина розробок надається на регулярній основі. Так, доцільно щотижня відслідковувати динаміку фактичної дохідності активних операцій за їх видами і порівнювати її із середньою прибутковістю, розрахованої за даними договорів.
Прибутковість по проблемних активах доцільно відстежувати щодня. Щомісяця аналізується виконання планових показників підрозділів, наприклад величини витрат. Робити це частіше важко, так як для виявлення сумарних витрат профіт-ценгров необхідно розподілити витрати обслуговуючих підрозділів, що, як правило, робиться в кінці місяця або кварталу. Частина розробок виробляється і режимі запитів менеджерів, у міру виникнення необхідності. Так, при вирішенні питання про розміщення коштів необхідно отримати інформацію, чи є для цього оптимальні по терміну і ціною ресурси, за якою ціною доцільно розмістити ресурси, чи дозволяє здійснити цю операцію величина власних коштів банку, чи не призведе угода до порушення встановлених Банком Росії нормативів .
У взаємодії з управлінськими економічний аналіз миполняет наступні функції:
аналіз і складання звітності;
планування і контроль діяльності;
оцінка і консалтинг управлінських рішень.
У взаємодії з операційно-функціональними підрозділами, безпосередньо виконують різні операції і надають банківські послуги, економічний аналіз виконує такі основні функції:
оцінка ефективності діяльності;
розробка первинних методологічних інструментів, тобто кожний підрозділ отримує типізовану методику розрахунків для здій-11 розгалуження своїх функцій. Так, менеджери клієнтських рахунків використовують методику розрахунку прибутковості клієнта для банку в залежності від його показників для визначення доцільності пропонувати ті чи інші послуги клієнту; дилер при здійсненні дилінгових валютних операцій зобов'язаний знати мінімальну маржу між купівлею і продажем, МРІ якої операція приносить прибуток; кредитні працівники орієнтуються на дані за можливостями фондування кредитного портфеля з урахуванням співвідношення вартості залучення і розміщення.
Таким чином, економічний аналіз задає функціональним підрозділам банку кількісні критерії і ліміти при здійсненні операцій, фінансові рекомендації з управління коштами, методологію розрахунків, прийняту в банку і затверджену керівництвом. Це пов'язано з тим, що підрозділи не можуть побачити загальної картини роботи всього банку, так як спеціалізуються на виконанні своїх функцій. Підрозділи, що здійснюють ту чи іншу діяльність, часто зацікавлені в розширенні її масштабів, що може завдати шкоду іншим напрямкам діяльності банку. При прийнятті управлінських рішень не можна грунтуватися тільки па методології розрахунку даних і плануванні проектів, представ-м з інших фахівцями в конкретній галузі діяльності, без участі фахівців з економічного аналізу.