| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Глава 11. Історія економічного аналізу злочинності | ||
|
Б. Мандевіль: попередник, який не став основоположником Економічна теорія злочинів і покарань виникає там і тоді, де і коли злочинність починають нает розглядатися не як відхилення від норми, а як специфічне її прояв, як девіація у межах норми. Предтечею економіки злочинів і покарань є англійський публіцист Бернард Мандевіль, один з другорядних мислителів епохи Просвітництва. У 1705 р. вийшло перше видання написаної ним у віршах «Байки про бджіл, або Пороки приватних осіб - блага для суспільства», яка дуже швидко завоювала в очах сучасників скандальну популярність. Головна думка цього твору так само проста, як і несподівана: злочинна (і ширше - аморальна) діяльність окремих індивідів служить добробуту суспільства в цілому. Для доказу цієї ідеї, яка отримай-ла назву «парадоксу Мандевиля», автор поставив уявний експеримент, використовуючи доказ від протилежного. У своїй байці він спочатку в сатиричному ключі зобразив сучасне йому суспільство («вулик»), підкреслюючи нечесність купців, продажність чинів-ників і т. д. Однак - дивна річ! - Пороком вулик був снідати, Але в цілому він був раєм. Коли ж усвідомили свої гріхи люди («бджоли») стали вести моральний і законослухняний спосіб життя, то від колишньої економічного процвітання не залишилося і сліду. Без честолюбства, без егоїстичної жадоби наживи ринкове господарство в уявному екс-періменте Б. Мандевіля виявилося нежиттєздатним, приреченим на занепад. Автор «Байки про бджіл» прихо-дит, таким чином, до висновку, що злочинна жага наживи і нормальне ринкове господарство виростають, по суті, з одного кореня, а тому викорінення пре-злочинності неможливо без підриву економіки. Так буде всім дурням відомо, Що жити не може вулик чесно, - такий мораллю завершує Б. Мандевіль свій твір. 133 Частина IV. «Чорна» тіньова економіка Б. Мандевіль не пощастило: він висловив свою геніальну здогадку про принципову єдність злочинною і звичайної діяльності не вчасно, і тому заслужив від «високоморальних» сучасників в основному докори. Характерна в цьому сенсі позиція його молодшого сучасника Адама Сміта, знаменитого основоположника англійської класичної політичної економії: як економіст, він у «Багатстві наро- дов» (1776 р.) сформулював «моральний парадокс», але як філософ-етик засудив Мандевиля в «Теорії моральних почуттів» (1759 р.), назвавши його філософсько-етичну концепцію «аморальної». «Парадокс Мандевиля» на довгий час виявився забутий. Народження наукової школи: Г. Беккер та інші «Друге народження» економіки злочинів і покарань відбулося в 60-і рр.. нинішнього століття. Воно пов'язане насамперед з ім'ям знаменитого американського економіста Гері Беккера, який у своєму науковій творчості цілеспрямовано виступає за розширення кола об'єктів економічного аналізу (за що був в 1992 р. удостоєний премії ім. А. Нобеля з економіки з формулюванням «за розширення області застосування мікроекономічного аналізу до широкого кола проблем людської поведінки і взаємодії, включаючи поведінку поза ринковою сфери »). Крім праць з проблем теорії людського капіталу, економіки сім'ї, теорії суспільного вибору з-під його пера вийшов ряд фундаментальних досліджень, що стосуються саме злочинної та правоохоронної діяльності. Датою народження економіки злочинів і покарань як одного з напрямків неоінстітуціоналізма можна вважати 1968 р., коли була опублікована програмна стаття Г. Беккера, назва якої нагадує знаменитий роман Ф. М. Достоєвського, - «Злочин і кара: економічний підхід». Хоча економіка злочинів і покарань заснована на неокласичної методології з характерним для неї пристрастю до абстрактного економіко-математичного моделювання, серед робіт економістів цього напрямку можна зустріти дослідження і в стилі «традиційного» інституціоналізму. Як і в інших сферах економічної теорії, в еко-номіко-кримінологічних дослідженнях зберігається переважання інтелектуального впливу економістів США; дослідження вчених Західної Європи мають помітний відбиток вторічності1. У Росії досліджень-ний з економічної теорії злочинів і покарань поки що майже немає. Загальні принципи і спектр економіко-кримінологічних досліджень До 1960-х рр.. серед кримінологів переважало переконання, що злочинці - це люди, які принципово відрізняються від нормальних законослухняних громадян: вони не контролюють свою поведінку і не замислюються про завтрашній день, ірраціональні і аморальні. Г. Бек-кер вперше (якщо не вважати напівзабутого Б. Мандеві-ля) запропонував виходити з того, що злочинці по су-ществу так само раціональні, як і будь-які інші люди, - вони точно так само прагнуть максимізувати свою вигоду при обмежених ресурсах . Принцип оптимізувати-рующего поведінки дійсно виявився універсальн-ним, придатним не тільки для пояснення поведінки злочинців, а й для вироблення найбільш ефективних шляхів стримування злочинності. Цей принцип оз-початку, що злочинець (або правозахисник) свідомо і довгостроково планує свою діяльність, вибираючи з різних її варіантів той, при якому відношення вигод до витрат буде максимальним. Оскільки сучасна економічна теорія використовує в якості вимірювача витрат і вигод виключно вартісні (грошові) показники, то точно так само роблять і кримінологи-неоінстітуціоналі-сти, абстрагуючись, наприклад, від етичних оцінок, якщо вони ніяк не впливають на показники доходів і витрат. Як і при аналізі звичайної економічної діяльності, економісти не стверджують, ніби всі злочинці діють раціонально. Щоб запропонована неоінстітуціоналістов модель раціонального злочинної поведінки була визнана коректною, цілком достатньо, якщо раціонально поводиться (або, принаймні, прагне вести) більшість пра-вонарушітелей. Так як основні принципи поведінки людей у звичайній економічної життєдіяльності і в злочинному світі виявляються однаковими, то економічна теорія злочинів і покарань має, по суті, ту ж структуру, що й загальна економічна теорія. Всередині нового розділу Економікс давно сформувалися самостійні підрозділи: є економічна теорія поведінки злочинців («виробників») та їх жертв («споживачів»); проекцією загальної теорії економічних організацій стала економічна теорія організованої злочинності, проекцією загальної теорії державного регулювання господарства - еконо-чна теорія правоохоронної діяльності. від податків, економіка корупції і т. д.), а також деяких видів покарань (наприклад, застосування смертної кари). Мабуть, можна констатувати, що публікації з цих приватним теоріям (особливо, з еко-номіці наркотиків) перевершують число публікацій з загальної теорії злочинів і покарань. Звичайно, економічна теорія злочинів і покарань розвинена поки дещо слабше, ніж деякі інші напрямки неоінстітуціоналізма (як, наприклад, теорія прав власності та економіка права). Самі економісти-кримінологи відзначають помітний «зазор» між економічною теорією і кримінологічної практикою. Розвиток теорії ускладнюється, зокрема, тим, що відсутня достовірна інформація про багатьох конкретних економіко-кримінологічних показниках: зайняті повсякденною рутиною кримінологи не помічають важливих довгострокових тенденцій, а позбавлені конкретної інформації економісти змушені обмежуватися загальними моделями високого ступеня абстрактності. Міцний творчий союз економістів і кримінологів формується на наших очах, але вже дозрілі плоди цього несформованого союзу досить багатообіцяючі. У нашому короткому огляді ми при всьому бажанні не змогли б розповісти про всіх напрямках економіки злочинів і покарань. Наше завдання скромніше: дати уявлення про можливості цього напрямку неоін-стітуціоналізма, познайомивши з деякими найбільш цікавими ідеями та напрямками наукового пошуку. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||