Капітальне балансове рівняння
Актив балансу в якісному плані представлений наступними групами агрегованих статей: 1) продуктивні активи - всі кредитні та інвестиційні операції з клієнтурою та контрагентами; 2) непродуктивні активи - кошти, абстрактні в розрахунки, резерви і кошти дебіторів ; 3) витрати на власні потреби - капіталізовані активи, внутрішньобанківські і межфіліальние грошові ресурси, нематеріальні активи, абстрактні за рахунок прибутку кошти, витрати і збитки.
Пасив балансу має наступну структуру.
Власні кошти:
власні кошти-брутто - іммобілізовані власні кошти і фактичний залишок власних коштів-нетто: власний капітал; власні кошти в розрахунках, в тому числі між головний конторою банку і його філіями (відділеннями); сукупні доходи '; доходи майбутніх періодів; переоцінка валютних коштів (до складу власного капіталу включається тільки у валютній частині КК);
власні кошти-нетто - кількісно визначаються як різниця між сумою власних коштів-брутто і сумою їх іммобілізації, переоцінки валютних коштів і доходів майбутніх періодів (останні два елементи віднімаються з власних коштів-брутто тому, що є лише балансовими, але не реальними власними фінансовими ресурсами).
Залучені кошти:
залучені кошти-брутто: 1) депозити все, в тому числі на рахунках до запитання і строкові депозити та вклади; 2) кошти, залучені з допомогою цінних паперів; 3) кредити, отримані в інших банків; 4) кошти з системи розрахунків; 5) кошти інших кредиторів. До засобів до запитання (онкольні зобов'язання) відносяться залишки коштів на поточних рахунках в інвалюті, залишки коштів на рахунках підприємств, кошти на поточних рахунках бюджетних організацій і індивідуальних підприємців, кошти іноземних фірм і кошти для фінансування капітальних вкладень. Частина коштів з 4-й і 5-ї груп іммобілізується в аналогічні статті активу балансу, тому поняття залучених коштів-брутто включає в себе іммобілізовані ресурси і фактичний залишок залучених коштів-нетто.
Методика аналізу капітального рівняння балансу банку включає в себе наступні основні поняття і елементи.
Економічна віддача власного капіталу являє собою відношення посленалоговой прибутку до власного капіталу банку. Її можна розраховувати за формулою
Мультиплікатор капіталу - показник максимальної здатності банку залучати депозити і видавати кредити або розширювати ланцюга «депозит - позичка» в розрахунку на одну грошову одиницю свого капіталу, тобто мультиплікатор - це важіль управління банком структурою власного і залученого капіталу, за допомогою якого він має забезпечувати потрібну структуру капіталу (співвідношення власного і позикового капіталів), тобто бажану збалансованість між капітальною базою (власним капіталом) та її можливостями залучення додаткових фінансових ресурсів. Іншими словами, це здатність капіталу банку залучати в свій оборот додаткові гроші, не порушуючи стійкої і прибуткової роботи банку. Мультиплікативний ефект капіталу полягає в ефективному залученні і використанні платних грошових ресурсів.
Значення мультиплікативного ефекту капіталу дозволяє визначити: якість вихідних і вхідних фінансових процентних потоків, або рівень ефективності управління спредом (різницею між процентними ставками за розміщені активи і залучені платні грошові ресурси); ефективність структури власного і позикового капіталу банку.
Додана вартість (ДС) - загальний оцінний показник рентабельності і якісних змін у діяльності банку; служить критерієм оцінки управлінської діяльності банку, тобто рівня і якості управління ім своїми активами і пасивами. Розраховується за наступною формулою:
За допомогою розрахунків ДС увагу управлінців банку акцентується на критичних проблемах розміщення й управління капіталом (управління пасивами, їх диверсифікація), таких, як, наприклад, норма прибутку на капітал (відображає основні параметри ефективності фінансових потоків банку: прибутковість активів, маржа прибутку, мультиплікатор), необхідність реструктуризації активів і пасивів за обсягами та вартості вихідних і вхідних грошових потоків.