|
Головний напрямок вирішення продовольчої проблеми в країнах, що розвиваються - підвищення врожайності на одиницю оброблюваної площі, збільшення надоїв та приростів на голову худоби, тобто внутрішній фактор є в кінцевому рахунку визначальним. Саме так було поставлено питання ще в рішеннях Всесвітньої продовольчої конференції ООН в 1974 р., а потім і численних рішеннях ФАО, конференціях руху неприєднання, що проходили в останні десятиліття XX в. Водночас, щоб повною мірою «заробив» внутрішній фактор, необхідне серйозне міжнародне співробітництво. Наприклад, до числа технічних перешкод на шляху підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва в першу чергу необхідно віднести слабкий розвиток або відсутність іригації і механізації, дефіцит, і дорожнечу мінеральних добрив, а також недостатній розвиток і поширення високоврожайних сортів рослин і високопродуктивних порід худоби. Ліквідувати всі ці причини без міжнародної допомоги розвиваються, не зможуть.
Тому на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро підкреслювалося, що світова спільнота може вижити тільки на основі тісної спільної співпраці, що настійно вимагає ліквідації існуючого розриву в рівнях життя розвинених країн і країн. Проблема існуючих світових диспропорцій економічного розвитку виходить на одне з центральних місць при пошуку шляхів забезпечення продовольством і збереження навколишнього середовища. Саме в цій сфері формується дуже складний вузол геополітичних взаємин, обумовлений тим, що в інтересах майбутнього розвиненим країнам необхідно поступитися багатьом на користь країн (включаючи тепер і Європейську зону).
Ці обставини пояснюють, чому в порядку денному Конференції ООН в Ріо-де-Жанейро є розділи, спеціально присвячені задачам міжнародного співробітництва в цілях сприяння включенню країн, що розвиваються в процес руху до сталого розвитку, а також сталому ведення сільського господарства. Для створення умов, що сприяють сталому ведення сільського господарства, підкреслювалося на цій конференції, «необхідно внести значні корективи в національну та міжнародну сільськогосподарську, екологічну та макроекономічну політику як в розвинених, так і країнах, що розвиваються. Це передбачає використання економічних стимулів і розробку відповідних нових технологій, що дозволить забезпечувати стабільне постачання адекватним з точки зору поживності продовольством, доступ до цих продуктів вразливих груп населення ».
Аналогічну постановку завдань ми бачимо і в доповіді Економічної і соціальної ради ООН, виданому в 1993 р. Особливий наголос робиться на необхідність розробки і здійснення державних програм розвитку сільськогосподарського виробництва, посилення саме сфери урядового впливу на аграрний сектор економіки. Це положення, як відомо, відкидається монетаристами і особливо люто - російськими представниками цієї школи, у фарватері яких багато в чому слідували уряду СНД в 1992-1993 рр..
|