|
Органами працевлаштування і статистикою розвинених капіталістичних країн не розглядаються як безробітні особи, що проживають в застійних районах, де немає і не передбачається вільних робочих місць. Якщо навіть люди, які проживають у цих районах, і починали пошуки роботи, вони швидко розчаровувалися. По-англійському вони так і називаються: «розчаровані працівники» (discouraged workers). Ці особи не входять навіть в економічно активне населення.
По-різному в країнах відносяться до таких категорій населення, що вперше шукають роботу і повертаються на роботу після тривалої перерви. До першої групи відноситься насамперед молодь, до другого - жінки, що залишили роботу у зв'язку з народженням і вихованням малолітніх дітей.
Статистикою деяких країн вони включаються в поняття безробітних, в інших країнах виділяються в самостійні групи. Основний же масив безробітних - це особи, звільнені з підприємств і мають стаж роботи. У цю категорію в основному входять працівники, що втратили роботу внаслідок структурних змін в економіці і виробництві, закриття підприємств (установ), модернізації виробництва, переходу на нові види продукції і т.д. Серед них люди різної кваліфікації і професій, готові працювати за своєю спеціальністю на інших підприємствах, пройти перепідготовку і підвищити свою кваліфікацію.
Вони-то і складають динамічний кістяк безробітних - джерело поповнення кваліфікованих, досвідчених кадрів, що вимагають мінімальної підготовки та перепідготовки для роботи на нових робочих місцях.
Розподіл непрацюючих людей працездатного віку на вимушено незайнятих і безробітних є основою політики зайнятості, що передбачає розробку комплексу заходів економічної, і соціальної допомоги непрацевлаштованим категоріям населення.
|