|
Згідно з визначенням міжнародних організацій - МОП та ОЕСР безробітні - це люди, які не мають роботи, хто готовий приступити до роботи і шукає роботу протягом останніх чотирьох тижнів або хто вже влаштувався на роботу, але ще не приступив до роботи. Так, США безробітними вважаються цивільні особи, які: 1) не мали зайнятості протягом тижня обстеження; 2) робили зусилля знайти роботу протягом попередніх чотирьох тижнів (або звертаючись безпосередньо до наймача або до послуг державної служби зайнятості, або до друзів); 3) особи, тимчасово звільнені, або особи, найняті на нову роботу, які повинні приступити до роботи протягом 30 днів.
У Японії безробітним вважається той, хто не працював протягом тижня обстеження жодної години, у Великобританії - хто не має роботи протягом тижня обстеження, шукає роботу протягом цього тижня або не може шукати її з -за хвороби або хто чекає результатів переговорів про пристрій на роботу.
Якщо визначення статусу безробітного в різних країнах приблизно однаково і збігається з визначенням міжнародних організацій, то відносно підрахунку числа безробітних є два методологічних підходи. Перший підхід полягає у визначенні числа осіб, що відповідають статусу безробітного в період тижня обстеження (США, Японія). У Великобританії такий метод вважається дорогим і підрахунок чисельності безробітних ведеться по числу поданих заявок в державні служби зайнятості на допомогу з безробіття. Різниця в підрахунках по двох різних методиках, як показало обстеження, проведене навесні 1988 р., виявилася невелика: згідно з міжнародною методологією в країні налічувалося 2,37 млн. безробітних; згідно методології, прийнятої у Великобританії, - 2,41 млн. осіб. Однак якісні відмінності були суттєвими.
За міжнародною класифікацією серед подали заявки на допомогу з безробіття у Великобританії 630 тис. чоловік не підпали під статус безробітних, оскільки не шукали роботу і не могли приступити до неї. З них 310 тис. осіб заявили, що не хочуть працювати, близько 120 тис. чоловік сказали, що хочуть працювати, але не можуть приступити до роботи в силу різних причин; 210 тис. подали заявки на посібники могли працювати, але не шукали роботу, 60 тис. з них були впевнені, що не знайдуть роботу. Крім цих осіб ще 160 тис. бажаючих отримувати допомогу мали оплачувану роботу протягом тижня обстеження і тому вважалися зайнятими. У цих людей була низькооплачувана робота на неповний робочий тиждень. Разом з тим 750 тис. тих, хто згідно з визначенням МОП та ОЕСР був безробітним, не подавали заявок на допомогу з безробіття і не реєструвалися в службах зайнятості; 520 тис. з цього числа були жінки, 70% яких були заміжніми та шукали роботу на неповний робочий час.
Таким чином, підрахунок чисельності безробітних за англійською методології більш простий, але він не точний у відношенні якісного складу безробітних і вимагає додаткових заходів контролю за поведінкою осіб, які вважають себе безробітними і розраховують на матеріальну допомогу.
Інша річ, коли мова йде про працездатних осіб, які хотіли б, але не можуть працевлаштуватися і які в силу цих об'єктивних причин не підпадають під статус безробітних.
Хто ж з тих осіб працездатного віку, хто хотів би, але не має можливості влаштуватися на роботу, не підпадає під статус безробітного?
|