| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.4. Кредит і його роль в ринковій економіці | ||
|
У ГК передбачено зобов'язання надавати кредит відповідно до кредитного договору, в якому визначені обов'язки сторін (кредитора і позичальника). Кредитор (позикодавець) надає в повне господарське відання вартість (гроші або речі). За користування позикою стягується плата у вигляді відсотка. Можливість виникнення і розвитку кредиту пов'язані з кругообігом і оборотом капіталу. У процесі руху основ - ного і оборотного капіталу відбувається вивільнення ресурсів. Засоби праці використовуються в процесі виробництва тривалий час, їх вартість переноситься на вартість готової продукції частинами. Поступові відновлення вартості основ - ного капіталу в грошовій формі приводить до того, що вивільняються грошові кошти осідають на рахунках підприємств. Разом з тим на іншому полюсі виникає потреба в заміні зношених засобів праці і досить великих одноразових витратах. Аналогічні за своїм характером процеси відбуваються і в русі оборотного капіталу. Більше того, тут коливання в кругообігу і обороті виявляють себе більш різноманітно. Так, в силу сезонності виробництва, нерівномірних поставок та іншого відбувається неспівпадання часу створення та обігу продукції. У одних суб'єктів з'являється тимчасовий надлишок коштів, у інших - їх нестача. Це створює можливість виникнення кредитних відносин, тобто кредит дозволяє відносну суперечність між тимчасовим осіданням коштів і необхідністю їх використання в господарстві. Кредитні відносини в економіці базуються на певній методологічній основі, одним з елементів якої виступають принципи, строго дотримуються при практичній організації будь-якої операції на ринку позичкових капіталів. Ці принципи стихійно складалися ще на першому етапі розвитку кредиту, а надалі знайшли пряме відображення в загальнодержавному і міжнародному кредитному законодавствах: Повернення кредиту. Цей принцип виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником. Він знаходить своє практичне вираження в погашенні конкретної позики шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на рахунок її кредитної організації (або іншого кредитора), що забезпечує відновлюваність кредитних ресурсів банку як необхідної умови продовження його статутної діяльності. У вітчизняній практиці кредитування в умовах централізованої планової економіки існувало неофіційне поняття "безповоротна позика». Ця форма кредитування мала досить широке поширення, особливо в аграрному секторі, і виражалася в наданні державними кредитними установами позик, повернення ко-торих спочатку не планувалося через кризового фінансового стану позичальника. За своєю економічною сутністю без-зворотні позики були швидше додатковою формою бюджетних субсидій, здійснюваних через посередництво держав-ного банку, що традиційно ускладнювало кредитне плани-вання і вело до постійної фальсифікації витратної частини бюджету. В умовах ринкової економіки поняття безповоротної позики настільки ж неприпустимо, як, наприклад, поняття «планово-збиткове приватне підприємство». Терміновість кредиту. Він відображає необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в точно певний термін, зафіксований в кредитному договорі або його замінює. Порушення вказаної умови є для кредитора достатньою підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у формі збільшення відсотка, що стягується, а при подальшій відстрочці (в нашій країні - понад три місяці) - пред'явлення фінансових вимог в судовому порядку. Частковим винятком з цього правила є так звані онкольні позики, строк погашення яких в кредитному договорі спочатку не визначається. Ці позички, досить поширені в XIX-початку XX ст. (Наприклад, в аграрному комплексі США), в сучасних умовах практично не застосовуються, перш за все через створюваних ними складнощів в процесі кредитного планування. Крім того, договір про онкольні кредиті, не визначаючи фіксований термін його погашення, чітко встановлює час, що в распо-ряжении позичальника з моменту отримання ним повідомлення банку про повернення отриманих раніше коштів, що в якійсь мірі за-безпечує дотримання розглянутого принципу. . Практичне вираження принцип знаходить в процесі встановлення величини банківського відсотка, що виконує три основні функції: перерозподіл частини прибутку юридичних і доходу фізичних осіб; регулювання виробництва і обігу шляхом розподілу позикових капіталів на галузевому, міжгалузевому і між-народного рівнях; на кризових етапах розвитку економіки - антиінфляційний захист грошових накопичень клієнтів банку. Ставка (або норма) позикового відсотка, що визначається як відношення суми річного доходу, отриманого на позиковий капітал, до суми наданого кредиту виступає як ціни кредитних ресурсів. Підтверджуючи роль кредиту як одного з пропонованих на спеціалізованому ринку товарів, платність кредиту стимулює позичальника до його найбільш продуктивного використання. Саме ця стимулююча функція не в повній мірі використовувалася в умовах планової економіки, коли значна частина кредитних ресурсів надавалася державними банківськими установами за мінімальну плату (1,5 - 5% річних) або на безвідсотковій основі. Ціна кредиту відображає загальне співвідношення попиту і пропозиції на ринку позикових капіталів і залежить від цілого ряду чинників, у тому числі чисто кон'юнктурного характеру: циклічності розвитку ринкової економіки (на стадії спаду позиковий відсоток, як правило, збільшується, на стадії швидкого підйому-знижується); темпів інфляції (які на практиці навіть дещо відстають від темпів підвищення позикового відсотка); ефективності державного кредитного регулювання, здійснюваного через облікову політику центрального банку в процесі кредитування ним комерційних банків; ситуації на міжнародному кредитному ринку (наприклад, що проводилася США в 80-х рр.. політика дорожчання кредиту обумовила залучення зарубіжного капіталу в американські банки, що відбилося на стані відповідних національних ринків); динаміки грошових накопичень фізичних і юридичних осіб (при тенденції до їх скорочення позиковий відсоток, як правило, збільшується); динаміки виробництва і звертання, визначальної потреби в кредитних ресурсах відповідних категорій потенційних позичальників; сезонності виробництва (наприклад, в Росії ставки позикового процента традиційно підвищується в серпні-вересні, що пов'язано з необхідністю надання аграрних кредитів і кредитів для завезення товарів на Крайню Північ); співвідношення між розмірами кредитів, що надаються державою, і його заборгованістю (позиковий відсоток стабільно зростає при збільшенні внутрішнього державного боргу). Забезпеченість кредиту. Цей принцип виражає необ-ність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов'язань і знаходить практичне вираження в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії. Особливо актуальний в період загальної економічної НЕ-стабільності, наприклад, у вітчизняних умовах. Цільовий характер кредиту. Розповсюджується на більшість видів кредитних операцій, виражаючи необхідність цільового використання коштів, отриманих від кредитора. Знаходить практичне вираження у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету позики, а також у процесі банківського контролю за дотриманням цієї умови позичальником. Порушення даного зобов'язання може стати підставою для дострокового відкликання кредиту або введення штрафного (підвищеного) позикового відсотка. Диференційований характер кредиту. Цей принцип визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників. Практична реалізація його може залежати як від інді-Індивідуальних інтересів конкретного банку, так і від державою централізованої політики підтримки окремих галузей або сфер діяльності (наприклад, малого бізнесу та ін.) Місце і роль кредиту в економічній системі загально-ства визначаються також насамперед виконуваними ним функ-ціями як загального, так і селективного характеру. Перерозподільна функція. В умовах ринкової еко-номіки ринок позикових капіталів виступає як своєрідність-ного насоса, що відкачує тимчасово вільні фінансові ре-сурси з одних сфер господарської діяльності та направляюча-го їх в інші, що забезпечують, зокрема, більш високу при-бувальщина. Орієнтуючись на диференційований її рівень в раз-особистих галузях або регіонах, кредит виступає в ролі стихій-ного макрорегулятора економіки, забезпечуючи. задоволення потреб динамічно розвиваються об'єктів застосування капіталу в додаткових фінансових ресурсах. Однак у НЕ-яких випадках практична реалізація вказаної функції може сприяти поглибленню диспропорцій в структурі рин-ка, що найбільш наочно виявилося в Росії на стадії перехо-так до ринкової економіки, де перелив капіталів з сфери вироб-ництва в сферу звертання прийняв загрозливий характер, в тому числі за допомогою кредитних організацій. Саме тому одна з найважливіших завдань державного регулювання кредитної системи - раціональне визначення економічних пріоритетів тов і стимулювання залучення кредитних ресурсів в ті га-лузі чи регіони, прискорений розвиток яких об'єктивно не-необхідно з позиції національних інтересів, а не виключно поточної вигоди окремих суб'єктів господарювання . Прискорення концентрації капіталу. Процес концентрації капіталу є необхідною умовою стабільності розвитку економіки і пріоритетною метою будь-якого суб'єкта господарство-вання. Реальну допомогу в рішенні цієї задачі надають за-позикові кошти, що дозволяють істотно розширити масштаб виробництва (або іншої господарської операції) і, таким обра-зом, забезпечити додаткову масу прибутку. Навіть з урахуванням необхідності виділення частини її для розрахунку з кредитором при-потяг кредитних ресурсів більш виправдане, ніж орієнтація виключно на власні кошти. Слід, однак, відзначити її еконо-тить, що на стадії економічного спаду (і тим більше в умовах переходу до ринкової економіки) дорожнеча цих ресурсів не дозволяє активно використовувати їх для рішення задачі прискорення концентрації капіталу в більшості сфер господарської діяльності. Проте, розглянута функція навіть у вітчизняних умовах забезпечила певний позитивний ний ефект, дозволивши істотно прискорити процес забезпечення фінансовими ресурсами відсутніх або вкрай нерозвинених в період планової економіки сфер діяльності. Обслуговування товарообігу. У процесі реалізації цієї функції кредит активно впливає на прискорення не тільки товарного, але і грошового обігу, витісняючи з нього, зокрема, готівку. Вводячи в сферу грошового обігу такі інструменти, як векселі, чеки, кредитні картки і т.д., він забезпечує заміну готівкових розрахунків безготівковими операціями, що спрощує і прискорює механізм економічних відносин на внутрішньому і міжнародному ринках. Найбільш активну, роль у вирішенні цього завдання відіграють комерційний кредит як необхідний елемент сучасних відносин товарообміну. Прискорення науково-технічного прогресу. У післявоєнні роки науково-технічний прогрес став визначальним чинником економічного розвитку будь-якої держави і окремого суб'єкта господарювання. Найбільш наочно роль кредиту в його прискоренні може бути відстежено на прикладі процесу фінансування діяльності науково-технічних організацій, специфікою яких завжди був більший, ніж в інших галузях, тимчасової розрив між первинним вкладенням капіталу і реалізацією готової продукції. Саме тому нормальне функціонування більшості наукових центрів (за винятком що знаходяться на бюджетному фінансуванні) немислимо без використання кредитних ресурсів. Настільки ж необхідний кредит і для здійснення інноваційних процесів у формі безпосереднього впровадження у виробництво наукових розробок і технологій, витрати на які спочатку фінансуються підприємствами, в тому числі і за рахунок цільових середньо - і довгострокових позик банку. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||