| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Криза рабовласницької системи | ||
|
Але необхідною умовою розвитку рабовласницького господарства були постійні переможні війни. Щоб вести такі війни, необхідно було озброїти все населення. Кожен мужч ина був воїном і вивчав військове мистецтво. А це, в свою чергу, вимагало демократичного устрою: коли кожен громадянин озброєний, він може постояти за свої права. Правда, порядки при деяких римських імператорів недуже асоціюються з демократією. Однак ці імператори діяли зазвичай від імені народу. І ще одна важлива обставина: класичний рабовласницький лад, такий, як в античних державах, не міг бути відразу у всіх народів. Справді, переможені й підкорені Римом народи або перебували на стадії докласового суспільства, або ставилися до азіатського способу виробництва. Але у П-Ш ст. н. е.. настала криза рабовласницької системи: рабовласницькі виробничі відносини стали гальмувати розвиток продуктивних сил. Це виражалося в деградації сільського господарства. Походив повернення від інтенсивних галузей до зерновим господарству, багато землі закидалися або перетворювалися на пасовища. Завойовницькі війни кінчалися - Рим вже захопив стільки, що не міг міцно утримувати провінції під контролем. Скоротився приплив рабів. Раби ставали дорогими, але дорогого раба не можна експлуатувати методами прямого примусу. Дорогого раба доводилося берегти ь і домагатися підвищення продуктивності його праці методами не примуси, а матеріальною зацікавленістю. Агроном Катон (II в. До н. Е..) Розглядав раба як «говорить знаряддя» - традиційно для рабовласницького способу виробництва. Він рекомендував стежити, щоб раб не опинився без роботи, щоб він безперервно приносив господареві дохід; звести витрати на утримання рабів до мінімуму (годувати найдешевшої їжею, одяг видавати раз на рік, а стару при цьому відби-рать, щоб зробити з неї для тих же рабів ковдри) і т.д. Зовсім інші методи пропонував агроном Варрон (I в. До н. Е..). Він говорив, що щоб прив'язати раба до маєтку, треба дозволяти йому одружитися і мати дітей, мати власність. Потрібно створити умови, щоб раб міг накопичити деякий майно, тоді він буде краще працювати. Ще далі в цьому напрямку пішов агроном Калумелла (I в. Н. Е..). Він забороняв у себе в маєтку тілесні покарання, вважав, що з рабами потрібно радитися по всіх господарських питань, і т.д. Як ми бачимо, ці зміни почалися ще до початку кризи рабовласницької системи, до початку деградації господарства. Далі виникли нові форми експлуатації. Щоб матеріально заинтере-пхати раба, йому тепер все частіше виділяли пекулий - самостійне господарство. Це могла бути реміснича майстерня, ділянка зем-чи. Раб а пекуліі вів господарство самостійно, тільки певну частину доходів повинен був віддавати хазяїну, платити йому оброк. Рабу тепер дозволялося мати власність, яка обмежувалося в розмірах, тому він міг розбагатіти н купити власних рабів. З'явилися нові закони, за якими раба не тільки не можна було вбити або зруйнувати його сім'ю (тобто продавати членів сім'ї в різні руки), але не можна було навіть відібрати у раба пекулий. Великі землевласники стали здавати ділянки своєї землі крес-тьян. Селянин-орендар називався колоном. Так в недрахра-бовладельческой системи стали народжуватися феодальні відносини, тому що пекулий і колонат були вже формами, відповідними феодальним відносинам. З селянством зникла і переможна римська армія. Тепер солдати набиралися переважно з тих же варварів-провин-соціал, проти яких вони і повинні були воювати. Їм нічого було захищати. Рим приходив в запустіння. І коли з півночі стали насуватися нові варвари, Рим не міг встояти і упав під їх ударами. Це сталося в V ст. н. е.. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||