Головна
Головна → 
Фінанси → 
Банківська справа → 
« Попередня Наступна »
В.В. Тен, Б.І. Герасимов. ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ СТАБІЛЬНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ РОСІЇ, 2001 - перейти до змісту підручника

2.6 МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ

Кожен банк повинен думати про мінімізації своїх ризиків. Це потрібно для його виживання і для здорового розвитку банківської системи країни. Мінімізація ризиків - це боротьба за зниження втрат, інакше звана управлінням ризиками. Цей процес управління включає в себе: передбачення ризиків, визначення їх ймовірних розмірів і наслідків, розробку і реалізацію заходів щодо запобігання або мінімізації пов'язаних з ними втрат.
Все це передбачає розробку кожним банком власної стратегії управління ризиками, тобто основ політики прийняття рішень таким чином, щоб своєчасно і послідовно використовувати всі можливості розвитку банку й одночасно утримувати ризики на прийнятному і керованому рівні.
Цілі і завдання стратегії управління ризиками у великій мірі визначаються постійно мінливих зовнішньої економічної середовищем, в якій доводиться працювати банку. Основними ознаками зміни зовнішнього середовища в банківській справі Росії в останні роки є: регулювання умов конкуренції між банками з боку Центрального банку та інших державних органів; перерозподіл ризиків між банками при участі Центрального банку; розширення грошового і кредитного ринків; поява нових (нетрадиційних) видів банківських послуг; посилення конкуренції між банками, випадки поглинання великими банками дрібних конкурентів; збільшення потреби в кредитних ресурсах в результаті зміни технологій, зростання потреби підприємств в оборотному капіталі і зміни структури фінансування убік зменшення банківської частки власного капіталу клієнтів банку; почастішання банкрутств у сфері дрібного і середнього бізнесу з одночасним відхиленням від виконання вимог кредиторів; відсутність дієвих гарантій щодо повернення кредиту.
Банк повинен вміти вибирати такі ризики, які він може правильно оцінити і якими здатний ефективно керувати. Вирішивши прийняти певний ризик, банк повинен бути готовий керувати ним, відслідковувати його. Це вимагає володіння навичками якісної оцінки відповідних процесів.
В основу банківського управління ризиками повинні бути покладені такі принципи:
прогнозування можливих джерел збитків або ситуацій, здатних принести збитки, їх кількісний вимір;
фінансування ризиків, економічне стимулювання їх зменшення;
відповідальність і обов'язок керівників і співробітників, чіткість політики і механізмів управління ризиками;
координований контроль ризиків по всіх підрозділах і службам банку, спостереження за ефективністю процедур управління ризиками.
Завершальний, найважливіший етап процесу управління ризиками - запобігання (попередження) виникнення ризиків або їх мінімізація. Відповідні способи разом зі способами відшкодування ризиків складають зміст так званого регулювання ризиків.
До способів попередження та мінімізації ризиків відносять:
гарантії та поруки;
заставу;
страхування кредитів і депозитів;
з'ясування кредито і платоспроможності позичальника;
дисконтування позик;
кредитування на консорциальной основі;
зменшення розмірів видаваних кредитів одному позичальнику;
економіко-математичне моделювання та рішення оптимізаційних завдань, що дозволяє зменшити ряд ризиків за рахунок науково обгрунтованих стратегій управління активами і пасивами банку.
Але якщо запобігти ризикам (втрати) не вдалося повністю, то вступає в силу останній спосіб їх регулювання - відшкодування, що включає в себе:
створення банками загальних і спеціальних резервних фондів;
списання відповідних сум на збитки;
припинення нарахування відсотків за позикою та ін
Можна виділити найбільш типові помилки банків , що ведуть до втрат на завершальному етапі управління ризиками.
До них відносяться:
надмірна агресивність кредитної політики (відношення кредитів до активів банку складає більше 65%);
погіршення показників ліквідності в результаті маніпулювання з розрахунками і нормативами;
відсутність диверсифікації ризиків (за галузями, видами операцій тощо);
поганий (ризиковий) портфель клієнтів;
наявність прихованої простроченої заборгованості;
факти неправомірної пролонгації позик;
великий відсоток бланкових кредитів;
застосування неефективних методів забезпечення повернення позик;
нерозробленість критеріїв класифікації позик;
відсутність джерел для списання збитків за позиками;
великий обсяг угод з інсайдерами (засновниками, працівниками банку і т.д.).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
© 2015-2022  econ.awardspace.biz