| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Міф 9 Для боротьби з кризою державі треба скуповувати акції на відкритому ринку - це вигідно для держави і підтримає учасників фондового ринку | ||
|
Російський уряд цілком оперативно реагувало на фінансову кризу осені 2008 р. Більшість вжитих заходів адекватні, але деякі контрпродуктивні і шкідливі. Однією з головних помилок став прямий викуп акцій з ринку. Викуп акцій з фондового ринку під час кризи не допомагає реальній економіці, а всього лише перерозподіляє ресурси на користь програти інвесторів. Набагато корисніше підтримати фінансову систему вкиданням ліквідності на позиковій основі. Під час кожної кризи ми чуємо: на цей раз все по-іншому і потрібні нові заходи. Економісти реагують на такі заяви скептично, адже в принципі зрозуміло, що криза ліквідності, який стався в Росії, - нормальне явище для фінансового ринку. У тепер класичною серії робіт Credit Cycles («Кредитні цикли») економісти Нобухіро Кіотакі і Джон Мур говорять про те, що будь-яка фінансова система, в якій є кредит, і заставу, схильна «кредитним циклам». Якщо учасники ринку кредитуються під заставу щодо низьколіквідного активу, то на ринку виникає порочне коло. Ліквідність дорожчає, і тоді для отримання нових позик або рефінансування старих доводиться терміново продавати заставу. Оскільки він нізколіквіден, то масові продажі знижують його ціну - по відношенню до ліквідних активів - ще сильніше. Ліквідність дорожчає ще більше, і починається новий виток «пожежної» розпродажі, тому навіть спочатку невеликі проблеми з ліквідністю можуть швидко посилюватися. У цьому немає нічого хорошого, але й нічого екстраординарного; ринок передбачає ризик. І коли реалізується поганий сценарій, втрати неминучі. Саме це і відбувається зараз в Америці, де криза почалася з ринків кредитування під заставу житла, і в Росії, де забезпеченням багатьох кредитів служили акції російських компаній. Єдиним сюрпризом стало те, наскільки неглибоким виявився російський фондовий ринок: варто було іноземним гравцям вивести свої кошти, як він впав більш ніж удвічі. А ось підтримка ринку цінних паперів - це найгірший інструмент. Купівля акцій державою може ще більше обвалити ринок. Його учасники сприймуть такі дії як сигнал: уряд не вірить в те, що ці акції потрібні кому-небудь ще. Якщо акції не хочуть купувати навіть банки, у яких тепер є ліквідність від Мінфіну (і ЦБ), то купувати їх за рахунок бюджету - значить перекладати можливі втрати на платників податків. Тому, як тільки держава почне скуповувати акції прямо, охочих продати знайдеться багато. А от коли з'являться покупці, невідомо. Держава повинна вирішувати проблему ліквідності, а учасники ринку - визначати, скільки повинні коштувати ті чи інші активи. Більш того, найкращим сигналом для ринку служить buyback - викуп акцій з ринку самими компаніями. Якщо самі емітенти впевнені у своєму майбутньому і готові підтвердити свою впевненість не тільки словами, а й рублями, то ринок теж буде підвищувати котирування цих акцій. Ще одна помилка - припущення, що покупка активів за нинішньою низькою ціною - відмінний бізнес для держави (і платника податків). Розібратися в ній нам допоможе теорія ієрархії джерел фінансування. У роботі 1984 Corporate financing and investment decisions when firms have information that investors do not have («Корпоративні фінанси та інвестиції в ситуаціях, коли в компаній є інформація, якої не розташовують інвестори») американський економіст Стюарт Майерс (у співавторстві з Ніколасом Мажлуфом) застосував теорію асиметричної інформації до проблеми структури капіталу. Покупець цінних паперів (у нинішній ситуації - держава) має набагато менше інформації про компанію, ніж сам емітент. Та й кваліфікація бюрократів, які будуть купувати акції і встановлювати ціну на них, швидше за все, нижче, ніж у професіоналів ринку. Краще купувати боргові інструменти, що обіцяють фіксовану прибутковість (наприклад, облігації), а не акції, чия прибутковість залежить від тих чинників, інформація про які доступна продавцям, але не покупцям. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||