Моделі платіжних систем
Найпростіший варіант, коли два учасники розрахунків відкривають кореспондентські рахунки один у одного і проводять суми безпосередньо, без посередників, був широко поширений ще в середньовічній Європі. Банкова тоді було небагато, і далеко не всі підприємці користувалися їх послугами. Схема розрахунків виглядала (і зараз виглядає) так:
1-й КБ 2-й КБ.
Зі збільшенням числа банків кожному з них доводилося відкривати все більше коррахунків, що ускладнювало оперативний облік, призводило до розпорошення активів і утрудненням у підведенні підсумків балансу. Виникла необхідність в проміжних ланках, роль яких стали виконувати клірингові палати, в яких кожному банку відкривається всього один коррахунок для розрахунків з усіма іншими учасниками. У регіоні (або невеликій державі) достатньо всього однієї такої палати (центральної). Схема розрахунків складається таким чином:
1-й КБ ЦРП
ЦРП 2-й КБ.
Якщо палат декілька і вони не пов'язані в єдину систему (не мають загального центру і не проводять платежі між собою безпосередньо), то схема набуває вигляду:
Останній варіант найбільш складний; перерахування кожного платежу тут відбивається трьома бухгалтерськими проводками (у двох регіональних та однієї центральної РП). При використанні паперових документів така схема практично неприйнятна через тривалість поштового пробігу документів. Але в електронному середовищі вона дає такі переваги: забезпечує контроль за проходженням кожної суми; дозволяє складати щоденний зведений баланс; забезпечує проведення взаємозаліку з максимально ефективним залученням коштів учасників.
Крім поділу «за рівнем складності» різні системи міжбанківських платежів можна класифікувати і за іншими ознаками.
По ієрархії (ступеня підпорядкування). У даному випадку розрізняються системи: централізовані (деревовидні), де кожна група учасників нижнього рівня встановлює відносини з одним учасником більш високого рангу, а останні підпорядковуються єдиному центру; децентралізовані (у вигляді мереж), де окремі зв'язку між учасниками можуть встановлюватися незалежно від всіх інших .
Повністю централізованої була система межфіліальних оборотів (МФО) Держбанку СРСР. Діючі зараз в Росії системи МФО та електронних платежів відрізняються централізацією на верхньому рівні (розрахунково-касові центри (РКЦ) Банку Росії безпосередньо підпорядковуються Центральному банку) і більшим ступенем свободи - на рівні недержавних кредитних організацій (комерційні банки в обов'язковому порядку відкривають коррахунки в РКЦ, але у них залишаються й інші можливості проведення платежів).
В РКЦ Банку Росії всім банкам відкриваються коррахунки на рівних умовах. Зате до деяких недержавні клірингові центри (палати) приймаються тільки великі, стабільні, добре зарекомендували себе банки, а у них в свою чергу відкривають коррахунки всі інші.
По порядку резервування коштів. В одних випадках платежі проводяться тільки після попереднього депонування коштів учасниками на окремих рахунках, а в інших - цього не потрібно. В основному всі розглянуті системи працюють за умови наявності певних кредитових залишків на кореспондентських рахунках.
За способами отримання остаточного розрахунку. За цим критерієм виділяють наступні варіанти: валові, або брутто-платежі; чисті, або нетто-платежі (зазвичай пишуть «брутто-розрахунки» та «нетто-розрахунки»).
Системи, в яких платежі фіксуються черговими проводками кожної от-слушною операції і підсумовуються один за іншим, називаються системами брутто-платежів (платежів на валовий основі). Виділяють два основних види таких систем: системи, при яких платежі проводяться в режимі реального часу, навіть якщо необхідні кошти можуть бути відсутні в момент їх здійснення; системи, при яких платежі можуть проводитися тільки за наявності достатньої кількості коштів на розрахунковому рахунку.
У системах на валовій основі платежі виконуються не тільки послідовно, але й через короткий проміжок часу. Маючи на увазі останнє обставина, зазвичай говорять про «реальному часі», хоча мається на увазі, що від виконання одного платежу до виконання іншого проходить деякий час, необхідний для їх обробки.
Системи, які дозволяють проводити взаємозаліки (кліринг) між учасниками, відомі як системи нетто-платежів (платежів на чистій основі). Серед них можна виділити: системи двосторонніх нетто-платежів, коли по дебету і кредиту проводиться взаємозалік між парами учасників; системи багатосторонніх нетто-платежів, коли взаємозалік проводиться по всіх операціях і з усіма учасниками відразу, що дозволяє підвести підсумки зведеного балансу між ними.
За розмірами сум і терміновості платежів. У цьому плані розрізняються: системи, де всі платежі проводяться на рівних умовах незалежно від суми та строку; системи переказів великих і дрібних сум; системи термінових платежів.
За кордоном вибору конкретної моделі системи переказів великих сум платежів (СПКСП) надається державне значення з причини їх високого ризику. За допомогою СПКСП (іноді званою системою оптових платежів) переводяться великі за розмірами (середня сума одного такого перекладу в США - 3 млн дол, в Японії - 33 млн дол) і високопріоритетні платежі, що генеруються ринками міжбанківських угод та угод корпоративному клієнтів. Як правило, такі переклади обробляються в межах робочого дня. Оскільки великі платежі вимагають більшої ступеня захищеності, надійності та своєчасності, то операційні витрати на їх проведення набагато (іноді в 15 разів) вище, ніж в системах роздрібних платежів.
Системи переказів дрібних сум обслуговують масові низьковартісні платежі споживачів послуг торгових організацій і підприємств сфери послуг.
По можливості надання кредиту. Одні системи передбачають автоматичне припинення платіжних операцій при тимчасовому нестачі коштів на рахунках учасників, в інших можливе надання кредиту на відносно короткі терміни.
Можливі й інші критерії класифікації систем міжбанківських розрахунків і платежів. Так, оптові системи можна класифікувати в залежності від наступних факторів: частоти платежів - на певні за часом (відстрочені) і постійні (в режимі реального часу); настання моменту завершення операцій - на системи остаточного розрахунку тільки в кінці операційного дня та системи розрахунків протягом усього операційного дня; форми власності - на державні, приватні, змішані; характеру використовуваних рахунків - на системи з уніфікований-ними рахунками (коли рахунки системи платежів на валовий основі з'єднані з «основ-ними» рахунками кредитних організацій в центральному банку) і роздільними рахунками ; масштабу - на внутрішні, які проводять операції в межах однієї країни, і між-народні.