Головна
Головна → 
Фінанси → 
Фінансовий менеджмент → 
« Попередня Наступна »
В.В. Ковальов. КУРС ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ (ПІДРУЧНИК), 2008 - перейти до змісту підручника

4.3. Моделювання та прогнозування у фінансовому менеджменті

Ухваленню фінансового рішення завжди передують деякі розрахунки і модельні уявлення оцінюваної ситуації, явища, об'єкта. Терміном «модель» характеризується будь-який образ, опис, аналог (уявний чи умовний) якого процесу або явища (тобто «оригіналу» даної моделі), використовуваний як його «заступника» або «представника». Процес побудови моделі називається моделюванням. За допомогою моделей вивчаються, аналізуються і прогнозуються різні можливі варіанти поведінки об'єкта (системи, процесу, явища), ідентифікуються об'єктивні і суб'єктивні чинники, що роблять вплив на цей об'єкт, оцінюються можливості та способи управління цими факторами. Будь-яка модель є спрощеним представником замещаемого нею об'єкта. Розуміння цієї тези особливо актуально в економіці, де, як відомо, діють безліч факторів суб'єктивного характеру, причому адаптуються до змін навколишнього середовища. Тому неможливо в точності змоделювати оцінювану ситуацію. Іншими словами, будь-яка модель, так само як і висновки, сформульовані з її допомогою, завжди умовні і відносні.
В управлінні фінансами фірми різні види моделей застосовуються для опису її майнового і фінансового положення, характеристики стратегії фінансування діяльності фірми в цілому або окремих її видів, побудови оптимальних інвестиційних програм, управління конкретними видами активів і зобов'язань, вибору поведінки на фінансових ринках, прогнозування основних фінансових показників, факторного аналізу та ін Дескриптивні моделі (descriptive models). У групу моделей описового характеру насамперед входять фінансова (бухгалтер-ська) звітність і різні схематичні уявлення процесів і явищ. Як відомо, звітність є найкращою фінансовою моделлю фірми, вона дає комплексне уявлення про майновий та фінансовий стан фірми. Крім того, ця модель дає мож-ливість розраховувати цілий ряд взаємопов'язаних індикаторів, від-слежівая динаміку яких можна управляти діяльністю фірми, включаючи виявлення причин несприятливих тенденцій і активізацію позитивно впливають факторів. Відомі десятки індикаторів, тому для зручності вони поділяються на кілька груп. Найчастіше виділяють групи індикаторів, що дозволяють дати комплексну оцінку фірми за такими напрямками, як: 1) майновий потенціал; 2) ліквідність і платоспроможність; 3) фінансова стійкість; 4) внутріфірмова ефективність; 5) прибутковість і рентабельність; 6) ринкова привабливість. Загальна характеристика показників буде приведена в наступному розділі.
До моделей, названим нами схематичним поданням процесів і явищ, відносяться: а) структуризація процесу мобілізації капіталу; б) обгрунтування і опис політики управління оборотним капіталом; в) схема обгрунтування, критерії прийняття і техніка реалізації інвестиційних програм; г) політика і техніка роботи з кредиторами, буд) політика і техніка кредитування клієнтів та ін Процес побудови кожного зі згаданих схематичних уявлень на увазі опис необхідних процедур та етапів дій, послідовність їх здійснення, обгрунтування необхідного інструментарію, розробку систем заохочення і покарання і ін Такі уявлення використовуються при розробці структури та змістовному наповненні річного звіту, пояснювальної записки, бізнес-плану та ін
предикатні моделі (predictive models), тобто моделі предсказа-тельного, прогностичного характеру , використовуються для прогнозування-вання доходів підприємства і його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширеними з них є розрахунок точки критиче-ського обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні моделі і регресивні моделі), моделі ситуаційного аналізу, моделі поведінки на фінансовому ринку. Деякі теоретичні та практичні аспекти застосування подібних моделей будуть приведені в наступних розділах книги.
Нормативні моделі (normative models) дозволяють порівняти фактичні результати діяльності підприємств з очікуваними, розрахованими за бюджетом. Ці моделі використовуються в основному у внутрифирменном фінансовому аналізі. Їх суть зводиться до формування певних угруповань і аналітичних розрізів (наприклад, за технологічними процесами, видами виробів, центрами відповідальності), подальшому встановлення нормативів по обраним статтях доходів і витрат і до аналізу відхилень фактичних даних від цих нормативів. Аналіз значною мірою базується на застосуванні системи жорстко детермінованих факторних моделей.
В аналізі та фінансовому менеджменті розроблені деякі паліативні варіанти моделей, що містять ключові ознаки кожної з наведених трьох груп моделей. Для прикладу можна згадати про прогнозної звітності (pro forma financial statements) як моделі очікуваного стану фірми. Цей прийом активно використовується у великих західних компаніях як елемент поточного фінансового планування або для оцінки можливого банкрутства. У кожній з цих ситуацій побудова прогнозної звітності здійснюється в рамках імітаційного моделювання, тобто побудови звітності в контексті різних варіантів розвитку подій, описуваних тими чи іншими значеннями ключових параметрів. Сюди ж можна віднести систему побудови генерального бюджету фірми (див. гл. 5).
Прогнозування. Прогнозні оцінки відіграють важливу роль в управлінні взагалі і у фінансовому менеджменті зокрема. В умовах централізовано планованої економіки прогнозування на рівні підприємства було розвинене досить слабо, оскільки підприємство в своїй роботі керувалося «спускалися зверху» плановими орієнтирами. У ринковому середовищі ситуація змінюється кардинальним чином - кожне реально самостійне підприємство вже не може розраховувати на вказівки вищестоящих органів і тому його керівники змушені самостійно розробляти цільові орієнтири. Моделі і методи прогнозування використовуються для підготовки цільових орієнтирів, необхідних для складання плану роботи фірми, її генерального бюджету, бізнес-планів, а також для виявлення тенденцій на ринках продукції і факторів виробництва. Зокрема, для оцінки доцільності прийняття інвестиційного проекту необхідний прогноз грошових потоків, пов'язаних з цим проектом, складання генерального плану передбачає отримання прогнозних оцінок щодо збуту продукції, цін на сировину і матеріали і т. д. З безлічі підходів до прогнозування найбільше поширення на практиці отримали методи експертних оцінок; методи обробки просторових, йременних і просторово-часових сукупностей; методи ситуаційного аналізу; методи аналізу чутливості.
Крім згаданих методів досить широке поширення у фінансовому менеджменті отримав метод прогнозування на основі пропорційних залежностей. В основі методу - цілком природна передумова про взаємозв'язок і інерційності економічних індикаторів, що характеризують діяльність господарюючого суб'єкта (докладніше див: [Ковальов, 2007 (а), с. 457-459]). Відповідно до цієї передумовою можна ідентифікувати якийсь показник, що є найбільш важливим, з позиції характеристики діяльності компанії, який завдяки такій властивості може бути використаний як базовий для визначення прогнозних значень інших показників, в тому сенсі що вони прив'язуються до базового показника за допомогою найпростіших пропорційних залежностей . В якості базового показника найчастіше використовується або виручка від реалізації, або собівартість реалізованої (виробленої) продукції. Обгрунтованість цього вибору легко пояснюється з позиції логіки і знаходить підтвердження при вивченні динаміки і взаємозв'язків інших показників, що описують діяльність компанії.
Послідовність процедур даного методу така.
Ідентифікується базовий показник 5 (наприклад, виручка від реалізації).
Визначаються похідні показники, прогнозування яких становить інтерес для фінансового менеджера (зокрема, показники бухгалтерської звітності в тій чи іншій номенклатурі статей, оскільки саме звітність являє собою формалізовану модель, що дає об'єктивне уявлення про економічний по-потенціалів компанії). Як правило, необхідність і доцільність виділення того чи іншого похідного показника визначається його значимістю в звітності.
Для кожного похідного показника Р встановлюється вид його залежності від базового показника: Р = / (Б). Найчастіше застосовується один з двох способів: а) значення Р встановлюється у відсотках до 5 (наприклад, на основі експертних оцінок), б) виявляється найпростіша регресійна залежність (лінійна) Р від 5 шляхом вивчення динаміки даних. Для інших показників (наприклад, окремих статей виробничих витрат) виявлення залежностей може бути вельми трудомісткою процедурою. Відзначимо, що до складу похідних показників, значення яких необхідно спрогнозувати, можуть входити і такі, які не обов'язково пов'язані формалізованими залежностями з базовим показником, а визначаються іншими умовами. Наприклад, відсотки за користування банківськими позиками залежать від обсягу реалізації лише в тій мірі, в якій ці позики пов'язані з поточною діяльністю. Якщо банківський кредит був отриманий раніше (наприклад, у зв'язку з капітальним будівництвом) і відсотки по ньому визначені договором, відповідна стаття (або частина статті) визначається без застосування формалізованого підходу.
При розробці прогнозної звітності складається прогнозний варіант звіту про прибутки і збитки, оскільки в цьому випадку розраховується прибуток, що є одним з вихідних показників для балансу.
При прогнозуванні балансу розраховують насамперед очікувані значення його активних статей. Що стосується пасивних статей, то робота з ними завершується балансової ув'язкою показників. Найчастіше виявляється потреба у зовнішніх джерелах фінансування.
6. Власне прогнозування здійснюється в ході імітаційне-ного моделювання, коли при розрахунках варіюють темпами зміни базового показника і незалежних факторів, а його результатом є побудова декількох варіантів прогнозної звітності. Вибір найкращого з них та використання в подальшому як орієнтир роблять за допомогою неформалізованих критеріїв.
, Описаний метод заснований на припущенні, що: а) значення більшості статей балансу і звіту про прибутки і збитки змінюються прямо пропорційно обсягу реалізації і б) сформовані в компанії рівні пропорційно мінливих балансових статей і співвідношення між ними оптимальні (наприклад, рівень виробничих запасів на момент аналізу та прогнозування оптимальний).
Метод прогнозування на основі пропорційних залежностей є одним із прикладів застосування формалізованих моделей у фінансовому плануванні. Він носить універсальний характер і застосуємо для будь-яких ресурсних потоків, включаючи потоки коштів. Приклад застосування методу можна знайти в роботі: [Ковальов, 2007 (а), с. 461-464].
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
© 2015-2022  econ.awardspace.biz