| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3.1. Податки на споживання | ||
|
Поняття «акцизи», як уже зазначалося, може мати як розширене, так і вузьке тлумачення. У групу акцизів можуть включатися всі види податків на товари та послуги (розширене тлумачення). У цьому випадку акцизами називають не тільки податки на певні товари та послуги, а й податок на додану вартість (універсальний акциз), і податки з продажів, і імпортні мита. Вузьке тлумачення терміну «акцизи» передбачає віднесення до цієї групи лише податків, що стягуються у вигляді надбавок до цін або тарифів на окремі конкретні товари та послуги. При розширеній трактуванні цю групу податків зазвичай називають індивідуальними акцизами. У Російській Федерації термін «акциз» застосовується тільки до індивідуальних акцизах. Акцизи можуть стягуватися не тільки центральним урядом, але також і регіональною владою та органами місцевого самоврядування. Централізоване стягування акцизів зазвичай застосовується в унітарних державах. Наділення регіональних влад та органів місцевого самоврядування правом стягувати акцизи, встановлювати або змінювати їх ставки характерно для федеративних і конфедеративних держав. Платниками акцизів зазвичай виступають підприємства, що виробляють підакцизну продукцію. Іноді обов'язок щодо сплати акцизів покладається також на оптових покупців і продавців підакцизних товарів. Можуть встановлюватися такі види ставок акцизів: єдині - для однорідних товарів (сіль, цукор, спирт); диференційовані - для товарів, що класифікуються за різними ознаками: якості, вмісту алкоголю і т.д. (Вина, олії, тканини, нафтопродукти); пропорційні - для товарів однієї групи, що мають різні рівні цін (тютюнові вироби). Ставки акцизів поділяються на: тверді (специфічні), що встановлюються в абсолютній сумі за одиницю оподаткування; адвалорні, що встановлюються у відсотках до цін реалізації товарів або послуг. Найбільш широко поширене застосування специфічних ставок акцизів. Вони зазвичай встановлюються на такі однорідні товари, як сіль, цукор, сірники, спирт і спиртовмісна продукція, нафтопродукти. Адвалорні ставки зазвичай застосовуються для оподаткування ювелірних виробів, автомобілів, виробів з хутра та ряду інших товарів, що відносяться до предметів розкоші. Акцизи використовуються в тих випадках, коли виробництво підакциз-них товарів здійснюється приватними виробниками. Проте у ряді країн держава оголошує виробництво підакцизних товарів державною монополією. Державна фіскальна монополія являє собою монополію держави на виробництво і реалі-цію товарів масового споживання (тютюн, сірники, сіль і т.п.). Об'єктах-тами державної монополії можуть бути також зовнішня торгівля, виробництво і реалізація алкогольних напоїв, тютюнових виробів і т.д. Державна фіскальна монополія може бути повна, коли держава монополізує і виробництво, і реалізацію якогось товару, або часткова, при якій монополізовано тільки вироб-ництво або тільки реалізація. Державна фіскальна монополія встановлюється з метою отримання можливо великих доходів до державного бюджету, при цьому держава отримує не податок, а підприємницький дохід. Державна фіскальна монополія виникла з регалії - виключного права держави (глави держави) на певний вид діяльності. У сучасних умовах державна фіскальна монополія має місце в Італії (тютюн, сіль, сірники), Німеччини (вино), Франції (тютюн, сірники, пиво, спирт), Японії (сіль, тютюн, спирт, опій) та інших країнах. Під податками з обороту розуміється група непрямих податків, що стягуються з обороту товарів (робіт, послуг) підприємств і організацій (юридичних осіб), а в деяких випадках і з обсягу реалізації товарів (робіт, послуг) фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність. На відміну від акцизів, що стягуються з окремих видів товарів або послуг, податками з обороту обкладаються виробництво і реалізація всіх товарів (робіт, послуг), за винятком звільняються від оподаткування. Податками обкладаються переважно товари масового споживання, що реалізуються всередині країни, та послуги підприємств сфери обслуговування. Податок з обороту отримав широке поширення в період Першої світової війни 1914-1918 рр.. спочатку в Німеччині та Франції, а потім і в інших країнах. Введення податку переслідувало фіскальні цілі: задовольнити потреби в додаткових коштах, покрити гострий дефіцит бюджету. Зростання надходжень з цього виду оподаткування забезпечується автоматично за рахунок підвищуються в умовах інфляції цін, а також в результаті розширення об'єктів оподаткування. Поширення податків з обороту в розвинених країнах пояснюється не тільки їх фіскальним значенням, але і можливістю використання для впливу на процес виробництва. Звільняючи експортерів від обкладення податками з обороту, держава стимулює експорт товарів. Обкладення обороту підприємств, що виробляють та реалізують товари (роботи, послуги), може здійснюватися за єдиними або індивідуальним ставками. Оподаткування обороту за індивідуальними ставками залежно від галузей і навіть окремих видів товарів або послуг, по суті, мало чим відрізняється від оподаткування акцизами. З початку 1960-х рр.. в багатьох країнах відбувалося перетворення податку з обороту на податок на додану вартість (ПДВ). ПДВ використовується в податкових системах більше 50 держав, зокрема у всіх країнах Європейського союзу. Встановлення ПДВ - одна з умов членства в Європейському союзі. Вперше цей податок був введений у Франції в 1954 р. З провідних промислово розвинених країн єдиною країною, що не використовує ПДВ, є США. Важливо відзначити також, що ПДВ, який використовується в Канаді, Японії, Нової Зеландії та деяких інших країнах, істотно відрізняється від ПДВ, що застосовується в країнах Європейського союзу. У країнах - членах Європейського союзу ПДВ застосовується з метою уніфікації національних систем непрямого оподаткування (в со-відповідності з Римським договором) та для створення єдиної дохідної бази бюджету Європейського союзу, головним доходним джерелом якого з 1975 г . були надходження від ПДВ у розмірі 1% суми податку (з 1986 р. - 1,4%), зібраного кожною країною-членом. Податкову базу по ПДВ складає вартість, додана на кожній стадії виробництва і реалізації товару. Додана вартість {приріст вартості) включає заробітну плату з нарахуваннями, амортизацію, відсоток за кредит, прибуток, витрати на електроенергію, рекламу, транспорт та ін У ціну входить загальна сума ПДВ, внесена підприємцем на всіх стадіях просування товару до споживача; таким чином, споживач - єдиний і кінцевий платник (носій) цього податку. В результаті регулярного надходження до бюджету і універсальності ПДВ став одним з найбільш ефективних фіскальних інструментів. На його частку припадає близько 80% всіх непрямих податків у Франції, більше 50% у Німеччині, Великобританії. При оподаткуванні ПДВ зазвичай використовуються стандартна (основна) ставка і знижені ставки. У багатьох країнах для товарів (робіт, послуг), що звільняються від ПДВ, використовується нульова ставка податку. В окремих країнах застосовується паралельне звільнення від ПДВ і обкладення ПДВ за нульовою ставкою. При оподаткуванні за нульовою ставкою продавець товару має право на залік або повернення сплаченого ПДВ. Обкладення за нульовою ставкою застосовується до товарів, що експортуються та послугам, а також до послуг у сфері міжнародної торгівлі. Крім того, в окремих країнах (Бельгія, Франція, Італія, Іспанія та ін.) використовуються підвищені ставки ПДВ, що застосовуються до предметів розкоші і окремих видах послуг. Розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ може здійснюватися такими методами: а) прямим адитивним, б) непрямим аддитивним; в) методом прямого віднімання; г) заліковим методом (непряме віднімання, або інвойсної метод). Найбільш широко застосовується заліковий метод, при якому розмір ПДВ, що підлягає сплаті, розраховується як різниця між ПДВ, отриманим від покупців, та ПДВ, сплаченим продавцем. (Даний метод визначення податкових зобов'язань з ПДВ став основним в Російській Федерації). Найбільші і стабільні надходження ПДВ до бюджету дають круп-ні промислові та торговельні підприємства. Як правило, проблемною сферою при застосуванні ПДВ є підприємства роздрібної торгівлі, особливо в тих випадках, коли роздрібна торгівля ведеться індивідуальними підприємцями. ПДВ являє собою податок, за яким практично повністю відсутні легальні способи мінімізації податкових виплат. Але якщо податкові органи не в змозі забезпечити одночасний контроль за покупцями і по-постачальниками товарів (робіт, послуг), то можуть виникнути численні можливості щодо ухилення від сплати податку, зокрема шляхом складання фіктивних рахунків-фактур. Для справляння ПДВ та контролю над його сплатою необхідні умови - жорстка система періодичної звітності, а також вельми складні розрахунки, що обумовлює необхідність утримання розширеного штату професійних бухгалтерів і значних витрат. Такі вимоги можуть бути нездійсненними для індивідуальних підприємців, що, в свою чергу, звужує сферу застосування ПДВ. У більшості країн від сплати ПДВ звільняються промислові і торгові підприємства е невеликим оборотом, або для них встановлюються більш тривалі податкові періоди і окремі особливості щодо розрахунку податкових зобов'язань та сплати податку. Від сплати ПДВ зазвичай оевобожда-ються фізичні та юридичні особи, які є платниками промислового податку. Податок з продажів являє собою непрямий податок, об'єктом оподаткування яким виступають обороти з реалізації товарів і (або) послуг. Податки з продажів можуть підрозділятися на загальні та спеціальні. Спеціальні податки з продажів, по суті, являють собою різновид акцизного оподаткування. На відміну від ПДВ податок з продажів зазвичай стягується тільки в сфері реалізації товарів (робіт, послуг), а об'єктом реалізації виступає весь сукупний оборот підприємства (фізичної або юридичної особи), що здійснює роздрібну торгівлю або надає послуги населенню. Найбільш широко даний податок застосовується в США, де він встановлюється законодавчими органами окремих штатів. Надходження по податку з продажів у загальних податкових надходженнях становлять близько третини. Одночасне стягування і ПДВ, і податку з продажів застосовувалося в Російській Федерації до 1 січня 2004 Мита і збори справляються з провозяться через на-нальних кордон товарів за ставками, передбаченими митним тарифом. Мита поділяються на вивізні (взі-травнем державою при експорті товарів), ввізні (стягуються з імпортованих товарів) та транзитні (стягуються при переході іно-дивного вантажу через кордон даної країни, наступного через її тер-ритор для споживання в третій країні). Залежно від цілей та-моженних мита і збори поділяються на фіскальні (що грають значну роль в доходах бюджету), протекціоністські (захищений ющіе внутрішній ринок від проникнення іноземних товарів),. Ан-тідемпіговие (різновид протекціоністських мит), Префер-ціальні (пільгові мита, зазвичай встановлюються щодо товарів, які з певних держав, відповідно до умов договорів). Фіскальне значення митних зборів і зборів в розвинених країнах, як правило, невелика. | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||