| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
неоекономіки в історії і логіці господарської діяльності людини. | ||
|
Щоб наблизитися до розуміння процесів персоніфікації господарської діяльності в трансформаційній економіці, спробуємо ще раз звернутися до змінних економічних системам розвиненого капіталізму, в яких формуються "неоекономіческіе" відносини. Тут необхідно буде ще не раз з'ясовувати, які ж параметри і основні характеристики не-оекономікі? Відповідь на це питання дозволить визначити її історичне місце, як сукупності явищ і процесів, що відбуваються, в першу чергу, в господарському житті нині в країнах Заходу і навіть Сходу, і, які, есте-ного, стосуються і нас; явищ, що відрізняються від колишніх , усталених форм свого існування, спостережуваних протягом останніх кількох століть. Йдеться про визначення місця нової економіки в поступальному (якщо таке визнається) або нелінійному (що не виключає поступального) русі людства. У свою чергу, з'ясування історичного місця не-оекономікі дозволить і змістовно її розглянути. Чим же визначаються ці параметри і характеристики? Якими факторами і передумовами? Звичайно, багато в чому, факторами і передумовами, сформованими як результат попереднього розвитку. В якості таких ми маємо індустріальну технологічну базу суспільного виробництва, капіталістичну форму господарства, що включає і специфічну форму привласнення - відчуження передумов і результатів виробництва, і переважно ринкові способи координації поведінки учасників господарських процесів і розподілу ресурсів. Маємо буржуазне міроотноше-ня і світогляд, в яких переважають полезностное та ціннісно нейтральне бачення світу з гіпертрофованим значенням категорії кількості. Маємо вдало реалізований масштабний проект суспільства масового споживання (як апофеоз буржуазного світогляду). Маємо розвинений індивідуалізм і майже зруйновану особисту залежність, засновану в минулому на прихильності до землі і земельної власності. Ось з цих та інших капіталістичних передумов виростає неоекономіки, яка, на перший погляд, являє собою принципово іншу систему, що має інші підстави й інші передумови, а значить і інші результати. Чи так це? Повною мірою дати характеристику підстав і передумов, а тим більше, результатів цієї системи сьогодні швидше за все не вдасться - ступінь зрілості не та, щоб зробити це у відповідних категоріях. Ось чому ми поки змушені працювати, з одного боку, з колишнім категоріальним поруч, запозиченим з аналізу індустріальної системи або з колишнього, старого капіталізму, а з іншого, - вести пошук нового категоріального мови. Можна спробувати з'ясувати властивості неоекономіки, поглянувши на неї з позиції історії і логіки господарської діяльності людини, в якій можна виявити кілька рівнів, а в кожному з яких - кілька етапів. Незважаючи на те, що ми вже їх розглядали, доведеться ще раз до них повернутися. Перший рівень дозволяє відповісти на питання: що є предметом і метою людської діяльності?. Тут виділяються етапи розвитку, в рамках яких переважає або виробництво життєвих засобів існування людини (в доіндустріальну епоху - переважно виробництво продуктів харчування; в індустріальну - переважно виробництво речових засобів до життя; в постіндустріальну - виробництво "знакових засобів до життя" або інформації), або виробництво самої людини як особистості. Другий рівень змістовно характеризується суспільною формою виробництва або способом спілкування індивідів у процесі створення ними мате-ріальних і духовних благ. Тут дозволимо собі нагадати відомі етапи - економічні формації суспільства: первісно-общинну; рабовласницьку в трьох своїх основних іпостасях (азіатської, античної та східнослов'янської); феодальну теж в декількох формах (західно-європейської, в основі, якої лежала німецька община з її чистою приватної власністю - майбутньої колискою капіталізму; азіатській у формі кочового феодалізму та інших), і, нарешті, капіталістичну або буржуазну формацію. Такі основні на сьогоднішній день, більш-менш чітко характеризуються щаблі розвитку суспільної форми виробництва індивідів. Третій рівень людської діяльності та її історії визначається тим, в якій якості постають індивіди, будучи її суб'єктами і творцями: безпосередньо виступаючи такими в кожному акті своєї діяльності, беручи на себе всю міру відповідальності за свої дії; або опосередковано, в тому числі і в перекручених формах. Тут також відомі етапи людської історії: епоха особистої залежності, епоха речової залежності і епоха вільної індивідуальності. Тут нас цікавлять, в першу чергу, перший і третій рівні і пов'язані з ними етапи людської діяльності. Якщо взяти до уваги вищенаведену періодизацію, то можна побачити місце неоекономіки, як соціально-економічного феномену, передумови якого, у вигляді зростаючої ролі знань і науки, вже склалися в індустріальну епоху для забезпечення зростання продуктивності праці в речовому виробництві. Історія господарської діяльності показує, що в її зміст і характер відбувається зміна цілей і пріоритетів: те, що було засобом, стає метою. Виробництво знань та інформації в епоху пізнього капіталізму (інформаційного суспільства або посткапіталізму, або неоекономіки) стало виступати як мета діяльності, господарської, економічної, в тому числі. Умовою, передумовою, фактором (?!), Що дозволяє нарощувати виробництво знакових засобів до життя і речових засобів їх виробництва, зберігання, передачі та розповсюдження, стає людина і його інтелектуальні та, навіть, духовні здібності. У той же час, для створення цілісного уявлення про неоекономіки (або про інформаційне, або постіндустріальному суспільстві, або виробництві) в єдиному категоріальному просторі необхідні відповідні рівню поставленого завдання вихідні передумови. Соціально-економічний зміст речового виробництва в категоріях товару, вартості, капіталу або корисності, раціонального вибору, загальної економічної рівноваги, а також у категоріях неоінстітуціалізма: обмеженої раціональності, трансакційних витрат, специфічних ресурсів, прав власності та контрактних відносин - економічною наукою вже в тій чи іншій мірі відображено. Виробництво власне знакових засобів (хотілося б відволіктися від їх матеріально-речовинно-речових носіїв), як зміст неоекономіки, може послужити не тільки об'єктом політико-економічного дослідження, а й відправною точкою для розуміння положення та характеру самого індивіда в його сучасному бутті, в тому числі і господарському. Адже, як вже було зазначено раніше, умовою зростання виробництва інформації і знань є розвиток самої людини та її здібностей. За логікою зміни пріоритетів і цілей людської діяльності, що спостерігається в попередній історії людства, на наступному етапі в якості мети суспільного відтворення повинен би виступати сама людина, як особлива особистість. Але це, так би мовити, справа часу. А що зараз? Чи змінилося становище індивіда в суспільному виробництві, у ставленні до своєї діяльності, її передумов і результатів? | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||