| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
6.2. ОСНОВНІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ | ||
|
Необхідність реформування відносин власності обумовлена різним статусом власників і корінними відмінностями у відносинах власності в ринковій і командній економіці. Ринкова економіка передбачає безліч суб'єктів і форм власності. У командній економіці панує тільки один суб'єкт власності - держава і тільки одна форма власності - державна. Відносини, що виникають між багатьма незалежними власниками в ринковій економіці, вимагають чіткого визначення майнових прав. У централізовано керованій одержавленої економіці такої чіткості немає. Тут жоден виробник не може повновладно розпоряджатися засобами виробництва і готовим продуктом. Ринкова економіка вимагає, щоб підприємства, як самостійні суб'єкти господарювання, несли повну відповідальність за кінцеві результати своєї діяльності. У одержавленої же економіці фіктивному праву володіння майном відповідає фіктивна відповідальність. Тому результати збиткової роботи перекладаються на все суспільство. Крім того, ринкова і одержавлена економіка базуються на різних стимулах і мотивах діяльності, що генеруються відносинами власності. У ринковій економіці рушійним мотивом є економічні інтереси суб'єктів господарювання, що реалізуються через механізми конкуренції і ціноутворення. У одержавленої економіці власність функціонує через адміністративне позаекономічний примус. Звідси випливає, що перехід від командної до ринкової економіки може бути здійснений тільки на базі перебудови відносин власності, шляхом децентралізації як економічних відносин, так і прав власності. Реорганізація відносин власності необхідна не тільки для реалізації принципу соціальної справедливості (повернення народу власності, створеної його працею), але й для підвищення ефективності народного господарства, створення умов для економічної мотивації широких верств населення. Для цього проводять роздержавлення економіки і приватизацію державних підприємств. Таким чином, з держави знімаються функції прямого управління народним господарством. Державний сектор економіки набуває недержавні форми власності. Необхідність по-добних заходів полягає і в тому, що бюджетне фінансування ог-ромного кількості підприємств в результаті лягає на плечі всього населення. Під роздержавленням ь більшості країн розуміється передача від держави фізичним та юридичним особам частково або повністю функцій прямого господарського управління власністю. При цьому відбувається заміна вертикальних зв'язків між органами державного управління та підприємствами горизонтальними, тобто зв'язками між самими підприємствами. Роздержавлення передбачає зміну ролі та функцій держави в економіці, зокрема перехід від адміністративних до переважно економічних методів регулювання. Цілями роздержавлення є: - подолання монополії держави, створення і розвиток конкурентних ринкових відносин, формування багатоукладної економіки; усунення існуючого в умовах командно-адміністра-тивної системи відчуження працівника від засобів і результатів виробництва і перетворення людини в реального власника; перетворення трудових відносин шляхом введення різних форм власності та надання можливості вибору сфери застосування своєї праці замість безальтернативного державного найму на роботу; демонтаж адміністративного управління і заміна його економічним регулюванням. Роздержавлення включає такі основні напрямки: скорочення частки державного сектора в економіці на основі приватизації державних і муніципальних підприємств; зменшення частки національного продукту, що перерозподіляється через державний бюджет; комерціалізація державних підприємств шляхом передачі їм повної господарської самостійності та перетворення їх в акціонерні товариства, всі акції яких належать державі; ліквідація державної монополії на зовнішню торгівлю; перехід від централізованого розподілу матеріальних, фінансових і трудових ресурсів до формування відповідних ринків. Приватизація означає зміну власника шляхом продажу або безоплатної передачі об'єктів державної власності іншим економічним суб'єктам: приватним або юридичним особам, трудовим колективам. На базі колишніх державних під-приємств виникають приватні фірми, акціонерні товариства, загально-ства з обмеженою відповідальністю, інші види колективних і змішаних підприємств. У результаті приватизації держава повністю або частково втрачає права володіння, розпорядження та користування державною власністю. У широкому сенсі приватизацію розуміють як передачу державних активів приватному сектору, що супроводжується корінним перерозподілом наявних виробничих ресурсів, перебудовою існуючої інституційної структури виробництва, введенням нових методів корпоративного управління. Приватизація - не самоціль, а спосіб формування крупного недержавного сектора, отримання коштів для реконструкції народного господарства, становлення шару приватних власників, так званого середнього класу. У західній економічній теорії приватизація розглядається як перехід до приватнокапіталістичний господарюванню. Необхідно враховувати, що головне зміст приватизації полягає в тому, що перетворення централізовано регульованих державних підприємств в незалежні ринкові суб'єкти докорінно змінює відносини власності як усередині підприємства, так і в усьому суспільстві. В результаті виникає нова система економічних інтересів, що вимагає нових механізмів їх узгодження, тобто іншої системи управління. З'являються нові соціальні верстви і групи-керуючі (менеджери), власники (акціонери), великі і дрібні підприємці. Таким чином, приватизація, трансформуючи відносини власності, створює передумови для корінних змін у соціальній структурі суспільства. Суб'єктами приватизації можуть бути громадяни даної країни, юридичні особи, діяльність яких пов'язана з недержавною власністю, трудові колективи державних під-приємств, іноземні інвестори. Об'єктами приватизації є перебувають у державній власності підприємства, будівлі, споруди, устаткування, ліцензії, патенти та інші види державного майна. У той же час в кожній країні існує перелік об'єктів, що не підлягають приватизації. Як правило, це підприємства оборонного комплексу, об'єкти, діяльність яких загрожує життю та здоров'ю людей; так звані природні монополії: залізниці, системи зв'язку, електростанції та ін У більшості країн СНД приватизація здійснюється на основі наступних принципів: поєднання платного і безкоштовного способів приватизації. Це означає, що частина державного майна, що підлягає приватизації, безкоштовно передається у власність громадян країни, а інша частина продається; право кожного громадянина на частину безоплатно передавати-мій державної власності. На практиці це право реалізується шляхом видачі іменних приватизаційних чеків, ваучерів; диференціація методів, форм і процедур приватизації. Оскільки об'єкти, що приватизуються відрізняються розмірами, вартістю, технічним рівнем і іншими ознаками, то для них не може бути використаний лише один спосіб приватизації. Невеликі підприємства, наприклад, можуть бути продані на аукціоні, великі - перетворені в акціонерні товариства; надання соціальних гарантій членам трудових колективів приватизованих підприємств. Трудовий колектив може виступати ініціатором приватизації свого підприємства. Він має першочергове право викупу орендованого ним державного майна або придбання акцій підприємства, що приватизується; забезпечення гласності процесу приватизації, припускаю-щей широке висвітлення умов і ходу приватизації в засобах масової інформації; регулярне ознайомлення громадян із переч-ньому приватизованих об'єктів; участь представників адміністрації, трудових колективів, місцевих рад народних депутатів у роботі комісій з приватизації; можливість звернення громадян, трудових колективів і юридичних осіб до державного арбітраж, суд або інші органи у випадках утиску їх інтересів при приватизації; контроль за ходом приватизації з боку держави. У більшості країн з перехідною економікою існують два основних підходи (дві форми) приватизації: безкоштовна передача державного майна трудовим колективам і населенню і продаж. Безкоштовна приватизація зазвичай здійснюється шляхом видачі приватизаційних ваучерів. Продаж майна державних підприємств проводиться у формі продажів на аукціонах, за конкурсом. Може здійснюватися передача або пільговий продаж державного майна працівникам приватизованих підприємств (у формі викупу орендованого майна або перетворення державних підприємств у акціонерне товариство). Перевагою акціонування є можливість використання для викупу акцій приватизаційних чеків громадян, залучення оте-кількісний та іноземних інвесторів, здійснення контролю за діяльністю підприємства з боку держави, коли останнє володіє його акціями. Найважливішою умовою ефективного функціонування ринкової економіки, її головною рушійною силою є конкуренція - економічне суперництво господарюючих суб'єктів за кращі умови виробництва, купівлі та продажу товарів. Саме конкуренція дозволяє забезпечити найбільш ефективний розподіл економічних ресурсів, кількість яких у будь-якому суспільстві, як відомо, обмежено. Конкуренція стимулює діяч-ність господарюючих суб'єктів, спонукаючи їх до зменшення витрат виробництва, поліпшення якості продукції, розширенню її асортименту, зниження цін. Таким чином, конкуренція являє собою властивий товарному виробництву стихійний метод вибору оптимального господарського рішення. Формування шару економічно самостійних суб'єктів господарювання можливе двома основними способами. По-перше, шляхом реформування державного сектора, реорганізації існуючих раніше підприємств шляхом їх приватизації, перетворення в нові організаційно-правові форми, виділення структурних частин підприємств у самостійні господарські одиниці, по-друге, створення абсолютно нових підприємств шляхом утворення акціонерних товариств або установи малих пред -приємств. Зняття обмежень на створення нових підприємств, а також обмежень щодо розмірів приватних підприємств різко інтенсифікували б інституційні зміни в економіці і прискорило процес створення конкурентно-утворюючої середовища в перехідній економіці. Ступінь розвиненості конкуренції в країні знаходиться в зворотній залежності від рівня монополізації ринку. Адже ринок являє собою поєднання декількох начал - стихійного і організованого, конкурентного і монопольного. З одного боку, на ринку конкурують між собою безліч економічно самостійно-тільних суб'єктів господарювання, які переслідують свої економі-етичні інтереси. З іншого - на кожному конкретному ринку пропозиція і попит представлені аж ніяк не нескінченним, а цілком визначеним (на кожен данни момент) і зовсім не обов'язково великою кількістю суб'єктів господарювання. У цих умовах останні, маніпулюючи обсягом виробництва, мають можливість впливати на формування ринкових цін. І вони часто користуються цим, виступаючи на ринку як підприємницькі монополії. З метою запобігання надмірної монополізації економіки, антиконкурентних злиттів, змови про ціни, інших обмежень торгівлі та конкуренції держава здійснює антимонопольне регулювання, що представляє собою комплекс заходів, що здійснюються екпортувати державою і спрямованих на забезпечення умов розвитку ринкової конкуренції , перебудову виробництва, неприпустимість зловживань монопольною владою. Високий рівень монополізації виробництва на початку трансформаційного періоду і переважання великих чистих монополій зумовили необхідність демонополізації економіки. Адже в умовах формування ринкової економіки з притаманною їй ринковою конкуренцією гіпертрофовано високий рівень концентрації і спеціалізації виробництва, породжений специфікою адміністративного галузевого управління, перестає бути економічно виправданим. Тому демонополізація економіки передбачає як проведення деконцентрації (розукрупнення) сформованих підприємницьких монополій (у тих випадках, звичайно, коли це економічно виправдано), так і сприяння конкуренції у монополізованих виробництвах. Антимонопольна політика не повинна ставити собі за мету ліквідацію монополізації як такої. Адже існують сфери, де монополія неминуча і ефективна. Перш за все це відноситься до так званих природним монополіям. Вони виникають тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок, виробляючи необхідний обсяг блага з меншими витратами, ніж у випадку його виробництва двома і більше фірмами, в силу великого ефекту масштабу. Поділ же виробництва між двома або більшою кількістю фірм призведе до того, що масштаб виробництва кожної з них буде неефективно малий. Природні монополії характерні для більшості галузей інфраструктури: залізниці, трубопроводи, системи водо-і газопостачання та ін В основі регулювання підприємницьких монополій, що діють на конкурентних ринках, лежать інші принципи. Державне регулювання тут покликане не замінити, а захистити конкурентний механізм. Тому при оцінці поведінки фірм, що володіють монопольною владою, як основний критерій виступає величина збитку, що наноситься їх діяльністю процесу розвиваючи конкуренції між економічними суб'єктами. У зв'язку з цим антимонопольні законодавства забороняють дії господарюючих суб'єктів, що займають домінуюче становище на ринку, спрямовані на обмеження конкуренції. При цьому домінуюче становище господарюючого суб'єкта на ринку визначається зазвичай як його виключне положення, яке дає йому можливість самостійно або, діючи спільно з іншими господарюючими суб'єктами, диктувати умови споживачам і конкурентам, ускладнювати доступ на ринок іншим суб'єктам господарювання чи іншим чином обмежувати конкуренцію. Основним критерієм домінуючого становища є частка господарюючого суб'єкта на ринку певного товару, перевищує граничну величину, передбачену антимонопольним законодавством. Господарюючі суб'єкти, що займають домінуюче становище на ринку, є об'єктом державного антимонопольного регулювання, що передбачає ряд заборон на діяльність, що обмежує ринкову конкуренцію. Зокрема, забороняються угоди та узгоджені дії, спрямовані на зниження або обмеження обсягів поставок товарів на ринок з метою отримання односторонніх вигод при їх продажу, обмеження доступу на ринок інших фірм і ін В умовах перехідної економіки як інструмент анти-монопольного ре1улірованія використовується також регулювання цін на продукцію підприємств-монополістів. Воно може здійснюватися як за допомогою встановлення твердих фіксованих цін, так і шляхом визначення граничних цін. Для підприємства-монополіста нерідко регламентується граничний норматив рентабельності. Проте встановлення такого нормативу має істотний недолік: прагнучи максимізувати прибуток, підприємство-монополіст підвищує витрати виробництва продукції. Корінна відмінність ринкового ціноутворення від ціноутворення в умовах командно-адміністративної економіки полягає в тому, що реальний процес формування цін відбувається не у сфері виробництва, а у сфері обігу, тобто на ринку, під воздей-наслідком попиту та пропозиції, товарно-грошових відносин. Ціна товару остаточно формується тільки на ринку. Тому радикальним чином змінюються уявлення про формування вартості й ціни товару. Бо саме на ринку відбувається суспільне визнання продуктів як товарів, їх вартість отримує суспільне визнання тільки на ринку через механізм цін. У ринковій економіці державні органи залежно від господарської ситуації можуть регулювати ціни лише на обмежене коло товарів. Для всіх інших товарів, що випускаються суб'єктами господарювання, держава лише визначає загальні правила і принципи ціноутворення. Втім, іноді воно встановлює граничні рівні рентабельності та цін на окремі товари, реалізуючи таким чином свої управляючі функції. Однак державні органи не повинні встановлювати конкретні ціни на товари, виготовлені різними власниками. Як правило, підприємства реалізують свою продукцію, роботи-ти, послуги за цінами і тарифами, встановленими самостійно або на договірній основі, і лише в окремих випадках, передбачених законодавчими актами, використовуються державні ціни. Продукція підприємств, що займають монопольне становище на ринку, а також товари та послуги, що визначають ціни у всіх секторах економіки і рівень життя населення (електроенергія, газ, нафтопродукти, квартплата, тарифи на комунальні послуги) найчастіше реалізуються за фіксованими цінами.? У перехідний період в умовах змішаної (багатоукладної) економіки ринковий механізм ціноутворення повинен гнучко поєднуватися з державним регулюванням цін на окремі товари. Таке поєднання дозволяє державі за допомогою політики цін визначати і реалізовувати цілі та пріоритети економічного розвитку, формувати відповідні пропорції. Ціни, що встановлюються за згодою сторін, називаються договірними (вільними). Сенс договірного ринкового ціноутворення полягає в тому, щоб націлити підприємства на випуск товарів, що користуються попитом. Це має сприяти ліквідації дефіциту. Гнучкість і оперативність встановлення ринкових цін призводить до того, що економіка стає більш динамічною і орієнтується на задоволення суспільних потреб. Договірні ціни, які встановлюються за згодою товаровиробників і споживачів, є найважливішим елементом узгодження економічних інтересів в народному господарстві. Для успішної реалізації цінової політики необхідно враховувати принципи ціноутворення, систему оподаткування, порядок віднесення витрат на собівартість продукції, принципи розподілу прибутку. Крім того, істотний вплив на ціни роблять місце реалізації товару, відмінності господарських зв'язків та ін У зв'язку з цим також необхідна інформація про стан економіки в цілому, економічному законодавстві в найближчій перспективі, розвитку економічних зв'язків з країнами СНД і далекого зарубіжжя. В якості важливих напрямків перетворень в економіці визначені і здійснюються також: структурна перебудова економіки з виділенням в якості пріоритетних напрямків нарощування експортного потенціалу, будівництво житла та випуск продовольчих товарів; заходи щодо підвищення ефективності функціонування державної власності шляхом реформування державних підприємств, переходу на високі наукомісткі технології, адаптації до розвивається ринковому середовищі; реструктуризація та санація великих і середніх підприємств, створення умов для більш активної участі в приватизації іноземного капіталу; фінансове оздоровлення суб'єктів господарювання шляхом фінансової реструктуризації та поєднання її з організаційною, тих-технологічної, кадрової та маркетингової; розвиток підприємництва, малого та середнього бізнесу, ринкової інфраструктури, здійснення інших заходів щодо стабілізації та сталого розвитку економіки. ? | ||
| « Попередня | Наступна » | |
|
| ||